Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Олег Андрієвський: «Сапер: професія без права на помилку»

Олег Андрієвський: «Сапер: професія без права на помилку»

 

Олег Андрієвський із Риботина обрав у житті досить-таки незвичайний шлях, небезпечний, ризикований. Він - водій-сапер. І хоча молодий чоловік не вважає свою роботу якоюсь незвичайною, утім сама назва структури, у якій працює 29-річний земляк - Державна служба України з надзвичайних ситуацій, - говорить сама за себе. Свого часу він разом із командою розміновував звільнені території у зоні АТО. Зараз сапер також у тривалих відрядженнях на деокупованих територіях, які просто всіяні ворожими мінами та іншими вибухонебезпечними предметами.



Олег Андрієвськии з Патроном


Незвичайний вибір

Героя нашої публікації ловити довело­ся досить-таки довго. Хоч він і з Риботина, проте працює у Чернігові. У селі буває не­часто, а як приїздить - роботи вистачає: хоче якомога більше допомогти мамі. Та все ж наші шляхи перетнулися. Спіймала Олега у Чернігові. Просто пощастило, що він саме був у місті. Зазвичай, чоловік - у тривалих відрядженням. По півтора місяця працює на деокупованих територіях...

Цікаво, що ж спонукало молодого чоловіка обрати дуже небезпечну роботу? Будемо відвертими, про професію сапера Олег навіть і не мріяв. Свого часу вивчився у Конотопі на зварювальника. Потім була армія: служив у сухопутних військах. Після служби, а це був 2015 рік, пішов працю­вати, але не за спеціальністю. Життя має властивість перекваліфіковувати і вносити корективи у розмірений плин речей. І до­сить часто у прийнятті якихось серйозних рішень, у вчинках та діях чоловіка треба шукати ... жінку.

Саме почуття до коханої дівчини, яка, до речі, родом із Сохачів, стали для Олега вирішальними. Його Наташа, яка за освітою медик, поїхала до Чернігова працювати. Олег - за нею. Як кажуть, куди голка - туди й нитка. Постало питання пра­цевлаштування й Олега. Свій вибір чоловік зупинив на ДСНС в Чернігівській області.

Бойове хрещення - на Донеччині

Не думаю, що до такої служби беруть будь-кого, - цікавлюся в Олега.
- Працевлаштуватися було нескладно, - відповів молодий чоловік, - але вимог до кандидата чимало: ти маєш бути фізично здоровим, емоційно врівноваженим, треба пройти медкомісію, скласти багато різно­манітних тестів, береться до уваги і служба в армії. Усе це я успішно пройшов і підпи­сав контракт на три роки ( 20і7- 2019 роки).

- І що, ненавчених саперів відразу кинули на бойове завдання?
- дивуюся.
- Звичайно, ні. Ми проходили навчання у Харкові, і знання та навички нам дали дуже ґрунтовні. Був у нас викладач Бори­сенко Анатолій Романович, вів предмет «Вибухонебезпечні предмети». Ас своєї справи. До найменших дрібниць усе по­яснював, показував, як працювати з вибу­хонебезпечними предметами, - з повагою і теплотою згадує Олег свого викладача.

А потім було перше відрядження. У зону АТО. Бойове хрещення земляк прой­шов на Донеччині, у Бахмуті: працювали сапери на околицях міста, виїздили і по викликах. Крім зони АТО, їздили черні­гівські сапери тоді по всій Україні. Досить часто траплялися випадки, коли зривалися склади з арсеналом. І завдання саперів - ліквідація наслідків надзвичайної ситуації.

- А коли вперше виїжджав на бойове завдання, переживання були? Це ж небез­печно. Неправильне рішення, помилкова дія - і все: тебе може і не бути...
- А що там переживати? - дивується Олег - Нас же навчали, показували, як діяти, що робити. Нас же не пустили на за­вдання відразу після прочитання конспек­тів. По-друге. Ми ж працюємо командою. У нас таке правило: якщо ти чогось не знаєш, у чомусь сумніваєшся - спитай в іншого.



У подробиці своєї професії чоловік не посвячував нас, сказав лиш коротко: робота подобається і вона звичайнісінька, нічого особливого, нічого незвичайного.


