Від педагогіки до в’язання: історія життя Олени Бородій, присвяченого дітям та творчості

Олена Бородій

23 роки у дошкіллі, дві педагогічні освіти та хобі, що стало покликанням — ось короткі, але яскраві штрихи до портрету неймовірної жінки. Олена Бородій присвятила своє життя вихованню дітей, а її творче захоплення в’язанням іграшок народилося саме завдяки роботі у дитячому садку. Це історія про несподівані життєві повороти та любов до своєї справи, що перетворюється на мистецтво. Створення в’язаної іграшки — це не просто рукоділля. Це історія про невичерпну любов до творчості, що сьогодні стала частиною волонтерського фронту: від пухнастих звірят та об’ємних казкових ляльок до шиття життєво необхідних речей для військових.

Життєвий шлях пані Олени

Олена Володимирівна приїхала у село Світанок 1997 року. Переїзд був пов’язаний зі звільненням зі служби чоловіка-військового, який вирішив повернутися на малу Батьківщину. Саме тут відбулося становлення Олени Бородій як педагога та народної майстрині. Попри те, що перша освіта була здобута у педагогічному училищі за фахом «вчитель малювання та креслення», вона зрештою знайшла себе у дошкільній сфері, отримавши другу освіту у Глухівському національному педагогічному університеті. «Я 23 роки працювала у дошкільну освіту», — зазначає пані Олена. Спочатку вона трохи працювала у магазині, але, на щастя для багатьох вихованців, доля привела її у садочок, де вона й залишилася на довгі роки.

Як в’язання іграшок стало частиною професії

Хобі, яке супроводжувало пані Олену з дитинства, завдяки роботі в дошкіллі набуло нового, практичного сенсу.
«Це наша родинна традиція, що передалася мені від бабусі, яка шила та в’язала. Спочатку це було просто для душі: одяг, речі, але коли прийшла працювати в садочок, виникла гостра потреба у дидактичних матеріалах. Тоді було дуже скромне забезпечення, не вистачало розвивального середовища, треба було щось робити своїми руками, тому я почала в’язати іграшки», — розповідає пані Олена.

Творча винахідливість допомогла вирішити проблему: почавши з власних ідей, пані Олена згодом знайшла спільноту однодумців для в’язання, де брала участь у спільних марафонах та обмінах іграшками.
Такий підхід робить її творчість повністю самоокупною та незалежною від сімейного бюджету. Пряжу вона зазвичай купує в інтернеті, але іноді знаходить цікаві варіанти й у звичайних магазинах, наприклад, в «Аврорі».
На відміну від поширеної думки, майстриня не вважає в’язання надто дорогим заняттям, хоча й визнає зростання цін на якісну пряжу.

Вибір пряжі: чому акрил перемагає плюш

Акрил — улюблений матеріал пані Олени. Він дуже податливий, а також забезпечує чіткість і рівність петельок, дозволяючи «промальовувати» деталі та характер обличчя. Майстриня підкреслює, що готові іграшки з акрилової пряжі можна прати в машинці, якщо вони безкаркасні. Поліестер підходить для створення пухнастих, «кудлатих» іграшок, має гарний блиск. Плюш більш підходить для початківців. Майстриня не в’яже з нього іграшки, оскільки він занадто грубий і не дає тієї чіткості, до якої вона звикла.

Вона зазвичай не використовує вовняні нитки, віддаючи перевагу синтетичним і сумішевим матеріалам. Олена Володимирівна спростовує міф про неможливість в’язання іграшок спицями. Пані Олена каже, що на спицях можна в’язати практично всі вироби, навіть ажурні серветки, які вона вже в’яже на спицях. Є у майстрині іграшки, зв’язані на спицях. В’язати іграшки треба лицьовою гладдю, як при в’язанні носка, поступово додаючи петлі.
«Набираю петлі, починаю в’язати як носок. А потім в’яжеш, в’яжеш і формується довга деталь: ручка, ніжка, тулуб. Таким чином я зробила поросят, котів, діда і бабу, а також останній витвір — домовика Кузю, якого я зв’язала влітку на спицях», — розповідає майстриня.

