
«Я розумію, що людям дуже важко прийшлось», — говорить про внутрішньо переміщених осіб з Донеччини і Дніпропетровщини, яким підготувала у своєму селі житло, староста Сергіївського старостинського округу Яблунівської сільської ради Тетяна Дзигало.

Тамара Кржемінська (у дівоцтві Світлична) відома нашим читачам і землякам як авторка багатьох чудових поезій та поетичних збірок, в тому числі й для найменших українців. Нещодавно ми друкували її чудовий вірш «Ода осені». Власне, саме її творчість і привела мене до оселі, де вони мешкають удвох з чоловіком Миколою Федосенком.

З початком російської агресії у 2014-му, а особливо з початком повномасштабної війни, волонтерство в Україні набуло особливого значення. На жаль, далеко не всі, хто назвав себе волонтерами, є ними насправді. Хтось, скориставшись довірою і отриманим статусом, утік від війни за кордон, а хтось, отримуючи стабільно зарплату з бюджету, теж називає себе волонтером і вимагає особливо шанобливого ставлення до себе у суспільстві.

Вона — волонтерка, мама загиблого захисника України. Її син Сергій Павлючков добровольцем пішов боронити країну від російського агресора і віддав життя за нашу свободу. Після втрати сина Раї Павлючковій було надзвичайно важко, але вона знайшла в собі сили жити далі — допомагаючи іншим воїнам.

Існує твердження, що друзів у людини багато не буває. І що у зрілому віці не заводять нових друзів – товаришуєш із тими, яких знаєш ще з юності, котрим довіряєш уже давно. Але кожне правило цікаве тим, що має прекрасні винятки: раптом життя дарує тобі неочікуваний подарунок, посилає у твою долю людину, з якою хочеться спілкуватися.

Село Надинівка зачаровує своїми пейзажами. Хоч би якою вулицею ти йшов, усі дороги ведуть до Десни. Проте славиться воно не лише цим. Тут живуть неймовірні люди, які волонтерять, зберігають українські традиції та відроджують їх. Серед них – Валентина Садовенко, активна учасниця культурного життя села.

Якби хто раніше сказав, що я стільки житиму, то не повірила б! — усміхається Олександра Губар (на знімку) з Орлівки на Куликівщині. 29 грудня їй виповнилося 100 років. Із них майже 70 Олександра Федорівна прожила в парі зі своїм Андрієм Леонтійовичем.

У Коропі, мабуть, немає жодного двору, де б не було рибалки дорослого чи малого, чоловіка чи жінки. Так повелося з давніх-давен, коли ловили ще на кістяну острогу — часто просто загострену кістку. Старожили розповідають: у Десні були не тільки звичайні коропи, карасі, судаки, а й стерлядь та осетри.

Так говорить 70-річний кошовий отаман куреня імені Івана Золотаренка Війська Запорозького Віталій Добреля з Ніжина. Як у справжнього козака, у житті в нього було чимало коней, та останніх шість років вірною товаришкою отамана залишається нині 25-річна Павлинка тракененської породи.

Маргариті Олександрівні Воскобойник з Городні 78 років. Вона народилась у далекому і нині чужому та ворожому Новосибірську. Звідти родом був її батько – Олександр П’ятакович, військовий льотчик, який пройшов усю Другу світову і у 1946-ому його доля закинула в маленьке українське місто – Городню на Чернігівщині, бо тут розташовувалась військова льотна частина.