Як найближче до росії село пережило вторгнення

 

Літо милує око яскравими барвами. Нарешті воно настало зі справжньою спекою після затяжної холодної весни. Минулої суботи навідався до села М., яке у перші дні вторгнення сповна відчуло на собі всю «міць» суміжної держави. Мешканці села першими на власні очі побачили колону техніки, яка вторглася на територію України, нехтуючи усіма нормами міжнародного права і порушуючи пряму норму «Будапештського меморандуму» про непорушність і захист цілісності кордонів нашої держави в обмін на без'ядерний статус.



Одним із багатьох безпосередніх свідків вторгнення став Іван Іванович Д. Він розповів: «Зранку мені довелося проїздити на мопеді центром села, де вже стояв броньовик прикордонної служби та метушилися прикордонники. Один із військових попередив, що тут зараз небезпечно і краще швиденько звідси вшиватися. На що я їм відповів, щоб берегли себе, і, вже наближаючись до свого дому, почув гучний вибух - то загарбники підбили з танка наш броньовик. Про себе попросив Господа, щоб беріг хлопців, і швиденько заскочив до хати. Далі був нескінченний гул колони важкої техніки, яка рухалась центральною вулицею села у бік центра громади. Я налічив біля сімдесяти одиниць танків, далі пішли броньовані машини, БМП, БТРи та інша військова техніка, яким, як здавалося, не було ліку. У наступні дні ще був рух різноманітної техніки, але це вже не справляло такого враження».

Я поцікавився у однієї з мешканок, коли була «відносна тиша» протягом останніх трьох місяців, почув таку відповідь: «Після проходження колон військової техніки запанувала відносна тиша в селі, але наступний місяць ми прожили у постійному страху, бо мало не щодня до нас навідувалися «гості». Під час своїх візитів вони виламали двері в адмінбудівлі (приміщення колишньої сільської ради), де розташовувалися контора сільгосппідприємства, бібліотека, відділення пошти та приміщення старостату. Всередині вони понівечили всі двері, а ті, що не вдалося зламати, видрали з коробкою. Окупанти вдерлися в абсолютно всі приміщення та загарбали абсолютно все, що мало хоч якусь цінність, навіть не погребували упаковками туалетного паперу. Не обійшли увагою і будівлю школи: там також зламали все, що тільки можна було, і, як розповідали місцеві, навіть стріляли з автоматів по вікнах. Два рази намагалися привозити гуманітарну допомогу, але майже ніхто її не хотів брати добровільно, а останнього разу, так нікому і «не набившись», вони залишили її рештки на ґанку місцевого магазинчика і поїхали геть. Повертаючись до запитання про «відносну тишу», хочу сказати, що нам спокійніше, коли наші хлопці нас оберігають, а не коли щось не вибухає і не лунають постріли».
Мабуть здогадавшись, що за допомогою мобільних телефонів місцеві мешканці повідомляють про їх приїзд, росіяни вивели з ладу вежу мобільного зв'язку. Можливо, їх ще привабили дороговартісні запчастини, які вони звідти по-варварські видрали.

Наші люди доволі сильно прив'язані до своїх домівок і рідної землі. Після початку війни цей населений пункт покинули лише близько десяти осіб. Всі ж інші залишилися і продовжують виконувати свої робочі обов'язки та обробляти городи. Звісно, всім страшно, коли неподалік лунають вибухи, і чимало мешканців при перших ознаках початку обстрілів швиденько спускаються до погребів, але є й такі, що вже майже на них не реагують. Бережи, Боже, це село та його мешканців!

На жаль, подібна ситуація з обстрілами зберігається в багатьох прикордонних селах нашої громади, але ми все одно намагаємося по максимуму повернутися до більш- менш звичайного життя. Переживши березневі проблеми з забезпеченням продуктами харчування, потроху починаємо забувати, що не завжди у магазині можемо придбати просто зараз необхідні продукти. Такий характер у нашого народу: навіть за неспокійних часів швиденько намагаємося налагодити свій побут і якнайшвидше відкинути «непроханих гостей».

Джерело: Газета "Життя Семенівщини" від 16.06.2022, Сергій ВИСОЦЬКИЙ. Фото автора та з фейсбуку.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.