Вона створює ефект кудлатої шерсті, в’язуючи із фактурної пряжі, наприклад лисичок. Хоча з такою пряжею важче працювати — потрібно уважно стежити за петельками. Результат — пухнасті та милі іграшки.

Гачок чи спиці?

У питанні вибору інструментів майстриня має пріоритети залежно від типу виробу: спиці для в’язання великих речей, наприклад, светрів; гачок — для жилеток, шалей та, звичайно, більшості іграшок.
Майстриня віддає перевагу гачку, тому що він дозволяє створювати щільне полотно. Для в’язання іграшок з акрилових ниток вона використовує гачок No2. Такий гачок потрібен для дуже щільної в’язки — це критично важливо для набивних іграшок, щоб наповнювач не вилазив.

Надання об’єму

Найбільш інтригуючим моментом є те, як плоска нитка перетворюється на об’ємну фігуру. Ключ — це наповнення та оформлення. Майстриня пояснює, як формується об’єм: «Спочатку іграшка в’яжеться, а потім наповнюється, що і надає їй бажаного об’єму». Для наповнення іграшок пані Олена використовує холофайбер — спеціальний гіпоалергенний наповнювач. Він ідеально підходить для дитячих іграшок, оскільки не притягує пил і гарно зберігає форму після прання. Вже на наповненій основі формується обличчя: приклеюються очі, вишиваються брови, вії та губи іграшки, а за потреби формуються щічки.

Від зайця до коника: секрет об’ємних іграшок

Майстриня не має улюбленого напрямку у в’язанні. Її творчість різноманітна: це й тваринки (маленькі пухнасті звірятка), і маленькі та великі ляльки, переважно казкові герої. Іграшки Олени Бородій надходили у посилки для військових разом зі смаколиками та іншими речами. «Усі працівники залучалися», — повідає пані Олена. Колективом також створювали вироби на продаж, а отримані кошти спрямовувалися на купівлю матеріалів для плетіння маскувальних сіток.

Цей епізод підкреслює, що вміння в’язати — це не лише творчість, але й спосіб дарувати тепло, що є продовженням педагогічної та людської суті пані Олени. Хоча майстриня не в’яже на замовлення, її роботи користуються попитом. Вона зауважує цікаву тенденцію: попит часто прив’язаний до символу року: «Як починається рік, наприклад, рік Коня, виникає більший попит саме на коня. Був рік Зайця, тож був попит на зайчиків».
Попри те, що пані Олена вже не працює в садочку, її творча діяльність міцно пов’язана з підтримкою Збройних Сил України.

На створення невеликого коника — символу 2026 року — їй потрібно близько двох днів: перший день на в’язання всіх деталей, а другий — на зшивання та оформлення. Зараз у творчих планах майстрині — не лише коники, а й ціла серія маленьких іграшок: їжачок, зайчик, ведмедик.

Покликання ділитися теплом

Хоча ніхто зі знайомих чи родичів Олени Володимирівни не заразився саме в’язанням іграшок, майстриня знайшла інший спосіб поділитися своїми навичками, об’єднавши їх з благодійною місією. Коли вона ще працювала в садочку, то у вільний час (наприклад, під час ремонту садочка) навчала колег в’язати шкарпетки. «Ми складали посилки нашим захисникам. Взагалі колектив дитячого садка брав активну участь у волонтерстві. Сідали, разом в’язали шкарпетки і передавали їх військовим. Виховательки плели браслети та в’язали маленькі сердечка. А діти разом з дорослими пропонували ідеї оформлення цих брелків. Ці вироби вкладалися у посилки для військових разом зі смаколиками та іншими речами», — повідає пані Олена.

Сьогодні, коли потреба у військовому екіпіруванні є першочерговою, її хобі змістилося до шиття. «Зараз я в’яжу трошки менше, я для військових шию подушки, сумки, робочі рукавиці, піддупнички», — каже пані Олена.
Піддупнички — це тонкі утеплювальні підкладки, які використовуються як сідушки для сидіння на холодній поверхні. Також вона шиє сумки для тактичних аптечок та адаптивні вироби для поранених.

