
Давня, поширена серед українців, професія відходить у забуття. Сільські будинки давно уже стали на кшталт міських квартир: хазяї пічки чи грубки демонтували, провели опалення - у домі ні сажі, ні диму. І цей процес став таким масштабним, що пічники залишилися без роботи. Старі майстри вмирали, а молодь не вчилася - попиту на професію не було.

24 лютого 2022 року стало незворотною точкою відліку людського горя, трагедій та героїзму наших захисників. Тих, хто вибрав дорогу Воїна, хто став на захист своєї Вітчизни. І для яких уже немає назад вороття. Немає з різних причин: хтось і далі свідомо бореться із загарбниками і не може залишити свою країну у біді, а хтось, на

Хрещення Господнє – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу. Цього дня віряни святкують звершення Таїнства Хрещення, яке Ісус Христос здійснив у віці 30 років на річці Іордан. У цей день освячують воду, яка є головним символом празника. Християни вірять, що освячена вода на Водохреща має цілющі властивості, нею можна вилікуватись від

Підполковнику Олегу Фіданяну 26 вересня 2024-го виповниться 60 років. Втім, попри пережите, він виглядає значно молодшим. Служив військовим льотчиком. Мужньо захищав Україну в АТО/ООС, зокрема в 92-й бригаді під командуванням Віктора Ніколюка – легендарного «Вітра». А коли почалася повномасштабна війна і кацапи посунули на Україну, воював на

Її енергії, цілеспрямованості та сміливості можна лише по-доброму позаздрити. На шляху до здійснення власної мрії височанка Юлія Дорошенко не бачить перешкод: вона вчиться за домашніми справами і навіть ночами, день проводить у турботах за великою родиною, ще й волонтерить. Адже з дитинства знала

«Бачу ціль – не бачу перешкод», – життєве кредо жительки села Ковчин Інни Василенко, яка разом з однодумцями ще в лютому 2022 року пекла хліб та готувала сир, які потім розвозили військовим, що боронили тоді Чернігівщину. І вже після того, як росіян вигнали з області, вона створила благодійний фонд «Живиця» і разом з друзями почала допомагати армії.

Це не образливі прізвиська, а позивні подружжя Бугаєвих: військового медика Руслана і волонтерки Олександри, які восени оселилися в Салтиковій Дівиці Куликівської громади. Правда, донедавна Олександру через колір волосся називали просто Рудою, а з появою в їхньому обійсті нового мешканця і її позивний змінився.

Прилуки - місто невелике, але творче і різнобарвне. Щотижня обов’язково трапляється щось цікаве та неординарне - то на стіні місцевого «хмарочосу» з’явився мурал, присвячений нашому знаному земляку, актору Миколі Яковченку, то хтось з поетів видав нову книгу, а столичні кінематографісти привезли до нас фільм про Семена Петлюру.

Оксана Кузьміна зі своєю родиною проживала у Бахмуті. Місто своє любили і переїжджати нікуди не планували. Але війна повністю змінила життя багатодітної родини, закинувши їх на Прилуччину. Наразі переселенці з Донеччини обживаються в Андріївці. Оксана Кузьміна - 46-річна переселенка, і хоча за національністю росіянка, проте більшість свого життя прожила

Важко писати про Героїв, але не писати - то є гріх. Важко, бо коли Твій Герой у камуфляжі - Твоя Подруга і ти знаєш, скільки разів вона майже прощалася з життям, скількох має загиблих побратимів зі свого підрозділу і земляків, які не повернулися із бою... Коли кожен спогад - то сльози, коли кожне слово - болить