
Я не місцева, - розповідає Тетяна Супруненко, очільниця Гмирянського старостинського округу. - Приїхала з Полтавської області 11 років тому. За цей час звикла до Ічнянщини. З місцевими людьми знайшла спільну мову. Мені подобається навколишня природа, загалом почуваюся вдома, це тепер моя друга батьківщина. Старостою призначили 7 грудня 2020

Сьогодні на багато наших рішень та вчинків впливає війна. Те, на що, здавалося, раніше ми не були готові, тепер стає звичною справою. Так трапилося і в житті менянина Олександра Лося. Ще три роки тому він і не підозрював, що буде займатися цим. Радше, навпаки. Каже, що городні роботи йому так набридли в дитинстві, що сам собі заповів: не буде «гробити» своє життя, копирсаючись у землі.

Останнім часом ворог нещадно обстрілює села прикордоння. Деякі з них вже практично обезлюдніли через постійну небезпеку. Але є такі, які ще трималися донедавна. Хоч прильоти й були в безпосередній близькості до населеного пункту, прилітало й у нежитлові будівлі, та люди, оговтавшись від страху, приглушено зітхали: «Минулося!». І знову бралися до

Отак буває в житті - все навпаки. Син військовий, все життя служив, мав сім’ю, але сталося непоправне, повністю втратив зір і тепер став безпомічним. Що можуть, допомагають діти, але найближче до сина його мама Галина Яковець. Вона готує їсти, пере, прасує, прибирає в будинку.

Це про Петра Володмиировича та Валентину Миколаївну Скринник. Обоє вони дуже затяті рибалки, часто приїздили сюди на запрошення корюківських друзів, які мають у селі дачу. Бувало, що і відпустку тут проводили. Тому де знайти безпечне місце - це думали, тільки їхати у Мале Устя.

«Мабуть, це була доля», — бо як ще можна пояснити, що все складалося як по нотах — від нашого знайомства до одруження, — каже Ксенія Соколовська з Корюківки про їхню з чоловіком love story. — Ніби хтось спеціально для нас із Костею підтасовував події, створював обставини, влаштовував збіги, щоб звести нас. Від цього просто голова йшла обертом.

Родина Стародуб мешкає в Чернігові все життя. Навіть після повномасштабного вторгнення вони не покинули рідне місто. У перші дні війни батько родини, Микола, одразу ж записався до лав територіальної оборони, а мати, Оксана, залишившись з дітьми, допомагала військовим.

Віктор Влахно народився 9 вересня 1976 року в с. Лебединці Срібнянського району Чернігівської області. Після закінчення школи у Савинцях продовжив навчання у Харківському ПТУ №І5, де й здобув спеціальність електромеханіка. Певний час працював охоронцем у ТОВ «Секюрайті». 23 листопада 2022-го був мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу проходив

Галина Петраускене: - Я з Більмачівки, там і живу. А працюю у Рожнівському старостаті на посаді директора Будинку культури уже три роки. Моя донька Катя - завідувачка сільського клубу в Більмачівці. Оскільки ми працюємо в одній сфері, то, вважаю, що маємо плідні результати нашої спільної роботи. Власне, у нас одна команда. А ще до серця, що ми з донькою

- Пані Олено, відколи ви очолюєте старостинський округ? - Із 1 лютого 2021 року. Скоро чотири роки виповниться. Із них більша частина припадає на по- вномасштабне вторгнення. До цього я працювала вчителькою майже 30 років, викладала історію і географію.