Ангелики на вдачу: різдвяна традиція

Особливе місце у волонтерській діяльності пані Олени займають подарунки військовим до свят. Напередодні Різдва та Дня Святого Миколая вона прагне продовжити традицію оберегів. «Є в мене таке бажання, наплести, як буде час, ангеликів для наших хлопців. Вироби невеличкі, плету їх гачком. Це такі святкові брелки. Раніше ми вже передавали янголяток та сердечки невеликі, неважкі вироби, які можна швидко створити у великій кількості», — розповідає майстриня. Вкладені у посилки разом із домашньою випічкою та цукерками, ці обереги несуть солдатам не лише тепло, але й віру у щастя та вдачу.

Техніки на будь-який смак

Окрім в’язаних іграшок, Олена Володимирівна захоплюється іншими видами рукоділля: у техніці, подібній до квілінгу, але не з паперу, а з атласних стрічок вона робить квіти, кошики, заколочки, а з паперових трубочок плете кошики, вази, стилізовані фігурки, наприклад «Бабу-Ягу» або велосипед. Цікаво, що плетіння з паперових трубочок майстриня освоїла завдяки інтернету. Вона скручує трубочки зі старих паперових матеріалів, потім ґрунтує виріб і покриває лаком, надаючи йому міцності та естетичного вигляду.

Майстриня також експериментує з пошиттям: у неї є текстильні іграшки, наприклад, раніше вона шила мишенят. А ще є кавові іграшки. Це особливий вид рукоділля. Іграшки шиються з тканини, просочуються кавовим розчином, завдяки чому набувають приємного аромату та характерного відтінку. Розміри її іграшок варіюються, але зараз вона віддає перевагу невеликим та середнім — до 30 сантиметрів, а не великим моделям.

Мода для себе: в’язані моделі пані Олени

В’язання — це не лише іграшки, а й практичні речі для себе. Пані Олена в’яже головні убори (шапки та берети), шалики, светри (собі та чоловіку), шалі, шкарпетки, рукавиці. Цікаво, що, на відміну від багатьох майстринь, які слідкують за трендами, вона не женеться за модою. Її головний критерій у створенні особистого гардеробу — комфорт та власне бажання. «Я в’язала те, що мені хотілося, що мені зручно, і те, що мені підходить. Для себе — те, що мені подобається», — розповідає пані Олена.

Тож в’язання для нашої героїні — це не комерційний проєкт і не гонитва за трендами, а щирий прояв творчості, що приносить радість їй, затишок її оселі та тепло нашим захисникам.

Новорічна естетика: іграшки гачком

Напередодні Різдва та Нового року майстриня не забуває про красу та затишок, створюючи прикраси для своєї ялинки. Її новорічна колекція здебільшого в’язана гачком: в’язані кульки, місяці, дзвоники. Це класика ялинкових прикрас. А ще маленькі янголятка та, звичайно, символи прийдешнього року — коники. Створення цих мініатюрних шедеврів завжди починається з основи — в’язання гачком кільця амігурумі, з якого вже набирається потрібна кількість петель. Для в’язаних новорічних прикрас пані Олена використовує акрилові нитки. Вона в’яже як прості моделі (з двох-трьох деталей), так і складніші, як-от лялечки.

Секрети амігурумі: як вдихнути життя у в’язану іграшку

Техніка в’язання іграшок гачком, за словами майстрині, не є надто складною, якщо є базові навички. Вона сама почала серйозно займатися цим у гуртку з четвертого класу, тож ця майстерність доступна навіть дітям, які мають бажання навчитися в’язати. Пані Олена, знана в’язальниця, пояснює, що в основі більшості чарівних іграшок лежить проста техніка, доступна навіть новачкам. Вона розкриває ключовий секрет створення об’ємних фігур — спіральне в’язання, відоме як техніка амігурумі, та ділиться деталями, як перетворити звичайну нитку на коника чи новорічну кульку.

Що таке техніка амігурумі?

