• Брухт Минус 40
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Валентин Байло з Оленівки пише фантастичні оповідання

Радио

Валентин Байло з Оленівки пише фантастичні оповідання

 

Якщо імена Роджера Желязни, Айзека Азімова, Сергія і Тетяни Лук’яненків відомі не тільки широкому колу любителів фантастики, а взагалі «просунутим» читачам, то письменникам-початківцям доводиться тільки мріяти про визнання серед книгоманів після виходу свого дебютного творіння.

І буває, що після першої рецензії, часто не досить схвальної, автор перестає писати й полишає мрію про лаври майстра літератури. Або навпаки: гіркота невдачі слугує гарними ліками від самозакоханості й змушує письменника продовжувати похід до зірок через терни.

Сьогодні ми хочемо познайомити читачів із земляком, який обрав саме другий шлях. Знайомтеся, Валентин Байло, автор фантастичних оповідань, які торік побачили світ у кількох літературних альманахах.



- Валентине, де ви народилися? Яка перша згадка у вашому житті?

- Я народився і провів половину свого життя в Оленівці. Саме тут сформувався і як людина, і як митець, і саме цим місцем я пишаюсь. Перша згадка - це далекі 80-ті роки, величезні кучугури снігу, що покривали половину вікон хати, і тепла піч.

Мої батьки були гарними людьми, добрими чесними селянами, які не хапали зірок із неба, але виховали мене і двох братів у правильному руслі. На жаль, їх вже нема 14 років. І, можливо, той факт, що батько був поштарем, теж вплинув на мене, бо я мав доступ до всіх газет і журналів, які передплачували в селі.

Найяскравіші спогади пов’язані з новорічними святами в хаті дідуся і бабусі, такі теплі, веселі родинні свята. Також пригадую, як мене вперше впустили до складу сільської бібліотеки, де я знайшов полицю з усіма томами Жуля Верна. А ще пам’ятним залишається 1986 рік і мій перший твір, який вже не зберігся, хоча можу відтворити все до останнього слова, потертий рукопис з назвою «Планета роботів».

- Тобто письменником хотіли бути ще з дитинства?

- Можна й так сказати. І вибрав цю мрію після того, як познайомився з творчістю Кіра Буличова.

- Вам подобалось ходити до школи?

- Скажемо так, щоб не злукавити: подобалось навчатись, шукати щось нове. Завжди читав книги з програми старших класів. Мама працювала в школі, а мене брала з собою і лишала в кімнатах зі старими навчальними посібниками. Мені 10 років, а я читаю «Гзометрію» за 9 клас, «Астрономію», «Фізику», «Хімію». Мало що розумів, але захоплювався.

Саме через це єдине захоплення, яке супроводжує мене все життя, - це колекціонування книг, переважно фантастики. У мене була домашня бібліотека, що налічувала більше 500 книг. Можливо, навіть найбільша в Борзнянському районі на кінець 2000-х років.

- Часто бачитесь зі своїми однокласниками?


- Мої однокласники - дуже гарні і також талановиті люди, художники, вчителі, філологи тощо. З ними приємно зустрічатись і не тільки на річницю випуску 1993 року. З багатьма спілкуюсь дуже часто. Деякі, до речі, мене підтримали або ж мали достатньо потужний вплив на мою творчість.

- Де ви навчалися після школи? Це був ваш свідомий вибір?


- Я мав достатній потенціал для продовження навчання після школи. Мені вдалось вступити до Київського політехнічного інституту. Напрям теж був вибраний свідомо - кафедра електрохімії. Готувався до інституту вже з 10 класу. На жаль, закінчити його не вдалося, буремні 90-ті роки не сприяли активному навчанню. Навпаки, це був час виживання. Деякі предмети давались легко, деяким було приділено менше уваги і це вплинуло на мою майбутню долю в інституті.

- Яким було ваше перше місце робити?


- Першу роботу отримав у селі після інституту в 20 років: охоронець сільської ради. Не престижно, але познайомився з багатьма поважними особами в керівництві колгоспу і сільради.

Але намагався все таки знайти свою нову стежку в житті. Не до пенсії ж бути сторожем! Навчався заочно в Харкові у фінансово-економічному інституті, закінчив курси оператора комп’ютерного набору, організованого Борзнянською службою зайнятості, і став, мабуть, єдиним випускником, який знайшов роботу саме за фахом. Завдяки цим курсам влаштувався у Чернігові на підприємстві ВАТ «Ясен». Також закінчив Чернігівський державний інститут економіки та управління.

