
Дитячі мрії - ким бути - в багатьох випадках так і залишаються в дитинстві. Інша справа, коли мрії вростають в тебе, дорослішають разом з тобою і здійснюються. Ця розповідь про брата і сестру - саме той випадок, коли люди відбулись і стали тими, ким просто марили. Обоє давно на пенсії, тішать онуків і вчать їх любові до пісні, яка в рідних людей одна на двох.

Життя борзнянця Сергія Проскури - це суміш любові до науки, бажання творчості і відповідальності за кожен зроблений крок. І це - у прямому сенсі слова. У свої 60 з хвостиком років душею молодий чоловік спочатку став на захист своєї країни, потім зробив черговий крутий життєвий віраж і вивчився на сапера. Проте й цей вибір - лише початок нового шляху.

Друзі кажуть Вікторії: треба прийняти те, що Дані більше немає. Вона й сама знає, що час навчитися жити без коханого. Але нічого не виходить. Дівчині всього 18. Тому болить неймовірно. І замість того, щоб змусити себе попрощатися, вона пише йому повідомлення: «Кохатиму тебе завжди», «Ти — мій герой».

Уродженець Заудайки 46-річний Вадим Борщ ще до початку великої війни знав: як ворог ступить на нашу землю, піде боронити Україну. Він був патріотом своєї країни і так виховував своїх двох дітей. А його таким виростили батьки - ічнянці Любов та Валентин Борщі.

У наших громадах упродовж п’яти років працюють пересувні поштові відділення. Листоноша Ніна Бобошко із Томашівки, як працювала у стаціонарному відділенні, пошту носила пішки чи їздила велосипедом, а нині у складі бригади пересувного відділення №128 розвозить її' автівкою. Обслуговують вісім населених пунктів Ічнянської громади.

Тваринницька галузь в усі часи була надійним джерелом доходу будь-якого агропідприємства. А тим паче нині, у часи війни, коли експорт зерна майже припинився і аграрії працюють переважно на склад. Чого не скажеш про виробництво, скажімо, молока. Корови його дають щодня, збут є, і жива копійка тече у гаманець підприємства. Є на заробітні плати, податки

Хто частенько буває на коропському ринку, той неодмінно впізнає цю приємну жінку. Улітку, восени вона постійно стоїть при вході під ялинами зі своєю овочевою продукцією. І так уже десять років. Це Надія Василівна Булгар із Рождественського. Мені ніколи не доводилося купувати овочів, а це прийшла за капустою. А білокачанна тільки у неї. Ось так і познайомилися.

Любов Миколаївна Дика з Риботина в історію місцевого сільгосппідприємства ввійшла як перша та єдина жінка-трактористка. Професію тракториста-механізатора опанувала вже у зрілому віці, коли мала двох доньок, а третю носила під серцем. Роботі на тракторі віддала сім з половиною років.

Тремтячими руками жінка дістає із папки купу паперів. Дуже бережно передивляється кожен. “Це – його УБД. Ось свідоцтво про народження, бачите, українець. А це – висновок суду. Тут написано, що він загинув, як військовослужбовець, захищаючи Україну “, – показує мені. А я дивлюся на чорний блокнот з яскравими кульбабами, куди ця згорьована жінка записує

Кажуть, що таке прізвище у Мені має лише одна родина. Прізвище сюди на початку 90-х з Дніпропетровщини привіз Віктор Яблоновський, коли залишився тут, бо полюбив і одружився на менянці Маргариті. Невдовзі у них один за одним з’явилися три синочки: Ігор, Костя та Максим. Ця історія - в пам’ять про найстаршого сина, Ігоря. Яблуня - таким було його бойове