• Брухт ДальнобойСервис


Улюбленець неба

 

«Лицар неба» – так називався матеріал, надрукований у обласній газеті «Чернігівщина», про видатного українського льотчика, двічі Героя, генерал-лейтенанта авіації, почесного громадянина Чернігова Олександра Молодчого.

Ця публікація викликала великий резонанс, багато людей з України та закордону звернулися до редакції з проханням продовжити розповідь про славетного земляка. Тож сьогодні знову в гостях у газети – рідні знаменитого льотчика: онук Олександр Кузнецов-Молодчий та його дружина Тетяна.

«Для мене в повітрі начальник той, хто краще літає!»

«Багато років дідусь дружив із Володимиром Робулем. Вони разом воювали. Літак Володимира Даниловича збили, він потрапив у полон до фашистів і намагався втекти. Його ловили, катували, цькували собаками, саджали в карцер. Обличчя у Робуля було геть обпалене, вирвані шматки тіла... – розповідає онук Олександр Кузнецов-Молодчий. – Він був жахливо виснажений, але нескорений і за першої-ліпшої нагоди прагнув вирватися на свободу. З другої спроби йому це вдалося – ледь живий (у ранах завелися паразити), доповз до своїх. Бойові побратими Володимира Даниловича були приголомшені побаченим: тоді їхній Володя нагадував якогось жахливого привида, мало схожого на живу людину. Його ледь впізнали! Важко було повірити, що ця людина одужає і тим більше повернеться в стрій. Однак, всім смертям на зло, Робуль вижив. А невдовзі по нього приїхали співробітники НКВС: тоді вважалося, якщо побував у полоні, отже – зрадник, ворог народу. Людину могли нізащо розстріляти (без суду та слідства – за законами військового часу) або запроторити до ГУЛАГу. Проте втрутився Молодчий: «Це – бойовий льотчик і він лишиться тут. Я ручаюсь за нього своєю головою!». То була нечувана зухвалість – за непокору «компетентним органам» навіть двічі Герой ризикував потрапити до штрафбату (з маршалів та генералів погони зривали!) чи взагалі розпрощатися з життям. Однак офіцери НКВС пішли ні з чим, а Володимир Робуль незабаром уже громив фашистів разом зі своїм відчайдушним командиром. До речі, Володимиру Даниловичу хотіли присвоїти звання Героя Радянського Союзу. Але, коли льотчик потрапив у полон, про його Зірку Героя одразу ж «забули». Добре, що взагалі живим лишився... Дідусь та Робуль дружили й після війни – до самої смерті Володимира Даниловича. Власне, саме фронтовий побратим запросив дідуся переїхати до Чернігова. Потім дядя Володя часто приходив до нас у гості, чудово грав на семиструнній гітарі та піаніно. Це був дуже мужній і шляхетний чоловік. Мій хрещений батько».

Олександр Молодчий був і новатором у військовій справі. Саме він почав використовувати освітлювальні авіабомби. Їх скидали з літаків перед бомбардуванням об’єктів, щоб підсвічувати цілі. Видатний льотчик успішно втілив і свою ідею підвищення бомбового навантаження літаків за рахунок зменшення кількості палива. Також йому належить ідея використання підвісних паливних баків. До 80-річного віку Олександр Гнатович міг годинами із захопленням розповідати про правила аеродинаміки, майстерно відтворюючи приклади на папері. Він досконало знав авіаційну техніку й чудово передбачав наміри противника. А ось спрогнозувати рішення Молодчого фашисти не могли – надто вже винахідливо й нестандартно діяв льотчик. Він почувався в небі, неначе сильний, вільний і розкутий птах. Гордо ширяв над землею, і, здавалося, ніхто не здатний зупинити цей політ. Однак у житті Олександр Гнатович був надзвичайно скромною людиною, не переймався своєю славою і ніяковів від дифірамбів, а слово «подвиг» завжди замінював звичним – «робота».