Нові технології, можливість ними користуватись, необмежений доступ до інформації - ось основне, що мені подобається в роботі в ІТ-сфері.

- Які три людини найбільше змінили ваше життя?

- Як і в кожного письменника, найбільший вплив мало перше кохання. Саме дівчина спонукала мене до творчості. Її образ проходить у деяких моїх творах, які ще не видавались. Вона була каталізатором і музою. Друга людина - мій найкращий товариш Валерій Дмитрович Болобан. Це людина, яка вірила в мене постійно і до кінця, яка була свідком всієї моєї творчості. Він першим усе читав, був першим критиком і натхненником. І ще це мій старший брат Віталій, на нього рівнявся і рівняюсь.

- Кажуть, у вас було незвичне знайомство з майбутньою дружиною.

- Моя дружина - це ДОЛЯ, в прямому сенсі цього слова. Вона була вчителем інформатики. Якось навчала дітей принципам роботи першихмесенджерів («аська», може, хто пам’ятає? - Ще б не пам’ятати! Скільки клавіатур свого часу було розбито у спілкуваннях в «асьці»! - Ред.). Так от, вона на кілька хвилин з’явилась в мережі, де я її «побачив» і відразу написав, призначив зустріч. Така ось історія про важливість секунди... А перший подарунок зробив на день народження, після місяця побачень. Це була, здається, прикраса, що висіла біля дверей, і зустрічала гостей ніжним дзвоном елементів.

Мали з дружиною НАШ фільм. Довгими зимовими вечорами сиділи вдвох під одним пледом і захоплено переглядали «Гру престолів» а потім до півночі обговорювали сюжет. Дружина також захоплювалася фантастикою та фентезі, як і я.

- Пригадуєте найкращу відпустку, яку провели з родиною?

- Як не дивно, найкраща сімейна відпустка пройшла саме в Оленівці. З малою донечкою, яка захоплено каталась на возі з кіньми, ходила зі мною і братом на риболовлю, допомагала на городі. Було дуже зворушливо і незабутньо. На жаль, такого вже не можу собі дозволити. Батьків нема і дружини теж не стало два роки тому. Той день, 5 грудня, коли я почув останнє слово дружини, відчув останній 'її подих, був найгіршим днем мого життя.

Я безмежно вдячний дружині Наталі за наших діточок. Марині вже 11 років, навчається в гімназії №31 в Чернігові, де працювала її мама. Артему ще тільки 4 роки. Але сучасний світ обоє розуміють так, наче народилися в ньому. Вони вже в такому ранньому віці перевершують мене в інтерактивних технологіях. Пошук, обробка інформації, блогерство - це для них норма. Артем хоч і ходить в садок, але з комп’ютерною мишкою вправляється так, що і я не зможу. До того ж навчається буквам, цифрам, читанню, складанню якраз на комп’ютері.

- Чи є у вашій родині сімейні традиції?

- Так, і головна з них - рівноправність кожного члена сім’ї. Навіть найменшого члена. За 13 років подружнього життя ми з дружиною ніколи не сварились, завжди знаходили компроміси і поважали думку один одного. Такого ж намагаюсь навчати і своїх дітей. І ще одна традиція, якщо можна так сказати, - святкувати день народження дочки обов’язково в селі чи Борзні, на малій батьківщині.

- Чи була у вашому житті книга, яка сильно на вас вплинула?

- Перша і поки що єдина книга, яка мала на мене надзвичайно величезний вплив, і, відверто сказати, вказала на межі моєї творчості, - трилогія Айзека Азімова «Фундація». Як не дивно, це саме те, що зараз знімають. Я також знайшов для себе і початок цієї епопеї, починаючи з «Роботів Зорі» і продовження «Фундація і Земля».

- Яким був для вас останній рік?

- 2021 рік був просто фантастичним. Я знайшов нову роботу, стабільну і надзвичайно перспективну, з моєї точки зору, звісно. Нарешті зміг видати один із моїх творів. Намагався друкуватись у періодичних виданнях у Києві, носив туди рукописи. Знайомився з видавцями, редакторами. Навіть одного разу мене представили метру української фантастики, батьку «сигомів» Ігорю Марковичу Росохватському. Після години спілкування він запросив мене до свого літературного клубу, де збирались київські фантасти. Тепер працюю над продовження своєї творчої кар’єри, планую видати написане раніше.

Районна газета «Вісті Борзнянщини» №2 (9976) від 8 січня 2022, Андрій Донченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Байло, фантастичні, оповідання

Добавить в:
 
 


Центр Комплект