
«Війна» перекреслила назавжди життя кожної української родини. Все, що було «до», змінило нас того лютневого ранку. З кожним наступним днем сім’ї відправляли своїх батьків, чоловіків, братів, синів захищати свою рідну землю від навали ворога.

«Мій повсякденний девіз: «Життя не у тому, щоб просто жити, а й у тому, щоб відчувати, що ти живеш», - каже мешканка села Колісники Сухополов’янської громади Антоніна Гузь. І вона відчуває. Насолоджується красою, яку творять руки. «Чоловік мені каже: «Ти така спокійна, бо завжди дивишся на зелене», - продовжує Антоніна Анатоліївна.

Жителька Сухополови Яна Куля поєднує ці риси, бо ім’я і прізвище зобов’язують. Її ім’я перекладається на українську як «милість Божа» чи «благодать», ну, а чи не головною характеристикою кулі, випущеної зі зброї, є швидкість. Жінка швидко приймає рішення, швидко реагує на прохання допомогти військовим, і блага дарує, у першу чергу, їм, бо є волонтеркою, хоча сама себе такою і не вважає.

Святитель Миколай, архієпископ Мір Лікійських, великий угодник Божий і чудотворець, глибоко шанований усім християнським світом та особливо у нас, в Україні. Майже в кожному українському місті є храм у його честь, та й перша на Русі церква, побудована рівноапостольною княгинею Ольгою – Миколаївська. У четвертому благочинному окрузі Ніжинського

Сергій Полотнянко за фахом – вчитель хімії. У Городнянському ліцеї №1 він працює з 2012 року. Прийшов сюди одразу після закінчення Чернігівського педагогічного університету на посаду вихователя для супроводу в шкільному автобусі. А у 2019-ому році вже почав працювати безпосередньо за фахом, викладаючи хімію та природознавство. Одразу після деокупації

— Це все ручна робота. Жіноче, чоловіче, дитяче, — виставляє взуття на поличку 51-річний Володимир Ободовський з Вертіївки на Ніжинщині. Його маленька майстерня в центрі села пахне шкірою та клеєм. Чоботарською справою чоловік займається вже понад 30 років. Ремонтує взуття. Шиє зі шкіри босоніжки, кросівки, черевики, чобітки. А ще Володимир — багатодітний батько. Має

Військовослужбовиця Тетяна Кулик, позивний — Кобра. Вона не мріяла воювати. А от літати мріяла… І уявляла себе тільки пілотом. Піднятися б високо-високо над самими хмарами і відчути себе вільною пташкою, милуватися своєю рідною, єдиною Україною. Ця мрія нікуди не зникла. Просто ситуація кардинально змінилася. Почалася повномасштабна війна… Звісно, її б

Жахлива аварія принесла в родину Гуржіїв із Прилук подвійне горе: відняла одну дочку — 18-річну Настю і знерухомила другу — Аню, якій тоді було 25. Їхні батьки, Тетяна Іванівна і Микола Миколайович, оплакували молодшу дитину й одночасно боролися за старшу, аби вона й далі жила — за себе і за сестру.

Ім'я Євгена Косяненка було занесено до Книги рекордів України у 2018-му. Причому того року його рекорд був подвійним. Взимку він сплів найменшого (2 на 3 см) у країні лозяного кошика, а 9 вересня — під час святкування Дня його рідної Сосниці — продемонстрував велетенського (діаметром 2 м 26 см, площею дна 4 кв. м, заввишки 2 м 83 см).

Поціновувачам літератури ім’я відомої української письменниці з Чернігівщини Олени Печорної дуже добре відоме. Вона – авторка літературних бестселерів «Грішниця», «Кола на воді», «Фортеця для серця» й інших творів.
Здебільшого авторка пише про одвічні почуття та людські долі.