
Родина Євгенії та Андрія Голубів з чотирма дітьми переїхали із прикордонного міста до обласного центру, де почали власну справу. Своєю енергією 33-річна Євгенія запалює всі оточуючих. І, здається, може гори звернути. Хоча життя її ніколи не балувало. Через психічну хворобу матері ростила Женю бабуся.

Безперечно, найкращий час для екскурсії у пасіку – то літо, але потрапивши на обійстя гостинної родини пасічників Хромеєвих у мальовничому куточку Журавки навіть і восени, відчуєте ту умиротворюючу атмосферу, яку дає людині це древнє ремесло. Дізнаєтеся від господарів, щиро захоплених своєю справою, багато цікавого про бджіл, пасічництво, цілющі

Рідні з такою втратою до цього часу не змирилися, а дружина назвала сина на його честь. Олександр... У перекладі з грецької це ім'я означає «Захисник людей». Скільки їх, цих мужніх та відважних воїнів-Олександрів й багатьох інших, з не менш благородними й достойними іменами, сьогодні захищають українську землю й усіх нас на гарячих фронтах запеклої

Ічнянщина у серпні втратила мужнього воїна - кулеметника Сергія Прокопця з Іваниці. «Де народився, там і загинув», - говорить рідна сестра захисника Наталія Іващенко. - Ми народилися у Запорізькій області, - розповіла Наталія Іващенко. - У нас батько родом з Купини, що неподалік Іваниці, тому й повернулися ми всі на його малу батьківщину. Це був 1996 рік.

Кафе «Анкорн» — перший фаст-фуд у Городні. Його засновник Антон Гармаш любить жартувати, що його заклад поки ще не «МакДональдc», але хто-зна? Проте до концепції фастфуду пан Антон зробив свій особливий підхід — звичні страви для швидкої вуличної кухні мають бути максимально якісними, натуральними і корисними.

Восьмеро дітей народили Олена та Леонід Кнути з Макошиного. П’ятеро хлопців і трьох дівчат: Оксана, Сашко, Сергій, Марина, Ірина, Іван, Коля і Леонід. Статних, красивих, працьовитих і щедрих душею. На жаль, двох старших хлопців вже нема на цьому світі: Сашко помер, а минулорічного грудня війна забрала Сергія. Він загинув поблизу населеного пункту

Щоб зустрітися із дружиною загиблого Героя Василя Михайловича Ковтуна, зайшли до Атюшівської ЗОШ. Оксана Миколаївна там працює прибиральницею. У коридорі навчального закладу звернула увагу на стенд, присвячений Станіславу Ковтуну, який віддав життя за Україну у 2014 році, і його ім’я носить школа, у якій навчався Герой. Пам’ять про загиблих

“Наша односельчанка голодна. Коли вже довго голодує, просить їсти у сусідів. А зазвичай бабуся сидить замкнена. Треба щось робити, бо помре голодною смертю.” Таке прохання висловив чоловік, який звернувся до редакції. Щоб поспілкуватись з бабусею, ми і вирушили у село Велике Устя.

Не знаю, чи помічали ви, а ми помітили напевне, якими гарними, європейськими, ландшафтно скомпонованими стали подвір’я борзнянців та жителів наших сіл. Ні, квіти у нас буяли завжди: жоржини і маки, чорнобривці і кущі бузку, конвалії та мальви за літо змінювали палітру дворища від сніжно-білого до рожевого, тоді багряного, вогняного.

Змінювати своє життя легко в молодому віці. Важче все переінакшити, коли прожив пів століття. Проте війна не питає.
Дев’ять років тому на Ічнянщину приїхала родина переселенців із Луганщини: Олександр Суворов та Олександра Чутченко. Зараз вони мешкають у Рожнівці, де купили хату. Розповідаємо їхню історію.