
Колеги її називають зачинателькою гарних справ. Тож чим живе ця добра і чутлива жінка, чи хотіла вона у дитинстві бути вчителькою, а також про свій перший урок, про хобі, про різницю між вчителем минулого й майбутнього, про урок української мови, на який так чекають її учні, про корисні межі штучного інтелекту, про війну й дорослішання дітей.

Воїн і захисник Євгеній Боюнець на війні з 2022 року, майже із самого початку бойових дій. Клята протипіхотна фугасна міна "Пелюстка" дістала Євгенія цьогорічного серпня... Тепер Женя чекає. коли настане час приміряти протез на ногу. А головне, він не втрачає сили духу. Не любить, коли співчувають. Бо впевнений: часто буває набагато гірше.

26-річний Андрій Номерчук був інструктором у «Десні». Стояв на захисті Чернігова. Згодом долучився до полку «Азов». — В «Азові» служив з 2023 року в бойовій групі розвідки. Не кожного туди беруть. Треба бути фізично підготовленим та пройти відповідні тренування, — описує бойовий шлях чоловіка 30-річна Анна Номерчук, вдова.

Сільськогосподарський виробничий кооператив «Полісся», який розташований у Кувечичах Чернігівського району, мабуть, останній і точно найбільший кооператив на Чернігівщині. У такій формі власності господарство існує вже 22 роки – тут є своя наглядова рада, а голову обирають на загальних зборах.

До служби у війську я працював головним ревізором-бухгалтером, займався перевірками в магазинах. В усьому військовому — був повним новачком: ні знань, ні досвіду, ні вмінь. Можна сказати, чистий аркуш. Коли мені виповнилося 25, я прийшов до Прилуцького районного територіального центру в Ічні і сказав: «Мій час настав, беріть мене, куди вважатимете потрібним».

Жовтень у Чехії називають рожевим місяцем. Його присвячують боротьбі з раком молочної залози. Саме в жовтні редакція ProUkrainu записала інтерв’ю з пані Катериною. Її історія важлива для тих жінок, які опинилися у схожій ситуації. Тому ми дякуємо за щирість та відвертість нашої співрозмовниці, бо йтиметься про рак, а говорити про це завжди складно.

У прикордонній Авдіївці, як і у всій країні, сьогодні немає спокою, але є велика сила — людська єдність. І хоча йдеться не про ту Авдіївку, де гримлять вибухи, а про село в Понорницькій громаді, тут теж точиться своя щоденна боротьба — волонтерська. Жінки цього села стали справжніми ластівками перемоги — несуть тепло, підтримку й турботу нашим захисникам.

Не дивуйтесь. Ганна Мироненко проживає одна і коли їй «запахнуть» пироги – приступає до роботи: вчиняє тісто і цілий день вовтузиться, ставлячи по черзі пироги у духовку. А потім пригощає сусідку і всіх, хто до неї приходить на лавочку. І паску вона пече щороку.

Микола Матвієнко завідує фермою у Смичині вже років 20. До того працював у СТОВ «Добробут» трактористом з самого молоду – відтоді, як з армії повернувся. Зараз під його керівництвом працює 13 робітників – доярки, фуражири, пастухи. Доярок, каже, нині тільки троє, тому навантаження на них лягає велике, доводиться працювати фактично без вихідних.

Любити все живе означає не лише любуватися ним. Вчасна підмога й піклування про братів наших менших, на жаль, притаманні не кожному з нас. І все ж є приклади неймовірної турботи про птахів і тварин. Ось така дивовижна історія трапилася і в Корюківці. Її розповіла Алла Хоменко.