Після закінчення контракту земляк прийняв рішення його не продовжувати.

- Чому? - поцікавилися. - Складно, важко, ризиковано?
- Зовсім ні, - відповів сапер. - 2019-й рік. Конфлікт на сході країни був заморожений. Усе стояло на своїх місцях. Левова частка звільнених територій була розмінована, лишалися незначні ділянки роботи для саперів. Я подумав, що моя професія у найближчій перспективі стане не затребу­ваною, тому і прийняв рішення піти із цієї служби і шукати іншу роботу.

Щоразу - за крок від смерті

Але те, що професія сапера буде незатребуваною, Олег, на превеликий жаль, помилився. Лютий 2022-го приніс горе в країну. Риботянин підписує другий контракт на три роки. Нині чернігівські надзвичайники працюють у багатьох областях, які звіль­нені від рашистів. А деокуповані території просто нашпиговані ворожою вибухівкою.

У нас вистачає і людей, і техніки, тому ротації проводимо досить часто: 55 днів - у відрядженні на деокупованих територіях, стільки ж - у Чернігові. Але буду відвер­тим: перші ротації були дуже важкими. Деокуповані території дуже забруднені: міни - на кожному кроці, ними просто все всіяне: поля, лісосмуги, об'єкти критичної інфраструктури, приватний сектор. У пе­ріод АТО такої засміченості вибухівкою не було. Нині ж міни всіх типів, які тільки виробляють у росії.

Зустрічаються і такі, котрі ми вперше бачимо. Та найпошире­ніші - протипіхотні міни ПФМ, так звані «лєпєстки»: маленькі, маскуються під колір трави, їх дуже важко помітити. Та не дай Бог, натрапити на таку, залишишся без ноги. Для нас найважливіше - знайти міну, а як з нею працювати, ми знаємо, - розпо­відає про будні саперів Олег.

Зараз чернігівські сапери працюють на об'єктах критичної інфраструктури: водоканали, газові служби, лепи (лінії електропередач).

Каже Олег, що і досі є такі населені пункти, приміром, на Харківщині, куди люди не можуть повернутися, бо там все заміноване.



- Були ми в одному селі Чугуївського району. На все село, котре просто закидане мінами, - один дідусь живе. Ризикований чоловік. Щоб сходити на кладовище до дружини, уперед пустив свою корову, а сам - слідом за нею. Нічого - обійшлося. Інший момент. Навіть у такій непростій ситуації дідусь почуття гумору не втрачає. Питаємо у нього, що привезти. А він нам у відповідь: «Усе у мене є. А ось молодицю привезіть».

Працюють сапери і по заявках. Дуже часто у приватних обійстях люди знаходять вибухонебезпечні предмети.

- Був випадок. Господарі на городі зна­йшли міну. Самі на роботу, дитина вдома одна. Виїжджаємо - працюємо: знищуємо міну. І таких випадків - дуже багато. Зна­єте, саме у такі моменти ти розумієш важ­ливість своєї професії і на серці приємно, що ти можеш чимось допомогти людині, врятувати її життя, - на краєчок своєї душі впускає нас сапер.

І хоча Олег каже, що робота у нього буденна, та все ж вона вимагає багато чого знати і вміти, бути надзвичайно від­повідальним. Бо ж від правильності дій залежить не тільки твоє життя, а і тих, хто поряд, твоєї команди. А команда, каже Олег, у них надзвичайно дружна, один одному довіряють стовідсотково, один одного підтримують, а інакше, мабуть, і бути не може. Говорячи про команду чер­нігівських саперів, не можемо не згадати і їхнього «колегу» - пса Патрона, який уже став легендою.

Кожен із нас робить свій професійний вибір. В Олега ж він досить ризикований, небезпечний, бо ж сапер - це той, хто щоразу, виконуючи завдання, перебуває за сантиметр від смерті, і люди цієї професії просто не мають права на помилку. Як ка­жуть, сапер не помиляється двічі. А Олег додає: «Ми навіть думати про помилку не маємо права».

Джерело: газета “Нові горизонти”, Людмила Власко. Фото із альбому Олега Андрієвського

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: сапер, Андрієвський

Добавить в: