
Юлія Самойленко працює у Сосницькому професійному аграрному ліцеї з 2011 року після закінчення Глухівського національного педуніверситету (факультет у Кролевці). Навчаючись, вона тут проходила практику, хоч проживала у сусідній Мені. Сподобалось. А коли у січні 2011 до штату увели одиницю соціального педагога, вона перша, хто її відкрив.

Андрій Сіренко будує печі змалечку. У дитинстві він був підсобником у свого дідуся, знаного на Сумщині пічника Якова Йосиповича, а в 16 років звів свою першу піч, яка й донині слугує людям. Нині чоловіку 47, він дійсний член Всеукраїнської гільдії пічників, й у його виробничому доробку більше п’ятисот печей, груб, камінів, барбекю і тандирів. Задля цікавого замовлення він залюбки долає десятки й сотні кілометрів, а його печі слугують господарям не роки, а десятиліття

Ірина Поліщук прийшла на службу у міську пожежну частину за прикладом свого чоловіка Володимира, який присвятив шляхетній справі порятунку людей вже 23 роки свого життя. Тривалий час жінка вела домашнє господарство й виховувала доньку Дарину та коли донька підросла – з’явився час й для професійної діяльності. Вже п’ятий рік Ірина Анатоліївна працює

Даруйте за каламбур, але культура у Ладані на ладан не дихає. Навпаки, ключем б’є. У єдине ціле сплелись там досвід і молодість. Оскільки про досвідчених наша газета вже не раз писала, пропоную послухати молоду паросль культури - працівників комунального закладу «Центр культури, дозвілля та спорту» Ладанської селищної ради.

Вже понад рік триває повномасштабне вторгнення, яке згуртувало українців. Кожен робить свій внесок в нову, криваву історію України, на благо майбутньої перемоги. Серед них – відчайдушна армія волонтерів. Чого саме зараз не вистачає військовим, а в чому вони мають потребу завжди– про це вони розповіли самі.

Валентина Циганок — із Великого Устя, що на Сосниччині. А багато її родичів живуть в Австралії: три двоюрідні сестри, два брати, купа племінників та онуків. Її дядько і тітка, яких під час Другої світової вивезли на примусові роботи в Німеччину, після закінчення війни потрапили в табір для переміщених осіб, а звідти (долею таких людей опікувалася ООН) емігрували

Антоніна Сидоренко працює у Срібнянському селищному будинку культури 17 років. Хоча заклад культури у кожного з нас асоціюється зі сценою, святом, яскравим дійством і світлом рамп, та є там і інша робота, менш яскрава, помітна для глядачів, та, тим не менше... Антоніна не виходить на сцену, їй не аплодують глядачі, хоча в кожному успіху самодіяльних

Наталя Яковець переїхала у Прилуки перед війною. Вона мешкала з доньками в селі на Хмельниччині, а через якийсь час після трагічної загибелі другого чоловіка, вирішила змінити місце проживання. Вона мріє дати гарну освіту двом своїм маленьким донькам, а живучи в селі, це не завжди можливо. Спочатку якийсь час вони перебували в Києві, але Наталя

Олена Анатоліївна Грищенко народилась у Чернігові, закінчила в нашому місті 11-й колегіум, а після цього отримала освіту інженер-технолог хлібопекарного, макаронного та кондитерського виробництва і 14 років пропрацювала начальником зміни у пекарні біля РАЦСу. 15 років тому Олена вийшла заміж та переїхала в Нідерланди і 5 років жила на дві країни, а потім остаточно залишилась

У колишнього десантника Дідовича Віталія із часів строкової служби у Повітряно-десантних військах на тілі збереглися чотири татуювання. «Мене з ними у полон не візьмуть», - віджартовувався він вдома, споряджаючись до військкомату за повісткою про мобілізацію. Та завдяки наколкам родина і розшукала тіло Віталія, якого довго не могли віднайти.