Новини

Людям про людей 

  • Восьмирічна Аліса, трирічна Мері та чотирирічний Лакі — єноти 26-річної Ніни Суржик, чернігівки. Раніше дівчину часто бачили з її пухнастими на стадіоні біля школи на вулиці Захисників України (колишня Одинцова). Там вона вигулювала улюбленців, оскільки неподалік винаймала квартиру.
  • Із року в рік на «хитро­му» базарі у Талалаївці мож­на зустріти скромну тендітну жінку, яка продає вироби з лози. Здебільшого, це різно­манітні кошики — від зовсім маленького, легенького до громіздкого, а ще — різні вази, хлібниці. Тепер є майс­три, які навчилися плести вироби із різного штучного матеріалу. Можна їх знайти через інтернет на будь-який смак і гаманець. А ось
  • Хоч і сама пен­сіонерка, та їй не страшні великі відстані, коли по­трібно допомог­ти мамі. 91-річна ненька Катерина Мовчан народила, виростила, дала освіту всім своїм чотирьом дітям. Всі вони поряд­ні й ніколи не бу­ває так, щоб мати бодай день за­лишалась без їх­ньої допомоги і уваги. Катерина Романівна ще й сама виходить на подвір’я і не хоче, щоб її обслуго­вували
  • Юлія Антипенко народилася в Прилуках в родині культпрацівників районного будинку культури, тому, як-то кажуть, виросла просто на сцені. Батьки гарно співали, татко грав на бас-гітарі. Любов до музики і української пісні жила в ній з перших років життя. Спочатку вона закінчила міську музичну школу по класу фортепіано, потім – диригентсько-хоровий факультет Чернігівського музичного училища, де навчалася складному академічному вокалу.
  • Наближається Великдень (цього року свя­то припадає на 20 квітня), і господині вже готують усе необхідне до нього. Кожна хо­че, щоб її пасхальний кошик не лише був наповнений традиційною смакотою, а й мав гарний зовнішній вигляд. Оригінальні великодні кошики (і не тільки їх) може зро­бити власноручно 32-річна Тетяна Оста­пенко із села Головеньки Височанської
  • До цього дня народження Марія Войтюшко з Гусавки, що на Менщині, готува­лася як ніколи. Попросила соціальну робіт­ницю Ельвіру Молід викупати її, причепури­ти. Дістала із шафи нову курточку. Вона купи­ла її давно, але так ні разу й не наділа. Бере­гла для особливого випадку — а раптом приї­де син. Її єдина кровиночка. Він не навідуєть­ся вже років вісім.
  • Батько Олени Репети був узбеком, а мати - україн­кою. Її бабуся була молдованкою. Має зятя - німця. У її рідному Очеретиному - колись багатолюдному сели­щі під Авдіївкою на Донеччині - жили багато німців з Казахстану. Жили всі, згадує жінка, дружно, ніколи не ворогували. Допоки зі сходу не прийшли російські за­гарбники, які ненавидять і вбивають жителів України, якої б національності вони не були.
  • Він неймовірний староста. Коли в час окупації ворожі колони їхали через Бережівку, Олександр Васильович сідав у автівку і їхав тією ж трасою у Парафіївку, де ми почали випікати хліб. Староста брав свіжі паля­ниці й намагався дістатися різними шляхами до села і розвезти хліб бережівцям.
  • Кілька разів бралася за на­писання цього матеріалу і чо­мусь відкладала. І коли вперше, ще до повномасштабної війни, відвідала США та мала так багато вражень, і вже кілька разів у час воєнний. У своїй далекій юності я була впевнена, що у США рівень життя і насправді такий низький, як нас у тім переконували
  • Ми продовжуємо цикл розповідей про особливу когорту людей, які спішать надати допомогу тим, хто опинився на старості в безвиході, скруті, самотності, або страждає від хвороб, через що важко виконувати навіть найелементарніші дії з самообслуговування. Мова про соціальних працівників, жоден з яких не опинився в даній професії випадково – кожен
Сторінка: 1 2 3 4  ...  862     попередня | наступна