Ні дня без творчості - девіз юної активістки Катерини Гапенко з Сосниці

Катерина Гапенко

Нині Катерині 15 і її ім’я звучить скрізь: на урочистих заходах громади, на святкових концертах, у залі засідань селищної ради, у публічній бібліотеці, у освітньому закладі, де вона навчається, на конкурсах і змаганнях. І це не випадково, адже вона голова молодіжного парламенту Сосницької громади, заступник президента Сосницького ліцею ім. О.П.Довженка, авторка і переможниця ряду грантових проектів, учасниця танцювального колективу «Мозаїка», має 21 диплом, 11 медалей та 3 грамоти за участь у конкурсах, у спортивних досягненнях. Вона авторка власних віршів і малюнків, має чималу колекцію вишитих рушників. На цьому її захоплення не закінчуються. І це при тому, що вона заробляє гроші, яких повністю вистачає, щоб себе забезпечити, навіть щомісяця відкладає на свою мрію.

У свої 15 років амбітна і талановита Катерина Гапенко з Малого Устя знаходиться у постійному творчому пошуку, не боїться пробувати, експериментувати, завжди готова до нових викликів і віриться, що вона ще не раз усіх нас здивує.

Танцює, співає, декламує

З 4 років вона займається танцями, відвідуючи танцювальні гуртки при Сосницькому будинку школяра. Таким чином вже 11 років вона танцює на сцені, а з першого дня заснування танцювального колективу «Мрія» (керівник – Юлія Ліпська) є постійним його учасником. З 7 років вона почала будувати сольну кар’єру з ініціативи вчителя музики Миколи Висоцького. Співала в учнівському хорі. А нині з чималою перервою повертається на сцену. В цьому її підтримує методист будинку культури Маргарита Демиденко.

А нещодавно Катерина виступила на сцені із віршем Легостаєвої «На місячній доріжці зустрілись дві душі». Після вдалого декламування її помітили і запропонували декламувати вірш на вшануванні героїв. Після цього виступу їй захотілося вийти на сцену із власним віршем. З цього і почалося написання римованих рядочків. А ще в її оточенні є люди, які люблять і знаються на поезії, вони й підштовхнули її писати. Тематика віршів лірична і в більшості трагічна, про кохання, про війну. Всі вірші вона зберігає рукописом у блокноті.

Малювання, як стимул

Несподівано для себе Катерина захопилася іншим видом мистецтва – це малювання. У 7 класі вона бувало малювала звірят. А потім рука потяглась зобразити портрет свого роботодавця. Сподобалось йому, оцінив гідно. Потім малювала Юлію Ліпську. Була думка на день народження зобразити голову громади Андрія Портного, але не уточнила коли і прогавила.

У листопаді 2025 року Марія Гирич, запримітивши талант дівчини, запропонувала їй взяти участь у конкурсі малюнків, який мав відбутися у Чернігівському художньому музеї ім. Галагана. І його тематика пов’язана була із рідним краєм. Катерина взялася за роботу, але на жаль, не встигла закінчити картину і вона не потрапила на виставку.

Але то був потужний поштовх, щоб розвивати талант. Дійсно, малювання – це талант помножений на бажання, а пізніше стимул. Катерина не навчалась у художньому класі, все, що вона знає і вміє, досягла самостійно і успадкувала від батька, який любив малювати коней, бо неподалік його будинку розміщувалася колгоспна конюшня.

У 7 класі її рука зображала звіряток (коника, котика, собачку). Особливо це проявилося, коли дівчина захворіла і довго, місяців два, не вставала з ліжка. Малює художниця простим олівцем. Картину, на якій зображений Довженко біля хати (на фото), вона малювала 3 місяці і змалювала мабуть 12 олівців, бо картина сягала розмірів письмового стола, приблизно 1.20 на 60 см. Найскладніше було зобразити хату під нахилом. З тінями дівчина любить експериментувати. А очі людини вона любить малювати найбільше, передаючи її характер і стан душі.

Пізніше, коли робота була закінчена, вона продала її за півтори тисячі гривень, а її копію подала на конкурс, який проходив у Чехії і зайняла призове місце.

Час від часу художниця виставляє свої картини і вони не залишаються непоміченими. Замовляють власні портрети любителі графіки і художнього мистецтва. А нещодавно поступило замовлення від постійного шанувальника – сосничанина, який купив картину із зображенням Довженка біля хати, намалювати фарбами і за це він дає 4 тисячі.

