
Із давніх-давен в Україні популярне бджільництво. На Ніжинщині й зокрема у Ніжині навіть існує братство бджолярів, яке об’єднує пасічників міста та району. Заснував його Петро Балаш – пасічник із більш ніж 30-річним досвідом.

Черниговские девушки уже в который раз доказывают то, что они являются одними из самых красивых представительниц прекрасного пола в Украине. На конкурсе «Королева Украины-2013» жительница нашего прекрасного города Анастасия Сух еще раз подтвердила эту истину.

Познайомило нас Слово. Крім того, що мій старший товариш Микола Комов за фахом учитель-філолог, поціновувач книги (зібрав багату домашню бібліотеку, у якій 4 тисячі томів), ще й пише вірші. Визнання, хоч і запізніле, прийшло до нього саме у нашому місті

Так в Вертиевке Нежинского района называют дом 70-летней Галины Терех. И не зря: уже подходя ко двору, мы увидели нарисованную нп голубых воротах пару лебедей, которые будто плыли, грациозно выгнув шеи.А во дворе у нас глаза разбежались от разноцветных рисунков...

Этими словами начала свой рассказ о 52-лет ней черниговке Надежде Ахременко учительни ца Черниговской ООШ №13 Валентина Коськина Именно она обратилась в нашу редакцию с просьбой найти... семью для двоих ее учеников-сирот.

Кто не чувствовал такого, не верит, что можно без памяти влюбиться, один лишь раз встретившись глазами. Дескать, человека сначала надо узнать — съесть с ним пуд соли, а уже со временем, если он окажется достойным, и влюбиться.

Успех закладывается в детстве. Формируются ценности, созревают планы и появляются мечты. Мир кажется огромным, открывается уйма возможностей. Не упускайте это время, если вы еще можете назвать себя ребенком.

– Я ж у Локнисте Вас не поведу, – попереджає мій «екскурсовод» по Гусавці Любов Семироз. – А пояснити докладно не зможу, де саме живе Ніна Іванівна. Не приховую, дещо розгубився, і, напевно, це було написано на моєму обличчі. – Не все так безнадійно.

Коли поховали Олену, розмов, що далі робити з дітьми, було багато. Двох старших забрала під опіку бабуся Марія Федорівна, мати покійної. Інші ж четверо зовсім малі — Каті на той момент було 5 років, Наді — 4, Мишкові — третій, Маші — півтора.

Вона ніколи не бачила свого батька – він загинув на фронті смертю хоробрих. Дитинство її було бідним і важким у Чапаєвці на Менщині. Тепер у Валентини Микитівни усе є, але молодості не повернути. Хата, у якій жила Валя з матір’ю-вдовою, дихала на ладан.