
Вона — волонтерка, мама загиблого захисника України. Її син Сергій Павлючков добровольцем пішов боронити країну від російського агресора і віддав життя за нашу свободу. Після втрати сина Раї Павлючковій було надзвичайно важко, але вона знайшла в собі сили жити далі — допомагаючи іншим воїнам.

Існує твердження, що друзів у людини багато не буває. І що у зрілому віці не заводять нових друзів – товаришуєш із тими, яких знаєш ще з юності, котрим довіряєш уже давно. Але кожне правило цікаве тим, що має прекрасні винятки: раптом життя дарує тобі неочікуваний подарунок, посилає у твою долю людину, з якою хочеться спілкуватися.

Село Надинівка зачаровує своїми пейзажами. Хоч би якою вулицею ти йшов, усі дороги ведуть до Десни. Проте славиться воно не лише цим. Тут живуть неймовірні люди, які волонтерять, зберігають українські традиції та відроджують їх. Серед них – Валентина Садовенко, активна учасниця культурного життя села.

Якби хто раніше сказав, що я стільки житиму, то не повірила б! — усміхається Олександра Губар (на знімку) з Орлівки на Куликівщині. 29 грудня їй виповнилося 100 років. Із них майже 70 Олександра Федорівна прожила в парі зі своїм Андрієм Леонтійовичем.

У Коропі, мабуть, немає жодного двору, де б не було рибалки дорослого чи малого, чоловіка чи жінки. Так повелося з давніх-давен, коли ловили ще на кістяну острогу — часто просто загострену кістку. Старожили розповідають: у Десні були не тільки звичайні коропи, карасі, судаки, а й стерлядь та осетри.

Так говорить 70-річний кошовий отаман куреня імені Івана Золотаренка Війська Запорозького Віталій Добреля з Ніжина. Як у справжнього козака, у житті в нього було чимало коней, та останніх шість років вірною товаришкою отамана залишається нині 25-річна Павлинка тракененської породи.

Маргариті Олександрівні Воскобойник з Городні 78 років. Вона народилась у далекому і нині чужому та ворожому Новосибірську. Звідти родом був її батько – Олександр П’ятакович, військовий льотчик, який пройшов усю Другу світову і у 1946-ому його доля закинула в маленьке українське місто – Городню на Чернігівщині, бо тут розташовувалась військова льотна частина.

Прообраз цього зимового взуття з'явився тисячі років тому в Середній Азії, масово ж його почали виготовляти лише в XIX столітті. Це взуття вважалося справжньою розкішшю і було дуже дорогим. Дозволити його собі міг далеко не кожен. У минулому столітті воно вийшло з масового вжитку, але й досі багато хто в морози довіряє свої ноги лише йому.

3 грудня Городнянщина прощалася з 23-річним воїном Сергієм Стасюком — добровольцем, сміливим і мужнім захисником України. Він служив у складі 3-ої окремої штурмової бригади, був стрільцем штурмової роти штурмового батальйону з позивним «Маузі».

Секретарка Сухополов'янського ліцею Тетяна Міхно разом з колективом навчального закладу та учнями допомагає ЗСУ, чим може. Передає на фронт маскувальні сітки, розпалювачі, окопні свічки та багато іншого, що потрібно нашим воїнам. «Відгуки від військових дають зрозуміти, що я роблю все правильно, — розповідає Тетяна Василівна.