
Лінія фронту на карті бойових дій - це те, за чим ми щодня стежимо із завмиранням серця. Але є ще одна, невидима лінія фронту - у кожного своя. Вона не менш важка, та саме вона дозволяє кожному знайти своє місце у боротьбі, бути потрібним і наближати перемогу. Саме про таку лінію розповів переселенець із Сумщини, який нині знайшов тимчасовий прихисток у нашому селищі.

Менянину Борису Дубині 61 рік. На вигляд — здоровий, міцний козак. Працює охоронцем «у двох місцях» — ТОВ «Мена-Авангард» і в магазині. — А ось кров уже стала густою. Нікуди не годиться. П’ю пігулки від гіпертонії, — переймається, що більше не може бути донором. Згадуючи, як здавав кров для атовців, говорить:— Хотілось би, щоб і зараз вона допомагала рятувати наших захисників, та не виходить.

27-річний Ярослав Іващенко з села Миколаївка Березнянської громади Чернігівського району оговтується після поранення. Він солдат П’ятої окремої штурмової бригади. А ще розвідник безпілотних літальних апаратів (БПЛА, дронів). На війні чоловік втратив обидві ноги. Дрон-камікадзе розірвався поруч.

Галина Анатоліївна Сердюк — доктор філософії у галузі освіти, в. о. директора КЗ «Чернігівський обласний науковий ліцей», учитель вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист, відмінник освіти України, лауреат обласної премії імені С. Русової. Має диплом доктора філософії європейського зразка, чинний у країнах Європи. А ще — вона наша землячка!

Людині, яка б уперше потрапила в цю місцевість, важко було б здогадатися, що тут ще не так давно жили люди, тим більше… дворяни! Саме так! Бо Дворянкою зветься сільський куток у Співаковому Чернецького старостату. Колись тут сімей 80 жило, працювали на фермі та на тракторній бригаді, від яких — тільки залишки розвалин.

Лісничий Костобобрівського лісництва Микола Куксенко працює на території ведення бойових дій. Контора лісництва розташована всього за вісім кілометрів від кордону з російською федерацією, звідки щоденно прилітає по Семенівщині. Живе лісівник разом із дружиною та двома маленькими дітьми також всього у восьми кілометрах від ворога. Фактично можна сказати, що останні три роки життя 36-річного лісничого проходять на лінії вогню.

Яке це щастя – зустріти в шкільні чи в студентські роки вчителя, педагога з великої літери, справжню Особистість! Особистість, яка знає багато цікавого, вміє робити багато чого, що не вміють інші, яка безмежно любить те, що викладає, і безмежно любить тих, кому викладає. Зазвичай, такі педагоги не повчають своїх учнів менторським тоном, не розповідають нудно про те, як потрібно жити, а просто живуть поряд – яскраво і насичено.

Торецьк – це місто у Донецькій області, яке з 2014 року перебувало на лінії зіткнення, тому декілька разів переходило з рук у руки. І лише у листопаді минулого року, повністю зруйнувавши Торецьк, там змогли закріпитись окупанти. Напередодні звідти встиг вибратись нинішній житель села Охіньки Сухополов’янської сільської ради Анатолій Георгійович Зубов.

Тамарі Ансельмівні Сергусь 73 роки. Вона народилася 10 січня 1952-го у селищі Жешарт в республіці Комі, що в росії. Нині вона разом з родиною мешкає у Хрипівці. Жінка поділилася з нами непростою долею своєї родини. Незвичайне по батькові дісталось Тамарі Сергусь від тата, який був фіном і якого вона й бачила всього раз у своєму житті.

Ми сидимо в одному з класів Стольненського закладу загальної середньої освіти I–III ступенів. Нарешті видалася хвилина без тривоги, і можна спокійно розмовляти. За вікном чути дитячий сміх і стукіт м’яча, а в коридорах – гомін перерви.