
В останні, ще не морозяні дні у Олександри Боклаг з Нових Млинів, окрім щоденної звичної роботи, вистачало завдань у квітнику: треба було підготувати троянди до зимівлі. їх у жінки - без малого пів сотні кущів, і на кожен вона висипає по відру землі, щоб захистити рослину від холодів. Королева квітів - не єдина пристрасть Олександри Іванівни. Адже у її дбайливих

За життя 79-річна Софія Хилій, чернігівка, змінила кілька хорів. З особливим теплом згадує радіозаводський. Керівник Станіслав Шкаранда. — 20 дівчат і 15 хлопців співали в хорі, — згадує. — Я там була солісткою. У 1979-80 роках. Голос сопрано був у молодості. Сопрано — найвищий жіночий голос. А зараз я стою в альтах. Це низький голос. Допомагаю сопрано, коли треба.

Я народилася і виросла в Гужівці. В селі живуть мої родичі. Після дев’ятого класу вступила до Прилуцького педагогічного училища на спеціальність «вихователь дошкільного закладу», - розповідає очільниця Гужівського старостинського округу Тетяна Коломієць. - Після закінчення я працювала у дитсадку №1 в Ічні, там же раніше проходила практику. В Гужівці на той

І всі чоловіки. Два переселенці, які прибули з Донбасу в село 2014-20215 року, а один місцевий. Ще 10 років тому, коли переселенці прибули в село, тут мешкало 22 людини та декілька дачників. Село дуже мальовниче, оповите лісом та річкою Убідь, яка з усіх сил пробивається через сухостій, що один-у-один падає з берегів у воду. В центрі села ростуть не тільки

Зоодім у селі Рябці Чернігівського району — це прихисток для скривджених тварин, який не планувався, але вийшов у Марини Грицик і її мами Олени Орестівни. Про них ми писали не раз, адже ці люди з великим серцем постійно рятують від загибелі не лише котів і собак, а й коней і навіть диких тварин.

Я не місцева, - розповідає Тетяна Супруненко, очільниця Гмирянського старостинського округу. - Приїхала з Полтавської області 11 років тому. За цей час звикла до Ічнянщини. З місцевими людьми знайшла спільну мову. Мені подобається навколишня природа, загалом почуваюся вдома, це тепер моя друга батьківщина. Старостою призначили 7 грудня 2020

Сьогодні на багато наших рішень та вчинків впливає війна. Те, на що, здавалося, раніше ми не були готові, тепер стає звичною справою. Так трапилося і в житті менянина Олександра Лося. Ще три роки тому він і не підозрював, що буде займатися цим. Радше, навпаки. Каже, що городні роботи йому так набридли в дитинстві, що сам собі заповів: не буде «гробити» своє життя, копирсаючись у землі.

Останнім часом ворог нещадно обстрілює села прикордоння. Деякі з них вже практично обезлюдніли через постійну небезпеку. Але є такі, які ще трималися донедавна. Хоч прильоти й були в безпосередній близькості до населеного пункту, прилітало й у нежитлові будівлі, та люди, оговтавшись від страху, приглушено зітхали: «Минулося!». І знову бралися до

Отак буває в житті - все навпаки. Син військовий, все життя служив, мав сім’ю, але сталося непоправне, повністю втратив зір і тепер став безпомічним. Що можуть, допомагають діти, але найближче до сина його мама Галина Яковець. Вона готує їсти, пере, прасує, прибирає в будинку.

Це про Петра Володмиировича та Валентину Миколаївну Скринник. Обоє вони дуже затяті рибалки, часто приїздили сюди на запрошення корюківських друзів, які мають у селі дачу. Бувало, що і відпустку тут проводили. Тому де знайти безпечне місце - це думали, тільки їхати у Мале Устя.