Олександр Молодчий з онуком та правнуком

Коли закінчилася Велика Вітчизняна, Молодчому не було й 25-ти. За плечима – 311 бойових вильотів (з них 287 – нічних), 1300 годин у вогняному небі, понад 600 тисяч кілометрів бойових маршрутів (це – 15 обертів навколо земної кулі за екватором). На грудях – дві Зірки Героя, три ордени Леніна, два ордени Бойового Червоного Прапора, ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни I ступеня, Олександра Невського, орден Червоного Прапора Монгольської Народної Республіки, ордени та медалі Румунії і Угорщини, медалі за оборону Москви, Сталінграда, Ленінграда, за взяття Кенігсберга та Берліна... Вже в незалежній Україні «лицаря неба» Олександра Молодчого нагородили орденами Богдана Хмельницького IIі III ступеня.

Навесні 1946 року перший гвардійський авіакорпус Дальньої авіації, у якому служить Олександр Молодчий, передислокується з Польщі в Україну – до Чернігова. У 1949-му Молодчий – уже командир 121-го гвардійського Севастопольського Червонопрапорного авіаполку в Городні та Новозибкові (тоді ж йому присвоїли звання полковника).

«Одного разу трапився такий випадок, – говорить онук Олександра Гнатовича. – Зазнавши аварії, літак упав на болото поблизу села Смяч Щорського району, за 25 кілометрів від Городні; і потрібно було якось витягнути його, доставити на аеродром. Пропонували там же, на місці аварії, розібрати літак на частини. Але Молодчий, як завжди, вчинив по-своєму: тільки-но трохи підморозило, особисто заліз у кабіну пілота, зумів злетіти і благополучно приземлився на аеродромі в Городні. Проте начальство мужній вчинок не оцінило – навпаки генерал-лейтенант Тупіков ще й висварив двічі Героя за самоуправство. Однополчанин Молодчого – полковник Пономаренко – пригадує, як льотчики захоплювалися своїм безстрашним командиром і поведінку Тупікова сприйняли як особисту образу. Адже Олександр Гнатович міг взагалі не ризикувати або принаймні доручити складне завдання іншому; однак, прийнявши неординарне рішення, впорався власноруч. Таким він був завжди: вмілим командиром, прекрасним льотчиком та надійним товаришем, який ніколи не ховався за чужими спинами на фронті, але і в мирний час нерідко ризикував життям, не вагаючись, брав відповідальність на себе, на все мав власну думку, був дуже прямолінійним, не визнавав напівтонів».

«Моя мама, Любов Андріянівна, ще дитиною бігала разом із підлітками поглянути на літак, який зазнав аварії на околиці їхнього села. І бачила, як Олександр Гнатович визволяв техніку з багнюки. Власне, люди у цьому селі досі пам’ятають (вже онукам та правнукам своїм переказують), як Герой Молодчий підняв у небо літак, – розповідає Тетяна Кузнецова-Молодча. – І ось, через багато років, моя матуся познайомилася з Олександром Гнатовичем. У них були такі дружні, зворушливі стосунки! До речі, в Городні добре пам’ятають і дружину Молодчого. На статну, вродливу Шурочку мимоволі задивлялися мужчини. Олександра Дмитрівна власноруч кермувала автомобілем «ЗИС-101». Водити машину її навчив чоловік. Спочатку виходило не надто вправно – якось наїхала на паркан і Олександр Гнатович її сварив – звісно, хвилювався не за машину, а за безпеку коханої жінки. Вдома він до дружини завжди звертався лагідно, а тут – не витримав. Втім, невдовзі Шурочка почувалася за кермом автівки значно впевненіше... Після війни сім’я не мала великих достатків, але вони постійно ділилися з родичами, допомагали, чим могли. Запам’яталися мешканцям Городні і захоплюючі футбольні баталії, що проходили в гарнізоні. Взагалі, у кожну справу, за яку брався, Олександр Гнатович буквально вкладав душу, адже просто не міг інакше».

Олександр Молодчий літав на всіх типах літаків Дальньої авіації. Ось який випадок стався в 60-ті роки, коли він служив першим заступником командувача 5-тої Повітряної армії Дальньої авіації. Йому зателефонував маршал В. Судець: «Ти новий літак типу «ЗМ» будеш освоювати?» – «Я вже маю допуск» – «Справді? А хто ж тебе вивіз у небо?» – «Інспектор-льотчик дивізії» – «Та він же твій підлеглий!» – «Ну то й що? Для мене в повітрі начальник той, хто краще літає».

