Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Колишній фельдшер Борис Зайченко обміняв би вуса на танк

Колишній фельдшер Борис Зайченко обміняв би вуса на танк

 



Усе життя Борис Вікторович ходив чи­сто поголеним. А за два роки до 60-річчя за­вів вуса. Спочатку це нікого особливо не зди­вувало. Тим більше що вони йому личили і не додавали віку: чоловік завжди виглядав мо­лодшим.

— Ще б не бути, — посміхається. — Пів життя — щодня — по 30 км на велосипеді.

Стільки лише туди й назад від Масалаївки, де жив, до Кнутів (обидва села на Сосниччині), куди їздив на роботу. А якщо вра­хувати виїзди на виклики (працював фель­дшером), то нерідко накручував по 50 і біль­ше кілометрів.

Дружина Тетяна — теж фельдшер. Пра­цювала в сусідньому Синютині. Заїхав поба­чити, що за одна, і не встигли й поговорити до пуття — покликав заміж.

— Це Ви так залицялися?
— запитую.
— Та ні, я серйозно. Просто відчув, що ми будемо разом.

— І що вона відповіла?

— Сказала: давай для початку познайо­мимося.

Одружилися Зайченки через рік. Разом вони з 1987-го. Виростили сина і дочку, ма­ють 9-річного онука. Обоє вже на пенсії.

Живуть у Синютині. Біля хати — справжній ягідний рай. Є полуниця, малина, ожина... І собі вистачає, і на продаж. Дарма що площі невеликі — головне, запевняє господар, щоб підходив сорт і був правильний догляд.

— Полуниці десь до п’яти соток. Дружина з різними сортами експериментувала. При­силали з усієї України. А найкращим виявив­ся наш, місцевий. Навіть не знаю, як він на­зивається. Бабуся-сусідка колись дала кіль­ка кущиків. Таня розвела з них цілу планта­цію. Смачніших ягід, як на мене, не буває. І на базарі вони нарозхват.

На базар у Сосницю вони возять урожай через Десну. Переправляються поромом або човном.

— А коли не сезон, рибалите на річці?

— На Десну нам їхати не треба — Таня по­стійно тягає карасів з озера. Воно під самою хатою її прадіда. Він був управляючим у па­нів Долинських (їхній па­лац зараз відновлюють. — Авт.) — знав, де оселитися.
— Ви так часто гово­рите про дружину. Чи не вона, випадково, захоті­ла, щоб Ви відпустили ву­са? — цікавлюсь, очікуючи почути романтичну історію.

Та причина, як з'ясува­лося, зовсім інша. Вуса Бо­рис Вікторович вирішив не голити ще в перший день повномасштабного втор­гнення — і доти, доки не за­кінчиться війна. За два роки вони виросли на пів облич­чя. Ось тоді односельці й почали обговорювати зміну іміджу земляка.

— Бо це зразу кидалося у вічі, — пояснює староста Тамара Степаненко.

— Діти приїхали — наполягли, щоб вко­ротив. Довелося трохи підстригти.

— Можливо, це доведеться робити ще не один раз, бо не відомо, коли закін­читься війна.

— Мене не покидає передчуття, що на­ступного року. 9 березня. І тоді росія відпо­вість за всі свої злочини.
Каже: такого висновку дійшов, перечиту­ючи «Кобзар». Тараса Шевченка він вважає пророком.
— А хіба ні?

Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова

Додолу пада. Кат лютує...

Хіба це не про початок війни у 2014 роя коли полягли Герої Небесної Сотні та перш жертви на Півдні і Сході України?

А ці рядки хіба не про путіна?

...неситим оком
За край світу зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.


А ось — про безпорадність poсії в кінці ві­йни. Вона — в образі ведмедя — хотіла зда­ватися грізною:

До москалів — москалики,
Тілько застогнало,
Пішли в землю; диво дивне
Сталося на світі.
Дивлюся я, що дальш буде,
Що буде робити
Мій медведик! Стоїть собі,
Голову понурив
Сіромаха. Де ж ділася
Медвежа натура?


І — про нашу Перемогу:

Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає
За вас правда, за вас слава
І воля святая


«Кобзар» Борис Вікторович читає як біблію. А найголовнішими святами вважає День Незалежності і день народження Тараса Шевченка.

— Тому й закінчення війни бачиться Вам 9 березня?

— Саме так.

— І вуса у Вас схожі що були в Кобзаря?
У відповідь він тільки усміхається.

— А до закінчення війни зі якої умови погодилися б їх по­голити?

— Коли про таке запитали у Павла Зіброва, який вважає вуса своїм брендом, він сказав, що готовий розпрощатися з ними, якщо зможе виручити за це стільки грошей, скільки треба на купвлі танка. І щоб той танк шурував
по росіянах. За такої умови я б теж погодився.

Джерело: газета “Гар ”, Ганна Юхименко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Зайченко, фельдшер, Синютин

Добавить в: