
Днями Валентина Трейтяченко із Сосниці продала дорогу їй колекцію. У ній був глиняний посуд: горщики, глечики, макітри, гладишки, тарелі. Усе розписане власноручно. — У дитинстві я любила малювати вуглинками. Потім — гуашшю, — розказує, згадуючи, як у сьомому класі розписала стіни рідної хати в Топчіївці. На одній були коні, на другій — лебеді, на третій квітувала весна.

23 березня в Катерининському храмі попрощалися з 38-річним Дмитром Гладіренком, чернігівцем, капітаном, музикантом. Мав позивний Сократ. У травні 2022 року саксофон та фортепіано Дмитро змінив на автомат. Пішов служити добровольцем. Діма працював у військовому оркестрі, потім у філармонії. Останні кілька років грав у Палаці культури.

Із Борзни — в столицю Швеції Стокгольм днями поїхали два котобудиночки від 41-річної Людмили Блохи. Ще два готуються до відправлення в Польщу. — Мої вироби є не лише в цих країнах, а й у Нідерландах і Молдові, — говорить майстриня.

— Не віддав би її і за мішок золота, навіть якби за неї стільки пропонували! — каже про свою стареньку корівку 62-річний Микола Надточій із села Підлісне Кіптівської громади Чернігівського району. Сюди він перебрався з обласного центру, щоб допомагати мамі з господарством. Неньки вже чотири роки немає, а з усього господарства лишилася тільки Майка, якій щонайменше 28 літ.

Ранок у Ірини Сільченко починається з молитви за сина і вечір закінчується молитвою за сина Андрія. Мама просить Пресвяту Богородицю захистити від бід її кровиночку і молить Господа Бога повернути синочка живим. Андрій Сільченко з 15 липня 2024 року вважається безвісти зниклим.

Ольга Леонідівна Гаврилець – вчитель математики та економіки, яка отримала освіту в Ніжинському педагогічному університеті. Професія вчителя завжди була для жінки особливою, адже ще з початкової школи вона мріяла також колись навчати дітей. Так і склалося.

У нинішньому році Ніжинський театр імені Коцюбинського відзначає свій дев’яносто третій театральний сезон. Історія створення цього мистецького закладу досить незвична. Заснований театр був у жовтні 1933 року на базі аматорського театрального колективу Буриньського цукрового заводу, що на Сумщині.

За дверима монастиря – не втеча від світу, а пошук себе. Ієромонах Януарій називає монаха мрійником – тим, хто прагне бути якнайближче до Бога. Його шлях – від юнацьких пошуків і мистецтва до монашого життя, від Криму – до Чернігівщини, від сумнівів – до чіткого вибору.

Свою Яблунівку Марія Мамич (Жук) дуже любить. Переживає за долю села і мріє, щоб її діти, Іван і Анастасія, залишились тут жити, коли виростуть. Але щоб самі це вибрали, не з примусу. Марія Вікторівна — активістка, волонтерка, дочка і мама волонтерів, депутатка Яблунівської сільської ради восьмого скликання.

Кажуть, що справжній педагог – це той, хто вміє розгледіти іскру таланту ще до того, як вона стане полум’ям. Для вихованців Гмирянського ліцею таким провідником у світ техніки та творчої фантазії стала Людмила Петрівна Божко – керівниця гуртків КЗ позашкільної освіти «Ічнянський будинок дитячої та юнацької творчості» Ічнянської міської ради.