Амігурумі — це не просто загальне «в’язання», а спеціальна технологія, що має свої особливості. Головна відмінність амігурумі: в’язання завжди починається з кільця амігурумі (так званого «кільця ворогів»). Це стартова петля, в яку набирається перша невелика кількість стовпчиків (наприклад, шість). В’язання йде по спіралі (без з’єднувальних стовпчиків, які формують шов). Форма створюється за рахунок поступового додавання петель (розширення) до певного рівня, а потім їх поступового зменшення. Коли форма готова, вона набивається холофайбером, а «дірочка», що залишилася, стягується.

Основа всіх іграшок — в’язана кулька

Найпростішою формою, яка ідеально підходить для новорічної ялинки, є кулька. Саме за принципом кульки в’яжуться базові деталі всіх складних іграшок: голова ляльки, ведмедика, зайчика, основа тулуба. «Якщо людина має хоча б елементарні навички в’язання гачком (вміє набирати петлі та робити накид), вона може взяти просту схему амігурумі та створити базову форму», — пояснює пані Олена.

Створення складних іграшок на прикладі коника

Створення складних іграшок, таких як коник (символ року), вимагає в’язання декількох деталей та їх подальшого поєднання. Мордочка коника, яка є витягнутою, в’яжеться не як проста кулька, а формується за рахунок додавання петель у певних місцях, щоб розширити, звузити, а потім знову розширити форму. Це дозволяє отримати необхідний об’єм і довжину. Вушка та ноги в’яжуться окремо і потім пришиваються до тулуба. Фінальний етап — надання іграшці виразності.

«Купую готові пластикові оченята та носики, які приклеюю за допомогою клейового пістолета до мордочки. Для гриви та хвоста використовується акрилова пряжа, яка просто «пробивається петелькою» крізь в’язану основу, а потім затягується, далі розчісується, щоб зробити гриву й хвіст пишними та пухнастими», — ділиться досвідом Олена Володимирівна.
Існують також іграшки, які в’яжуться «без відриву» — вони починаються з ніжок і в’яжуться до самої голови однією цільною деталлю, а ручки/лапки пришиваються потім. Але основа плетіння завжди починається з простої петлі та спіралі амігурумі.

Сніжинки та різдвяні дзвоники: ажурна геометрія

Особливо цікавими є в’язані дзвоники, які ідеально підходять для новорічного декору. Вони теж починаються з верхівки та йдуть на розширення, але, на відміну від інших іграшок, їхня середина залишається порожньою.
«Вони самі тримають форму, — розповідає майстриня. — Не потрібно нічого вставляти, не потрібен ніякий каркас».
На відміну від об’ємного коника, сніжинка є пласкою. «Вона в’яжеться з бавовняних ниток. Це вже не просто по колу в’язання, а по схемі рядочки. І теж по спіралі в’яжеться», — ділиться своїми секретами пані Олена.
Щоб сніжинка гарно тримала свою ажурну форму, майстриня просочує її спеціальним розчином.

Майстерня новорічних чудес: як створюється чобіток для подарунків

На відміну від традиційних новорічних панчіх, майстерня створює об’ємні, формовані чобітки, використовуючи вторинні матеріали. Основою для чобітка слугують пластикові пляшки, картон та клейовий пістолет. Для формування халяви (верхньої частини чобітка) відрізається частина пляшки, для носка (нижня частина чобітка) використовується дно пляшки, відрізане на невелику висоту (3-4 см). Потім усе це складається разом: висока рівна частина (халява) та низьке перевернуте дно (носок) приклеюються до шматка картону за допомогою клейового пістолета. Картон у цьому випадку виступає підошвою та основою, що скріплює конструкцію.
Готова форма обклеюється тканиною та прикрашається, набуваючи вигляду святкового новорічного чобітка. В результаті виходить міцний і гарний «чобіток», ідеальний для пакування подарунків: від шоколадок і цукерок для дітей до грошей для дорослих.

Секрет каркасних «живих» ляльок

Раніше майстриня захоплювалася створенням великих каркасних ляльок (до 30 см) та звірят, які були максимально наближені до реальності. Технологія створення каркасних ляльок доволі складна й потребує часу. Вона вимагає реалізму деталей: наприклад, в’язання п’яти окремих пальчиків, формування колін та ліктів; у цих ляльок ретельно формуються риси обличчя.
Щоб зробити ляльку, у якої згинаються ніжки та ручки, треба зробити каркас. Для каркаса використовується гнучкий, але міцний алюмінієвий дріт в ізоляції, який продається в магазинах електротоварів. З нього формується основа: тулуб, ручки, ніжки, які скручуються між собою.

