
Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну принесло кровопролиття та перекреслило мрії багатьох українців. Чимало хлопців і дівчат пішли добровольЦями до війська, щоб зі зброєю в руках захищати свою країну від російської агресії, долучилися до лав територіальної оборони, вчаться надавати медичну допомогу пораненим, займаються волонтерством.

Поки ми молоді і сповнені сил, то старість здається чимось таким нереальним і далеким, що навіть і думати про це не варто. Але вона приходить непомітно і невідворотно... І хтось проживає свою пізню осінь в родинному колі, а деяким одиноким людям літнього віку та інвалідам потрібен сторонній догляд в стаціонарних відділеннях.

Продовжуючи цикл розповідей про життя громад Борзнянщини на початку повномасштабного вторгнення, розповімо про Плисківську громаду - одну з тих, яким довелося бачити ворога впритул, відновлювати своє унормоване життя після транзиту «руського миру» та долати перші виклики воєнного часу.

«Волонтерський штаб захисту України «Сосниця» - це не декілька чоловік, а тисячі українців, які роблять все можливе для Перемоги». Саме так говорить Наталія Кошова, яка організовує збір коштів на потреби ЗСУ. За час існування штабу зібрана сума давно минула мільйон гривень. І для наших захисників було придбано 4 авто, тепловізори і решту надто важливого

Володимира Леонідовича Супруна у нашій громаді знають як прекрасного, високопрофесійного музиканта, який все своє життя посвятив служінню високим ідеалам музичної культури. Володимир Леонідович вільно грає на таких інструментах як баян, труба, баритон, фортепіано й гітара. Колись разом з ВІА «Калина» Черкаської обласної філармонії їздив по Україні з

Для них війна в Україні не почалася 24 лютого 2022-го, а триває ще з 2014-го. За ці надважкі роки їм довелося бачити, як вмирає їхнє рідне місто, як відвертаються люди, які ще вчора вважалися друзями; довелося відчути біль, розпач, нерозуміння і страх, опиняючись на волосині від смерті. І дотепер, у надважкий для родини час, головне, що дає їм сили аби

Однією з громад, де війну можна було не лише почути, а й відчути на дотик, стала Комарівська громада. її жителі пізнали всю щедрість «руського миру» з його пограбуваннями, пошкодженими хатами та смертю. Та попри все це люди знайшли в собі сили протистояти ворогові, прихистити та подбати про тих, кого бомби вигнали з власної домівки

Юлія Самойленко працює у Сосницькому професійному аграрному ліцеї з 2011 року після закінчення Глухівського національного педуніверситету (факультет у Кролевці). Навчаючись, вона тут проходила практику, хоч проживала у сусідній Мені. Сподобалось. А коли у січні 2011 до штату увели одиницю соціального педагога, вона перша, хто її відкрив.

Андрій Сіренко будує печі змалечку. У дитинстві він був підсобником у свого дідуся, знаного на Сумщині пічника Якова Йосиповича, а в 16 років звів свою першу піч, яка й донині слугує людям. Нині чоловіку 47, він дійсний член Всеукраїнської гільдії пічників, й у його виробничому доробку більше п’ятисот печей, груб, камінів, барбекю і тандирів. Задля цікавого замовлення він залюбки долає десятки й сотні кілометрів, а його печі слугують господарям не роки, а десятиліття

Ірина Поліщук прийшла на службу у міську пожежну частину за прикладом свого чоловіка Володимира, який присвятив шляхетній справі порятунку людей вже 23 роки свого життя. Тривалий час жінка вела домашнє господарство й виховувала доньку Дарину та коли донька підросла – з’явився час й для професійної діяльності. Вже п’ятий рік Ірина Анатоліївна працює