• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » На Донбасі втратив ногу. Освоїв протез, піднімається на третій поверх, працює секретарем козелецької громади


На Донбасі втратив ногу. Освоїв протез, піднімається на третій поверх, працює секретарем козелецької громади

 

— На Сході зимою рано темніє. Було темно. Почався обстріл, неподалік розірвався снаряд. Мене поранило. Був при свідомості, передав по радіозв’язку, що мені потрібна допомога, не можу поворухнутися. І відключився, пригадує 46-річний Сергій Великохатній, секретар Козелецької селищної ради. — Скільки я так пролежав, навіть не знаю. Знайшли мене хлопці, евакуювали до своїх, а прийшов до свідомості вже у шпиталі, у Вінниці. Того дня поряд зі мною був Іван Шутько, земляк. Його теж поранило. Це був січень 2015 року. Ми стояли в місті Вуглегірськ.


Сергій Великохатній. Фото з Інтернету

«На кінець 2015 року я вже більш-менш розходився»

— Два місяці лежав у шпиталі, — пригадує. — Два місяці був на реабілітації. Ліву ногу, на жаль, не врятували. Побув дома, потім знову до медичного закладу, на протезування. Були операції в Києві, в інституті травматології. Лікували праву ногу. Точніше те, що від неї залишилось — скручена пластинами і болтами.

Протезування безкоштовне. Зайняло близько місяця. На кінець 2015 року я вже більш-менш розходився.

— Ваш кабінет на третьому поверсі. З якими труднощами стикаєтеся щодня?

— Звик вже до всього. Піднявся на третій поверх. Зайшов до себе в кабінет. Трошки перепочив. Спланував роботу на день. Пішов працювати далі.


Сергій Великохатній на робочому місці

Годинних від президента

— Медичний персонал повідомив, що у Вінницю з робочим візитом приїжджає Петро Порошенко. Заодно заїде і до шпиталю, який на той час був заповнений пораненими бійцями.

Це було у березні 2015 року. Я не очікував, що зайде до мене у палату. І вручить іменний годинник особисто, іншим також вручав — кому нагороди, кому цінні подарунки.

Приємною і неочікуваною була нагорода «Лицарський хрест добровольця», якою в березні 2017 року нагородила «Жіноча сотня самооборони Чернігова», їхав на подію як гість, а виявилось, що мене будуть нагороджувати.

— Так ви пішли на війну добровольцем?


— У березні 2014 року я звернувся до військкомату. Взяв свій військовий квиток і . пішов записуватися. Чому я буду сидіти вдома, коли на війну йдуть діти по 19-20 років. Що вони могли навчитися лише за рік служби в Збройних силах? На той час молоді хлопці повністю не усвідомлювали, куди вони потрапляли. Спочатку військовий комісар залишив мене при військкоматі — офіцером відділення комплектування команд.

Перша ротація в зону АТО була в середині серпня 2014 року у складі 13-го батальйону територіальної оборони «Чернігів-1», куди я прибув у відрядження. Згодом був переведений на посаду командира взводу. Командиром роти став після! першої ротації, перед другим виїздом в АТО.

Повернулися ми на Чернігівщину в листопаді 2014 року. Виїжджали з Десни, а приїхали до Гончарівська, до 1-ої танкової бригади.

У січні 2015 року друга ротація — Вуглегірськ.

— Чи носите годинник від президента?


— Ні. Лежить вдома. Не люблю носити годинники взагалі.



Двічі майор

Сергій Великохатній народився в 1974 році в Козельці. Після 8 класу пішов навчатися до Козелецького технікуму ветеринарної медицини. Мріяв бути військовим, але батьки наполягли. Технікум Сергій закінчив, а потім зробив по-своєму — вступив до Одеського інституту сухопутних військ. В 1997 році отримав звання лейтенант та був направлений для подальшого проходження служби до військової частини 169-го навчальною центру Десна, де прослужив шість років, до грудня 2003 року. Командував навчальною ротою, звільнився у званні капітана. Одружений, сину Богдану 20 років.

З армії перейшов у міліцію. Почав з посади дільничного, у Козелецькому райвідділі міліції. Згодом став начальником відділу дільничних інспекторів, 2008-2010 рік був заступником начальника райвідділу. Через сім років, у 36, пішов на пенсію по вислузі. У званні майора. Другий раз отримав звання майора в армії. Під час мобілізації.

— Коли людина переходить зі структури в структуру, залишаються попередні звання, — пояснює Сергій Леонідович. — У батальйоні я був на посаді командира взводу. Потім став командиром роти і у 2015 році отримав майора.

— Війна триває восьмий рік... Сергію Леонідовичу, що порадите хлопцям, які повертаються зі Сходу?


— Не занурюватися в себе і свої проблеми. Не зациклюватись на війні. Так, вона нас не полишить. Щоб відволіктись, треба знайти улюблену справу. Відпочити з рідними, знайти нову роботу або продовжити працювати. Якщо думки будуть всім цим зайняті, менше буде негативу у душі. І поступово згадки про війну відпадуть на другий план. Знаю багато військових, які повернулися зі Сходу і знайшли себе у власній справі.

Ольга Самсоненко, тижневик «Вісник Ч» №19 (1826), 13 травня 2021 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Сергій Великохатній, людські долі, Козелецька селищна рада, секретар, «Вісник Ч», Ольга Самсоненко

Добавить в:
 
 


Центр Комплект