
Чотири місяці тому у колектив до чотирьох чоловіків-працівників місцевої пожежної команди влилася жінка — водійка, пожежниця. Для Холмів — подія, бо перша жінка у пожежній охороні. Натомість вона сама переконана, що не існує чоловічої й жіночої роботи, тож кермом і «дорослими» автомобілями її не налякати.

Родина Грищенків із Чернігова – одна з багатьох родин, які втекли від війни з України в Норвегію. У глави сімейства Тараса не було іншого вибору, окрім як скористатись шансом, що дало життя, адже на руках – двоє неповнолітніх дітей та дружина з інвалідністю, яка не могла себе самостійно обслуговувати. Ще до початку великої війни Тарас важко працював, а більшість

Іван Рудика цього року відзначить 69-ліття. Втім, попри поважний вік, під час лютої ворожої блокади Чернігова Іван Миколайович робив усе можливе, щоб захистити рідне місто, – коригував вогонь по русні, підвозив боєприпаси, надавав психологічну допомогу нашим бійцям, а ще опікувався продуктами для захисників і жителів.

На фронті Юра був навідником десантно-штурмового відділення окремої десантно-штурмової бригади. Як відомо, десантно-штурмові війська наступають першими, а тому хлопцям, як нікому, потрібно мати прекрасний військовий вишкіл і вони часто й багатогодинно тренувалися.

Холодний лютневий світанок відбився у долі кожного українця. Багатьох уже ніколи не повернути... Ми не знаємо, що нас чекає кожної миті. Та продовжуємо жити і вірити – буде Україна! Вистоїть, відродиться! Одна із тих українців, хто непохитно вірить у це, – Юлія Пінчук із Талалаївки.

У лютому 2022-го Україна змінилась назавжди, змінились і жителі наших громад, побачивши війну на власні очі. У перші дні повномасштабного вторгнення російські війська поступово зайняли значну частину Чернігівщини, щоб спробувати взяти столицю. Так тривало до 3 квітня, коли ворог залишив нашу область, припинивши окупацію. Жителі Рожнівського

Плетуться-переплітаються людські дороги. Когось вони на все життя віддаляють від батьківської хати, даючи змогу лише у спогадах вертатися на рідний поріг. А когось, поводивши світами, завертають назад туди, де народився, вперше зробив дрібні кроки, почув мамине благословення і татові настанови, вилетів у вільний світ, набачився цього світу і вернув у рідну сторону.

Ще до повномасштабного вторгнення на Сосниччині започаткували обмін досвідом усередині громади: представники старостинських округів не тільки їздили подивитися на досягнення сусідів, а й запрошували колег до себе. Це були зустрічі і по роботі і для душі - зі спілкуванням, екскурсіями, пам'ятними презентами.

Андрій був справжнім чоловіком. Мав золоті руки - з технікою спілкувався на «ти». Після школи вступив в Чернігівський коледж транспорту та комп’ютерних технологій Чернігівського національного технологічного університету. Здобув рівень молодшого спеціаліста в обслуговуванні та ремонті електроустаткування автомобілів і тракторів.

У 2014 році, коли почалась війна і за день пролетіло через їхній будинок 360 снарядів і не менше їх летіло у відповідь - не витримали,покинули своє місто Попасна і приїхали до сестри у Сосницю. Великих труднощів не було, оскільки обоє вже пенсіонери, а у сестри часто гостювали, тому сприйнялось це так, ніби скоро повернуться додому. Зрештою, пробувши до осені