Катерина ще тільки пробує малювати фарбами на холсті, але пропозиція дуже заманлива і дівчина від неї не збирається відмовлятися, буде тренуватися. Тим більше, що господар, в якого вона працює, теж творча людина і всіляко підтримує Катерину та на день народження подарував їй великий мольберт і три холсти.



Зібрала колекцію рушників

В народі кажуть: талановита людина – талановита у всьому. Це про Катерину Гапенко, бо її творчість на всьому сказаному не закінчується. Ні дня без творчості – це девіз юної активістки. Коли нема світла чи інтернет працює з перебоями, вона поринає у рукоділля – плете ґердани на замовлення по 700 гривень.

Посміхається, мовляв, колись буде своїм дітям розповідати, як її бабуся розповідала про вишивання при свічках. До речі, у бабусиній скрині дівчина знайшла неабиякий скарб – вишиті рушники. Саме вони стали поштовхом для написання чергового проекту. У ході підготовки Катерина зібрала цілу колекцію вишитих рушників. Найдавніший серед усіх рушник, якому більше 150 років. Ткані рушники в основному вишиті білими, червоними і сірими неяскравими нитками.

Звісно, що колекція налічує більшість родинних рушників, зокрема прапрабабусі Палагеї Никифорівни Гапенко, яку дівчина добре знає, бо часто з нею гралася в дитинстві і проживала вона навпроти, а померла, коли Катерині було 8.

При підготовці статті до друку, дізнались, що вже відбувся обласний етап конкурсу науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН, і Катерина та її науковий керівник Марія Гирич завоювали І місце! Попереду Всеукраїнський етап. Тож побажаємо їм успіху!

У спорті дівчина теж попереду. Спорт для неї — це в більшості уроки фізкультури, а не позаурочні секції, де вона показує високі результати по бігу, метанні, стрибках на скакалці. Не тренуючись, вона підтягується на перекладині краще за деяких хлопців – 5 разів! Без підготовки вона брала участь у змаганнях із шашок серед дорослих досвідчених гравців і виборола 5 місце. Це був супер результат! Любить грати у теніс, бадмінтон.

На мрію – із власних заощаджень

На все у непосидючої дівчини, яка прагне досконалості і має бути першою, не вистачає часу. Проживаючи у Малому Усті, за літо вона лише 8 разів була на Десні і це добре, що друзі її забирали, інакше, не вибралася через зайнятість.

Вже 3 роки, як Катерина працює у господарів і заробляє гроші. Спочатку в одного працювала, а нинішнє літо у двох. За 6 годин роботи їй платять тисячу гривень не залежно чи це хатня робота, чи городня. З 9 до 12 вона в одного господаря. Потім з 12 до 17 – у другого. А з 17 до 20 знову повертається до першого. Таким чином за день має півтори тисячі гривень.

Це їй дуже подобається, адже завжди хотіла мати свої гроші і витрачати на все, що захоче. Вміє дівчина доглядати городину і косити, прати і готувати страву та консервувати. Батьки її звільняють від домашньої роботи, бо ж дійсно вона дуже старається.

Хтось її не розуміє, а в більшості заздрять. Особливо хлопці, бо бояться самодостатньої подруги. Їй не доводиться просити гроші на сценічні костюми, на щоденний одяг і взуття чи на дівочі дрібнички. Навіть вдається дівчині робити заощадження на мрію, бо що ж то за життя без мрії! В неї вони близькі й далекоглядні, бо Катерина унікальна, каже, що в роду таких ще не було.

Попереду у Катерини ще 10 і 11 клас, потім тестування і вступ до столичного вишу. Закінчивши його, вона планує повернутися до Сосниці і стати працівником культури, а ще краще «білого» дому. А якщо є ціль – то перепон не може бути, тим більше у такої талановитої і амбітної дівчини.

Щасти тобі, Катерино Гапенко!

НА ЗЕМЛІ

Життя вставляє цвяхи в шини,
Гілки ламає, поки сплять.
На ніжні, тендітні плечі
Чіпляє те, чого не в тонусі саме піднять.

Життя ламає мрії, долі,
Бруднить дорогу в дальню путь.
Кому дане щастя на землі —
Воно змінює сміх на лють.

Не хоче на радощі дивитись,
Зігрівать журбу свою.
Може б у минуле й повернулось,
Сказало б там: «Усе зроблю».

