
Фотограф зупиняє мить, яка вже не повториться. Стане спогадом. Кожна світлина має настрій, зміст, естетику. Адже митець вкладає у своє творіння талант та душу. Ічнянка Вікторія Семенець показує гармонію оточуючого світу крізь призму свого художнього бачення, втіливши її у світлинах.

Як часто ми повторюємо, що наші Герої не вмирають. А насправді вони вмирають, хоч так само хочуть жити як і інші. Вмирають, бо інакше не можуть. Війна - це хрест Героїв, який вони несуть до останнього. Олександр Тарасенко народився і виріс у Южному. Закінчив місцеву школу, вступив до Чернігівського державного

Близько сорока років пише вірші ічнянець Станіслав Коваленко - творить за покликом душі. Жахливі події сьогодення підштовхнули земляка до створення поезій про війну. Станіслав Миколайович пише вірші відтоді, як ще працював у райвідділі міліції. Його перша і поки що єдина збірка «Дзвін пам’яті» вийшла років десять тому. З нею, до речі, можна ознайомитися у

15 жовтня під Первомайськом на Донеччині загинув захисник з Нехаївки Анатолій Миколайович Кравченко з позивним «Батько» і повернувся додому «на щиті» Героєм. Власними життями платять українські воїни за наше право жити у вільній Україні. Боляче втрачати, проводжати, хоронити. І тій клятій війні ні кінця ні краю.

«Заходь, дєточка! - відкриває двері жителька Замістя Неоніла Андріївна Амосова. - Я тобі на цілу сторінку «Прилучаночки» про своє життя розповім. Газету вашу люблю. У мене підшивки лежать - і «Прилучаночка», і «Бабушка», і «Нострадамус». Зараз поки передплатити не можу, бо збираю на ремонт дверей. Вони у мене випадають. Але, коли зможу, обов'язково випишу».

З перших хвилин знайомства жінка вражає щирістю і простотою. Таке враження - ніби знайомі з нею. Доля її непроста, але ні про що не шкодує, ні на кого і ні на що не жаліється, розповідь її невимушена, захоплююча. - Мені нічого так не хочеться, як читати, - каже Раїса Сергіївна. З дитинства вона любить читати. Уже 8-річною ходила сама до бібліотеки за дитячими

Її кар’єрі і досягненням можна позаздрити, колом її спілкування - пишатися, а її енергійністю - просто захоплюватися. Та все, що уродженка Борзни, комунікаційниця Людмила Долгоновська має на тепер, не впало якимось подарунком з небес, не прийшло само по собі чи «по знайомству». їй не було й тридцяти років, коли на тендітні, дівочі плечі ліг тягар надзвичайної

«Русскій воєнний корабль, іді на...» - із цієї фрази українського прикордонника з острова Зміїний два роки тому почалося героїчне протистояння нашого народу російській агресії. Білборди, картини, марки, футболки, чашки - чого тільки не придумали українці з цим гаслом визвольної боротьби! Висить однойменна картина (причому з автографом автора фрази!) І в кабінеті

за генералів, і за рядових у неї одна молитва. Бо всі вони — солдати, пояснює. Так само колись молилася за свого чоловіка Федора. Він воював у Другу світову. Був тяжко поранений — у росії, під москвою. Згадує, як їздила забирати Федора з госпіталю в Новий Оскол — із найдрібнішими деталями — які сходи вели на другий поверх, який був номер палати.

9 жовтня минулого року поповнив лави Небесного війська старший сержант Олександр Ковбаса з позивним «Смєлий». У Парафіївці його добре знали, поважали. А побратими, серед яких були й земляки, говорять, що він був справжнім воїном. Пекучий біль лишився у серцях близьких Олександра, які вірять, що їхній син, брат, дядько загинув на фронті недаремно