
Він міг загинути від голоду, від фашистського обстрілу і розриву міни, у пожежі, від нападу бандитів та укусу скорпіона, від спраги і спеки в пустелі чи ножового поранення. — Про мій життєвий шлях можна написати книгу, — говорить 93-річний Віталій Тимошина із Прилук. — Це диво, що я дожив до такого віку!

Упродовж кількох останніх років Надія Левіна (зараз їй 23) зі Сваричівки Ічнянської громади чим тільки не займалася. — Виготовляла молочну продукцію: умію варити всі види сирів — тверді і м'які, робити масло — звичайне і топлене, також кисломолочний сир, йогурт, сметану. Влітку вирощую полуницю, різні трави на чай.

Чим тривожніша ситуація навколо, тим більше хочеться краси. Вона відволікає, перезавантажує, перемикає увагу і цим зменшує напругу. — Особливо коли створюєш її сама, — каже 51-річна Галина Редега з Коропа, котра захопилася виготовленням та оздобленням виробів за допомогою епоксидної смоли.

42-річний Юрій Гусак, чернігівець, 9 березня уперше повернувся в Лукашівку під Черніговом, на місце бою — на місце, звідки почався його полон. До повномасштабки був будівельником. Звільнений з полону 25 травня 2025 року, коли обміняли 1000 на 1000.

Він витягнув артилеристів з-під вогню і після підриву на міні разом із групою побратимів опинився у повному оточенні ворога. Без води та належних запасів бійці стрілбату поліції Чернігівщини ще 10 діб утримували позицію. Знищивши 11 противників, уночі вони змогли прорватися до своїх, практично наосліп долаючи кожен метр під загрозою ворожої атаки.

У Срібному на Чернігівщині ткаля Наталія Бринза вперше за кілька років сіла за ткацький верстат, який розміщений у краєзнавчому музеї громади. Там збереглися зразки Дігтярівського ткацтва, яке 2019 року внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини області.

— З чоловіком загинули ще восьмеро військових, — плаче 35-річна Олена Гофрик, вдова. — Вдалося дізнатися, що до них на позиції прилетів дрон і скинув хімічну отруту. Разом з чоловіком загинув наш земляк, 45-річний Андрій Леоненко з села Лемеші на Козелеччині.

У невеличкому класі Менської школи мистецтв — особлива атмосфера. На стінах — ноти й дитячі малюнки, у кутку — поліровані корпуси бандур, а в повітрі — тиша, що передує звуку. Тут народжується музика, яка вміє підтримати, заспокоїти й надихнути.

Працюємо на покоління - ця, абсолютно безпафосна, фраза прозвучала у нашій недавній розмові з директором ТОВ «Понори» Володимиром Сисою. Читачі нашої газети вже не раз мали змогу саме із її сторінок дізнатися про це сучасне сільськогосподарське виробництво.

Сьогодні рукоділля сприймається як затишне хобі або спосіб «заспокоїтися» після робочого дня. Для Тетяни Григорівни Підголи із селища Парафіївка, яка все життя присвятила відповідальній професії бухгалтера, рукоділля завжди було чимось більшим за відпочинок.