Наступний етап — обв’язування каркасу. Дріт одразу вставляється всередину в’язаної деталі (починаючи, наприклад, від пальчика), і майстриня обв’язує каркас. Це дозволяє згинати ручки й ніжки, надавати ляльці різні пози (посадити, підняти руку). Синтепон або інший наповнювач додається поступово під час в’язання, формуючи об’єм навколо дроту. Найскладніший етап роботи — створення обличчя ляльки, яке формується за допомогою утяжок. Довгою голкою та ниткою робляться стяжки на в’язаній основі голови, щоб виділити щічки, очі та носик, надаючи ляльці рис обличчя та виразу.

І фінальні штрихи: оченята, ротик та волосся. Очі лялькам майстриня приклеює за допомогою клейового пістолета, ротик вишиває. Волосся робиться за принципом кінської гриви коника: нитки пробиваються через основу голови й затягуються петельками, після чого їм можна надати потрібну форму (косички, стрижка).
Створення каркасної ляльки — кропітка робота, де майстриня спеціально обирала схеми з великою кількістю деталей. На створення однієї складної ляльки може піти понад тиждень. Але з часом майстриня перейшла до більш простих виробів.

Етап мініатюр та простоти

Зараз пані Олена перевагу надає меншим іграшкам із простішою будовою. Такі іграшки в’яжуться без пальчиків — ручка та ніжка просто заокруглені. Сучасні ідеї майстрині дозволяють інтегрувати одяг безпосередньо у процес в’язання. «Наприклад, при створенні ляльок-україночок в’яжу відразу тулуб білим, і це виходить наче вишиваночка вже є, і також ручки в’яжу білими — це рукава вишиваночки. Тоді тільки треба вишити малюнок на груді та рукавах, надіваю спідничку й готова гарна лялька у вишиванці», — розповідає пані Олена.

Найближчим часом майстриня планує поповнити свою колекцію маленьких в’язаних тваринок — їжачків та ведмедиків. Наразі вже створені їжачок та ведмедик, і є бажання зв’язати ще білого ведмедика, щоб створити серію іграшок.

Іграшки знаходять нових господарів

Незважаючи на велике бажання мати значну колекцію власних робіт, майстриня зізнається, що це їй не вдається. Її творіння мають особливу місію — вони постійно роздаровуються та роздаються, знаходячи нові домівки. Частину своїх робіт вона продає на ярмарках, а кошти від продажу перераховує на допомогу ЗСУ. Натомість її особиста колекція складається з унікальних подарунків, отриманих під час участі у спеціалізованих форумах.
Майстриня брала участь у форумах, де рукодільниці з усієї України й навіть із-за кордону обмінювалися своїми поробками.

Серед усіх подарунків є одна особлива іграшка, яка викликає справжнє захоплення — незвичайна корівка у костюмі сонечка, тобто в невеликому плащику з крильцями. Вона була зв’язана на подарунок до Нового року. «Дівчинка-майстриня з Італії, яка її мені подарувала, казала, що ця корівка у новорічному костюмі сонечка подарована з любов’ю і принесе щастя у дім», — розповідає пані Олена.

Творчість, що надихає

Сьогодні пані Олена продовжує творити свою маленьку магію — створювати унікальні в’язані та шиті вироби: іграшки, обереги, символи року, різдвяні дрібнички, речі для військових.
Її руки вміють не лише вправно тримати гачок чи спиці, а й дарувати тепло, яке відчувають усі, хто поруч. А головне — пані Олена доводить: справжнє покликання не зникає з роками. Воно лише міцніє, розквітає й стає тим світлом, що надихає інших.
І поки поруч є такі жінки-майстрині, педагоги, творці й хранительки добра, ми можемо бути певні: світ навколо стає трішки теплішим та добрішим.

Джерело: газета "Трудова Слава", Олена Березкіна

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: