
«Іменини святкує тричі» - говорить 80-річна мати-героїня, Ганна Миколаївна Кириченко з Оленівки. - Перший раз - на Ганни, другий - коли народилася, на Голодну кутю, а третій раз - четвертого лютого, як записано в паспорті».

Що найголовніше у світі для кожної людини? Звичайно - її родина. І яким би щасливим та закоханим не було подружжя, появи у сім’ї ще одного маленького життя чекають майже завжди. Дитина приносить парі нові й до того часу навіть незвідані емоції, згуртовує подружжя й перетворює його не просто в чоловіка та дружину, а в сім’ю.

Що є людське життя?.. Людина з'являється на цей білий світ, росте, мужніє, навчається, обирає професію й стверджується у ній, одружується. Народжуються діти, а потім онуки. Котиться життя, що той чумацький віз по рідній землі, поскрипує, дзеленчить, то плаче, то сміється...

18 січня - сьома річниця з дня загибелі жителя Дрімайлівки, учасника АТО, оборонця Донецького аеропорту, «кіборга» Сергія Парубця. З нагоди цієї сумної дати друкуємо творчу роботу одинадцятикласниці Куликівсьгого ЗЗСОI-III ст. Лідії Пилипенко.

Подружжя Харченків - Віра Іванівна та Іван Іванович - із Билки понад двадцять років тому стали справжніми мамою і татом для сусідського хлопчини, який у дев'ять років лишився сиротою. Тож подружжя по праву можна вважати батьками не двох, а трьох дітей, бо ж усіх трьох поставили на ноги і вивели у люди...

Уже з перших днів окупації Борзни у вересні 1941 року представники третього рейху та їхні прислужники почали встановлювати в місті нові порядки. На стіл начальника борзнянської поліції час від часу лягали папери, в яких зазначалися імена та прізвища тих, хто агітував проти Німеччини...

Павло щойно з роботи прийшов, а до нього, як гороб’ята, вже злітаються Максимко, Софійка та Назарчик. Знають, що дядечко не з порожніми руками прибув, зазирають у сумку: що ж там зайчик передав? А передає він гостинці часто, бо, мабуть, слухняні племінники та хрещениця у нього підростають.

Сьогодні вже ніщо не нагадує навпроти садиби Івана Погорілого в Нових Млинах колишнього цвинтаря. Так собі, вільне місце, скверик. Хіба що приїжджому впаде у вічі якесь незвичне планування вулиці. Вона ніби огинає скверик зусібіч і далі розгалужується...

Григорія Назиму призвали служити в прикордонних військах. Потрапив він у далекий Таджикистан, в селище Московське, де знаходився навчальний центр прикордонників, восени 1979 року. Кілька місяців поспіль новобранців муштрували й навчали особливостям специфічної прикордонної служби.

У "районці" №35 за серпень 2020 р. під заголовком «Наш Батий» був надрукований мій допис про нашого сімейного улюбленця - собаку з кличкою Батий, про цікаві пригоди, що траплялися з ним та його другом - собакою Цезар.