Олександр Гнатович стояв біля витоків створення стратегічної ракетоносної авіації. Суперсучасні літаки несли щоденне бойове чергування, долаючи величезні відстані (з дозаправкою в повітрі) над усіма континентами – океанами та морями, тундрою й тайгою. І прославлений генерал, як і в роки своєї фронтової юності, особисто здійснював найскладніші польоти.

«Навіть у 75-літньому віці дідусь натхненно креслив складні графіки з аеродинаміки на серветках! – пригадує Олександр Кузнецов-Молодчий. – Він взагалі непогано малював, міг буквально за лічені хвилини зобразити чийсь портрет. А ще – складав вірші, писав мемуари. І на полях своїх рукописів напрочуд точно малював різноманітні моделі літаків. Немало льотчиків були водночас талановитими художниками та письменниками».

Як знищували Молодчого

Однак новаторські ідеї молодого генерала, його рішучий характер і загострене почуття справедливості, а також неймовірна популярність Молодчого серед льотчиків викликали відверту заздрість у вищого військового керівництва. Йому почали відверто натякати, аби не пнувся поперед старших товаришів, поважав субординацію і взагалі знав своє місце, тобто служив, як усі. Проте, навіть потрапивши в опалу, Олександр Гнатович, який щиро вболівав за справу, не міг змиритися з недолугими рішеннями високопосадовців. Тож надіслав відвертого листа зі своїми пропозиціями в Міністерство оборони СРСР, у якому обґрунтував необхідність реорганізації Військово-повітряних сил Радянського Союзу.

На жаль, у Москві молодого генерала не підтримали, а розлючені кар’єристи вирішили раз і назавжди позбутися небезпечного правдолюбця. А оскільки командирські якості Молодчого та його героїчна біографія не викликали жодних сумнівів, «сірі кардинали» вдалися до підлості. Ось як розповідає про це у своїх мемуарах генерал-полковник авіації, Герой Радянського Союзу Василь Решетников: «Командир корпусу Молодчий – непокірний. Працює багато, шукає нові шляхи підвищення боєготовності. Він – ініціативний та наполегливий, але не всі його починання знаходять підтримку у нового командувача Дальньою авіацією. У суперечці з ним поступово виникає надзвичайно гострий конфлікт, в якому, як з’ясувалося з часом, правим виявився Молодчий. Складно сказати, чим би все тоді завершилося, та втрутився випадок: Молодчий прихворів – прихватило серце. Відверто кажучи, нічого особливого: відлежався б і прекрасно служив би далі. Проте командувач цим випадком скористався: одразу ж відрядив до пацієнта цілу бригаду лікарів з суворим вердиктом: списати бунтівника».

Для Олександра Гнатовича, який обожнював небо і не мислив свого життя без нього, це була катастрофа. У льотчика, котрий звик до екстриму і легко, із задоволенням виконував найскладніші прийоми пілотування, підступно відібрали право літати. Досвідчений бойовий командир, новатор військової справи раптом, зусиллями кількох догідливих, безпринципних ескулапів, перетворився на «людину, непридатну для військової служби». У 1965-му, в розквіті сил, 45-літнього генерал-лейтенанта авіації, двічі Героя Олександра Молодчого відправили в запас.

Таке рішення приголомшило льотчиків. Захистити Олександра Гнатовича прагнули відомі пілоти, фронтовики, Герої Радянського Союзу, кілька секретарів обкомів партії та перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест, які особисто зверталися до міністра оборони – маршала Радянського Союзу Малиновського. Однак «кремлівські небожителі» вже вирішили долю опального генерала: «Сам винен – надто непогамовний та непоступливий! Нічого – буде наука іншим...». Минуть роки і генерал-полковник Василь Решетников визнає: «Посаду командувача Дальньої авіації Радянського Союзу мав отримати Олександр Молодчий».

