За загиблого Сергія Виставного ворогу мстить рідний брат Микола

 

Брати 47-річний Сергій та 45-річний Микола Виставні з Южного виборювали нашу перемогу великою ціною: Сергієві це вартувало життя. 30 травня він загинув на Донеччині. За яких обставин військові не розго­лошують, лише сказали: «Ваш брат був героєм!». Відтоді молодший брат сенс свого життя бачить у тому, щоб помститися за старшого. Днями минуло сорок днів по смерті Сергія, а свідомість рідних не сприймає втрати.

Брати Виставні - колишні атовці, прой­шли випробування вогнем і смертями. Багато бачили, багато пережили, але рідним розповідали про війну небагато, бо не чоловіча справа язиком плескати. Усе поміж собою та поміж собою, по- братерськи. Надіялися разом дійдуть до Перемоги. Тому втрата Сергія дуже бо­ляче зачепила родину, зокрема, молод­шого брата Миколу.



На фото - Сергій Виставний

У Южному їхня не місцева говірка ві­дразу видає у них не тутешніх. І Сергій з Миколою, і їхня старша сестра Ольга Кравченко, яка забрала братів у Южне, усі говорять трішки м’якше. Це свого роду код: скільки б років людина не жила на новому місці, вимова рідної батьків­щини залишається із нею до смерті.

Народилися вони на Городнянщині. Окрім братів ще є близнючка Сергія На­талія, вона зараз живе у Німеччині. 54- річна Ольга Михайлівна рідна меншим по матері, але взяла на себе обов’язок про них піклуватися ще давним-давно, допо­магає в усьому й дотепер.

- У 2002 році я купила Сергію у Юж­ному хату і перевезла його із домашнім майном у наше село, - розповіла Ольга Кравченко. - Тут і у Колі була сім ’я, тут росте його десятирічний син Юра. Ма­лим Серьожа з вітчимом із Лемешівки переїхав до Малого Дирчина. До п’ятого класу вчився у Великому Дирчині, а тоді його забрали до інтернату в Городню - щоб заклад не закрили набирали дітей із багатодітних родин. Закінчив школу, Городнянське профтехучилище, отримав спеціальність слюсаря і вернувся додо­му, працював у Великому Дирчині в кол­госпі. У селі самі баби, я й забрала брата у наше село, надіялася що тут знайде пару. Йому було уже 26 років на той час, а ще не одружений.

Він у нас дуже добрим був. Як забира­ла, бабусі зійшлися проводжати і так за ним шкодували. Він був безвідмовним: хто що попросить - в усьому допомагав.

На фото Микола Виставний другий ліворуч

У Южному влаштувався слюсарем на ферму у ПСП «Фортуна». Як мріяла стар­ша сестра, так і вийшло: знайшов брат свою долю у Южному і прожили спільно двадцять років, щоправда без дітей. У березні був ювілей. Без печатки у па­спорті, не ідеально, але прожили разом таки довго. Його цивільна дружина Окса­на Бут за станом здоров’я не могла попі­клуватися, щоб провести в останню до­рогу Сергія, але жінки, Ольга й Оксана, зараз знаходять розраду одна в одній. Обом тяжко без Сергія, обом не виста­чає його доброго слова і підтримки.

Обоє братів Виставних спробували по­чім пуд лиха на війні ще у зоні проведен­ня антитерористичної операції. Першого в АТО мобілізували меншого брата Ми­колу: у січні 2015 року. У березні за бра­том на захист України став старший Сер­гій. Микола пройшов навчання у Десні, Гончарівському і у складі 1-ої танкової бригади поїхав воювати на схід Украї­ни. Обороняв країну до квітня 20і6 року, а потім демобілізувався. Та, побувши дома три місяці, знову підписав контракт на три роки. Два роки бо­ронив український схід, а потім перевівся у військо­ву частину у Дружбу.

Сергій Виставний в АТО служив у 14-ій окремій пон­тонній роті. На довгих сім місяців військове братст­во замінило рідну домівку і сім’ю. Потім демобілізу­вався. Повернувся до рідні та до звичної роботи.

Аж трапилося те, чого ніхто не міг уявити - 24 лю­того наші «брати» і сусіди росіяни порушили кордон і прийшли на нашу землю сіяти смерть і розруху.

- Серьожу, як атовця, у перший день мобілізува­ли. Спочатку був у теро- бороні. У квітні забрали до війська, і відразу під Бахмут. Був сапером, - роз­повідає пані Ольга. - Колю забрали через місяць. За­раз він у штурмовій піхоті під Красногорівкою. Гово­рила з ним телефоном по­завчора (12 липня - Авт.), сказав йдуть на десять днів на «нуль».

У липні минулого року Микола ледь не загинув: куля наскрізь прошила ліве плече і застрягла у ре­брі. Дивом вижив, казали лікарі. У Чер­нігівському шпиталі зробили операцію і до жовтня воїн лікував рани, а із жовтня знову у війську. Спочатку служив під кор­доном на Чернігівщині, а далі - навчання і штурмові війська. Тож Ольга Кравченко щодня вимолює у вищих сил захист те­пер уже єдиному брату.

Брати Виставні дуже були близькими, їх ріднило не лише спільне походження, а справжні братські взаємини. Микола жив у Сергія, як приїздив у село, ділився з ним усіма своїми бідами і радощами. Тож втрата брата зробила настільки гли­боку зарубку на серці, що загоїть її лише відплата за брата, і прийде вона лише пі­сля нашої Перемоги.

Ніна Наливайко, “Трудова слава”

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.