
Слово війна для нас стало звичним у щоденному вжитку і вже, здається, не так страшно звучить, як у 2014 році. Та незмінним залишається біль від втрат наших захисників та мирних жителів. Кожного українця в тій чи іншій мірі зачіпає конфлікт, що триває на сході нашої країни. По своєму бачить те, що відбувається на лінії зіткнення, григорівчанин Сергій Моціяка, який проходить військову службу за контрактом.

Прачівський будинок культури, як і інші на Борзнянщині, споруджений кілька десятиліть тому. Будівля зовні і всередині дуже нагадує Височанський будинок культури, а дірка в даху й відсутність опалення в концертній залі красномовно свідчать (точніше – кричать, але як горохом об холодні стіни): «Рятуйте, люди добрі!» Скільки ще простоїть ця прикрашена посірілими від часу колонами будівля?

Що вибрати на подарунок знайомим? Чим вразити найдорожчу людину в день її народження? Яким приємним сюрпризом здивувати гостей на святі? Згодьтеся, що подібні питання виникали у всіх, хто збирався йти на ювілей чи вечірку. Банальне дарування тортиків, книжок, сувенірів уже поступово відходить у минуле, так само, як піднесення конверта зі «складчиною». Хочеться чогось оригінального

«Прибіжить, як котичок, тихесенько, що я й не чую. І хлібця мені принесе, і маслечка. Ще й до копійки все відзвітує, – відгукується про Володимира Шешеню з Махнівки сусідська бабуся. – До всіх немічних поспішає, і газети по вулиці рознесе, й за світло заплатить».
І як підтвердження цих слів уже й Володя тут як тут: «Що вам, Стратонівно, принести?».

– Чи не доводиться він, бува, родичем Олександру Ферапонтовичу? – мимоволі виникає запитання, коли десь зустрічаєш згадку про однофамільців нашого славного земляка, художника Олександра Саєнка. Приміром, у Борзні довелося поспілкуватися з кількома носіями цього славного прізвища, але вони не могли ні підтвердити, ні спростувати родинні зв’язки з іменем митця.

Анатолій Павелко з Прохорів особливого представлення не потребує. Його знають як одного з перших підприємців Борзнянського району (на свій «хліб» Анатолій Володимирович перейшов ще в 1996 році), кваліфікованого інженерамеханіка (майже щодня до нього звертаються за товаром і порадами) та чесну, цілеспрямовану людину з активною життєвою позицією (уже вп’яте жителі села довіряють чоловікові представляти інтереси у сільській раді).

Майже сенсаційна знахідка в Нових Млинах ще раз змушує нас пам’ятати уроки історії. Лікарняна палата на троє ліжок потопала в тиші. Її, настояну на білих простирадлах і таких же білих стінах, порушував хіба що легенький шепіт-шелест стареньких вуст: самотній пацієнт палати дідусь Павло ледве чутно молився на білу стіну. Вечоріло, і молода медсестра зайшла до хворого виконати прописані лікарем останні цього дня маніпуляції і несподівано для себе знову зачинила двері.

«Вітер часу змітає з планети людей» В наші дні – особливо безжально… Щемливий сум огортає нас: у грудні 2020 р. відійшла у вічність Мисник Лідія Наумівна, знаний у місті та області логопед, Відмінник народної освіти, чудова сім’янинка, книголюб клубу «Джерело», активна громадянка та просто – людина високої душі.

Працьовитому корюківцю Петру Левченку - 90 літ. - Роки ваші пролетіли, мов один день? - запитую. Ювіляр відповідає оптимістично: - Не пролетіли! Ви помиляєтесь. У мене вони ще летять. - Петро Левченко, 1931 року народження, село Савинки! - відрекомендувався веселий чоловік.

О Владимире Турке из Долинского (на Соснитчине), который собственноручно — без каких-либо чертежей — сделал комбайн для сбора тыкв, мы писали в №51 от 17 декабря прошлого года. Мастер работал над своим изобретением в свободное время. Собирал комбайн из всего, что было.