
Стрічка розтинає повітря, і кожен рух здається польотом. Гнучкість, точність і грація поєднуються в єдиному танці, де тіло розповідає свою історію. Тут народжується мистецтво, яке захоплює з першого погляду. Серед тих, хто творить ці рухи, — Марія Волошина, вихованка студії художньої гімнастики "Золотий обруч" при Центрі творчості дітей та юнацтва.

Деякі речі в цьому стресовому бутті юній жительці Сновська Насті Владимірець справді даються важко. Але, попри всі болі і труднощі, якими Бог її обрамив, у неї виходить посміхатися, зоріти мріями, наполегливо виконувати реабілітаційні вправи, займатися улюбленими справами.

Наразі у Ніжині збереглося півтора десятка старовинних храмів, збудованих в різні епохи та у різних архітектурних стилях. І все ж один з них, Свято-Покровський, суттєво відрізняється від інших. Унікальність його в тому, що це єдина у місті культова споруда, споруджена в стилі українського бароко ще до того, як синод російської православної церкви заборонив зодчим будувати православні храми саме в нашому, українському народному стилі.

36-річна Сніжана Гапоненко разом з 59-річною мамою Людмилою Вихровою і трьома синами 17-ти, 13-ти і 6-ти років вже рік як облаштовують своє життя практично з нуля у бабусиному будинку в селі Загородньому (Альошинському). З власної домівки у Тарасівці, що на Донеччині, поблизу Костянтинівки, їх вигнала війна.

41-річний Олександр ГОРОХІВСЬКИЙ працює в Чернігівському надлісництві філії «Північний лісовий офіс» ДП «Ліси України». На лівій нозі протез з електронним колінним суглобом Genium X3. Коштує приблизно 90 тисяч доларів. Ходить на ньому два роки. Можна займатися спортом, бігати.

Його син — легендарний пілот, який боронив небо. Він — батько одного з «Привидів Києва», воїн-піхотинець, який стояв на захисті землі. Двоє Мигуль — батько та син — стали символом того, як одна родина може вмістити в собі цілу історію української боротьби. Через три роки після загибелі старшого з них — Володимира Мигулі — його орден «За мужність» III ступеня нарешті передали родині.

«Наша Петрівна розуміє краще, ніж будь-який прилуцький лікар», — впевнено говорять жителі Знам’янки Сухополов’янської сільської ради про завідувачку тамтешнього фельдшерського пункту («по-новому», медичну сестру) Любов Зацнову. А ще, додають, її можна покликати не лише вдень, а і ввечері, і вночі, якщо хворому треба, то завжди прийде чи приїде своїм велосипедом.

26 років – це не просто цифра в трудовій книжці, це ціла епоха, присвячена служінню мистецтву та роботі з дітьми. Олена Віталіївна Марченко не просто культорганізатор та керівник гуртків театрального мистецтва й ігротехніки у КЗ позашкільної освіти «Ічнянський будинок дитячої та юнацької творчості» Ічнянської міської ради, вона – мудрий наставник, який навчив тисячі дітей перевтілюватися, імпровізувати та долати страх сцени.

Сергій Малов (позивний «Хімік») жив так, щоб робити світ навколо добрішим. Він дарував друзям посмішки, творив затишок, експериментував із порічковим вином і конструював меблі. Навіть у найтемніші дні залишався світлим і спокійним.

Осінь ця щедра на дощі… Ллє ледь не кожного дня, стримуючи від щоденної сільської роботи, але водночас дає час натрудженим рукам перепочити. Коли за порогом злива — хіба вийдеш навіть двором, не кажучи вже про город. Хоча Марії Яківні нема чого турбуватися — город вона давно впорала, все, що вродило, звезла візком до двору.