
Часті візити на передову пояснює потребами не лише матеріальної допомоги, але й спілкування з воїнами. Щоразу обласна керівниця їде не з порожніми руками, хоч волонтеркою себе не вважає і дуже просить так її не називати. Війну вона сприймає близько та особисто – багато її знайомих і рідних на фронті із перших днів. Та й сама Олена Дмитренко від початку

Ця ягода ще кілька років тому була маловідома для більшості українців, і далеко не кожен міг відрізнити її від чорниці – тепер вона вже заполоняє вітчизняні ринки і припала до смаку цінителям солоденького. 55-річний Богдан Демирський з села Підлісне Кіптівської громади професійно займається лохиною шість років, до цього в господарстві ягідника була переважно

— Я вперше був у Катеринці на відспівуванні. І зрозумів відмінність української церкви від російської. Тут усе чітко, зрозуміло. З промовою, яка проникає в саме серце, — каже 61-річний Віктор ШИШ, батько. Прощався з сином, 32-річним Олексієм. — В Олексія був позивний Мольфар. Чому?

Коли чуєш слова «людський вік», мимоволі замислюєшся, що кожному він визначений свій – комусь відміряно пробути зовсім мало на цій землі, коротким спалахом ознаменувавши своє буття, а чиясь земна доля простягається на довгі роки. Чиєсь життя видається бурхливим і буремним, а хтось, немов світлий вогник затишного багаття, огортає непомітно всіх, хто має

Вирощує 50-метрові ряди полуниці, знається на будівництві, володіє декількома деревообробними верстатами, вправно почувається за кермом автомобіля і трактора, в’яже спицями і крючком. А ще Ліля Березовська приємна співбесідниця, з нею легко і цікаво.

Городнянщина здавна має гарні традиції породного собаківництва. Мисливці утримують і розводять лайок, лягавих, гончих та норних собак, правоохоронці і прикордонники культивують собак службових порід і ще чимало земляків мають псів для охорони і для душі. Проте якось не траплялося, щоб розведенням собак хтось займався професійно на рівні розплідника,

Олексій Ганжа... Кадровий військовий. Підполковник Національної гвардії України. Війна, на жаль, нарекла його ще і Героєм. Нашому землякові назавжди двадцять вісім. Майже сім місяців минуло від того дня, коли загинув Олексій Ганжа. Рідні нацгвардійця вчаться якось жити без нього. Без сина, брата, чоловіка, тата, онука. Жити з болем, зі сльозами, зі згадками про того, кого вже ніколи в житті не побачиш.

«Скільки пройдено доріг їїногами, а скільки ділечка переробили її руки? І в дощ, і в сніг йшла Паша Петрівна на працю, торувала тяжку стежину свого життя», - так поетично сказала про односельчанку Параскевію Реву староста Оби- чівського старостинського округу Людмила Симонець. Поетично говорити і писати Людмила Михайлівна вміє. Недарма ж свого часу

У Тетяни Приходько є сопілка, ще дідова, з бузини. І вона вміє на ній грати. Щоправда, більше для себе, в режимі медитації.
– Насправді ці дві сопілки, які у мене збереглись, робив не мій дід Іван Микитович, а батько Микола Іванович, хоча обидва були організаторами, керівниками й активними учасниками ансамблю хороборських дударів. Ці сопілки у Хоробичах

Молодь - це рушійна сила, інте лектуальний і творчий потенціал якої визначає майбутнє українського суспільства. У нашому краї зростають і розвиваються талановиті юнаки та дівчата, які своїми ідеями, натхненням і наполегливістю змінюють навколишній світ. Творчу особистість видно відразу