Олександр Гнатович був не лише Професіоналом (це про таких, як він, говорять: «Льотчик від Бога!»), а й справжнім патріотом, чесною і порядною людиною, котра щиро вірила в ідеали добра та справедливості. А перемогло зло (причому у Молодчого підступно відібрали головну справу його життя), і всі з цим змирилися.

Герой подумки постійно був разом із відважними льотчиками, уявляв себе за штурвалом потужного літака, який гордо долає тисячі кілометрів у неозорих небесних просторах. Він, як і раніше, вболівав за свої нереалізовані ідеї, за улюблену справу, якій присвятив стільки буремних і водночас прекрасних років. У нього нестерпно боліла душа!

«Втім він одужав, зібравши волю в кулак, знайшов сили, – розповідає Олександр Кузнецов-Молодчий. – І в 1966-1968 роках керував Луганським обласним паливним трестом. Свою діяльність на цій посаді розпочав з того, що побудував комфортні душові для робітників. Скрізь був армійський порядок: у туалетах – завжди чисто, вимито, приємний запах, випрані рушники... Я все це добре пам’ятаю, адже в дитинстві не раз бував у нього на роботі. Але знову ж таки, дідусь – бойовий офіцер, який звик служити державі і жити на чесно зароблену зарплату. Він ніколи не крав, не лукавив. І раптом потрапив до середовища, де існували за зовсім іншими «поняттями». Ви ж розумієте, що таке паливний трест? Хтось звик брати хабарі, цупити державне майно і, за потреби, «задобрювати» перевіряльників.

Звісно, принциповий новий директор почав боротися з хапугами та злодіями, не зважаючи на посади: провинився, привласнив чуже – отже, не гідний працювати на підприємстві! У декого зі звільнених знайшлися впливові покровителі. Виник конфлікт: на Молодчого тиснули, він нервував, але не погоджувався на сумнівні компроміси, щоразу заявляючи: «Доки я тут – керівник, у паливному тресті безладу не буде». Звичайно, така психологічна атмосфера негативно позначалася на здоров’ї Олександра Гнатовича. Врахуйте ще й екологічно шкідливе середовище: зранку одягаєш чисту сорочку, а увечері комірець – чорний. Це ж – Луганськ, тоді всі шахти й заводи на повну потужність працювали! Почалися проблеми з серцем...»

Одужавши, Молодчий прийняв непросте рішення – переїхати з сім’єю до іншого міста. Але куди? І тут фронтовий друг Володимир Робуль, який мешкав у Чернігові, запропонував: «Сашо, Шурочко, приїжджайте до нас. Ви ж знаєте, як тут гарно!». «А й справді, – подумав Олександр Гнатович, – я ж визволяв Придесення. Чернігів – місто красиве, з тисячолітньою історією, унікальними пам’ятками архітектури, затишними парками та скверами, чарівною річкою Десна, мальовничими краєвидами. Чому б не оселитися в цьому благодатному краї? Тим більше, якщо там живуть найкращий друг – Володя Робуль та його привітна дружина Олена!».

Відтоді, з 1968 року, до самої своєї смерті легендарний льотчик мешкав у Чернігові. Спочатку – в будинку на Комсомольській, а потім – на вулиці Щорса, № 6. Доки дозволяло здоров’я, він займався військово-патріотичною роботою – допомагав ветеранам, проводив зустрічі з молоддю, написав дві книги мемуарів: «У палаючому небі» і «Літаки ідуть у ніч», за які посмертно нагороджений Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф».

Коли розпався СРСР, Молодчий, не вагаючись, одразу ж відгукнувся на прохання військового керівництва України – особисто приїхав в Узин, де розміщувалася стратегічна авіадивізія Дальньої авіації, щоб поспілкуватися з льотчиками. І саме завдяки мудрості та виваженості Олександра Гнатовича тоді вдалося залагодити небезпечний конфлікт: досвідчені льотчики, гордість вітчизняної авіації, присягнули на вірність незалежній Україні, а військові літаки залишилися на території нашої держави.

Сергій Дзюба, «Чернігівщина» №19 (837) від 13 травня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Молодчий, КузнецовМолодчий, льотчик, Робуль, Дзюба, Чернігівщина

Добавить в:
 
 


Центр Комплект