Життя — це пригода на дорозі,
Ніколи не вгадаєш куди йти.
Здається світло по прямій,
Але далі лиш кущі.

Звісно, складно іноді буває,
Та в тих кущах ще є ключі.
Хоч іноді до Бога ми звертаємось не мало,
Та насправді класно жити на землі.

ДАВАЙ НЕ ПІДЕМО ЗАВТРА ГУЛЯТИ

Давай не підемо завтра гуляти.
Погана погода, темно в дворі.
Не зможем один одного в лице ми впізнати,
І слова із закоханих вуст вже не ті.

Давай не підемо завтра гуляти.
Залишимось вдома подивимось фільм,
Можна комедію або мелодрами,
Хоча знаю, любиш дивитись один...

Давай не підемо завтра гуляти.
Приготуємо торт, або посмажим млинці.
Зробимо все, як в давнину наші мами,
Тільки напевно вже кожен сам на самоті.

Давай не підемо завтра гуляти.
Скажем втомились, поснули у день.
Бо тільки уві сні в твої очі,
Можу дивитися я без проблем.

Давай не підемо завтра гуляти.
Скажем, що уроки, контрольну дали.
Не хочу я більше тебе впізнавати,
Бо пам’ятаю, як разом ми буть не змогли...

ТВОЇ ОЧІ СПОВНЕНІ ЛЮТІ

Твої очі сповнені люті,
А крик огортає серця.
Я думав: ті слова вже навіки забуті,
Та не зміг лиш забути твої я вуста.

Твої очі сповнені люті,
Та небо минулим не стане.
Не відчуєш ти більше ті миті
Та не збагнеш, що мене вже не стало.

Ти збагнеш, коли вже буде пізно,
Не поцілуєш знов мої вуста.
Я хотів тебе любити, чесно,
Хотів кохати, не лиш слова...

Хотів відчути тебе ще раз
І покохати, як тоді.
Хотів, щоб дала іще хоч спробу,
Щоб показав всю душу я тобі.

Хотів покаятись за все,
За те, що навіть не робив.
Не знаю, що сказати ще,
Та пам’ятай, що сильно я тебе любив...

НЕ ЛЮБІТЬ

Коли покриється небо моїми сльозами,
І посмішки не буде на моїм лиці,
Знов усе темне впаде із плечами
Як побачу я очі твої уві сні.

І розвидніється тобі десь у небі,
Що сірого тону зірки набувають.
Як прагнув кохати лиш руки мої,
Здагаєш, як біле у чорне звертають.

Коли пасмурна днина закриє моря,
Я у думках собі прочитаю:
«То тільки коли небо буде і земля,
Тоді лиш клятву свою залишаю».

Вмить запалає свіча над столом,
Та тоді будем зовсім не рідні.
Я не скажу, що так сильно кохаю,
Ти промовиш що ми не сумісні.

Свічка погасла, і звук на нулі,
Ніхто не промовить ні слова.
Лиш руки зомліли мої,
Бо тільки лиш я говорити готова.

Озвучену думку вразливу,
Зачеплені мною рядки,
Не збагнеш ті вірші ти чутливі,
Не зрозумієш слова ти тяжкі.

Хай років сто мине в пусту,
Ти будеш ще за мною сумувати.
Промовлю я: «Обрав не ту,
Не схотів мене ти обіймати».

І відчутний фізичний тобою той біль,
Як кликав мене ти пірнуть з головою.
Самооцінку мою не вдалось потопить,
Все, що прагнув прочитати, зарито зі мною.

«Не буду вимагати вчинки награні тобою.
Слів наслухалась достатньо за роки.
Не хочу я, щоб грався ти зі мною,
Не хочу, щоб як у триллері жили».

Сказавши усе до останньої коми,
Грюкнувши дверима, що є сил,
Збагнула я, що не кохали,
А почуття були, як пил...

Покриється небо хвилями сліз,
І я не буду уже із тобою.
Не розгадав жодний мій хист,
І тим плачем пішов ти стороною.

Не бачив закритих моїх ти думок,
І стежки ці не знаєш, якими йду я.
Не зміг ти відкрити закритий курок,
Ти не вмієш любити, ти — це не я.

А слова подяки хіба лікують рани?
Серце так сильно вже і не горить.
А в голові ще наші давні мари.
Та серце мовить: «Не любіть».

                                        Катерина Гапенко

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: