
З жителькою Колісників Ольгою Сабліною зустрїчаємось на привокзальному ринку у Прилуках. На «Привіз» вона інколи приїздить, аби продати врожай свого фундукового саду. Хто не знає, фундук - це такі горіхи. Але, за словами Ольги Миколаївни, дуже-дуже корисні. Фундук - родич лісової ліщини. А ще з нього роблять всім відому «Нутеллу». Ольга Сабліна

Придбати гарну вишиванку чи рушник за невеликі гроші не складно. А ось вишити річ вручну та ще й не по заготовці, а створити власний візерунок - це справжній витвір мистецтва. - З самого дитинства пам’ятаю, як хата була ніби у віночку: яскрава від вишитих рушників, божників, постелі, занавісок - все було вишите.

Валентина Степанівна - вчителька, Василь Григорович - у минулому водій, лісник, а тепер - пенсіонер. Тримають трьох корівок, свиноматку, свиней... Обробляють гектари городів. Десять років тому вирішили не продавати молоко закупівельникам за безцінь, а переробляти на сметану, сир, масло та возити на базар

У пошуках справи, яка була б до душі, дарувала задоволення і відганяла погані думки, Оксана Горбач з Коропа зацікавилася виготовленням герданів. А спробувавши, зрозуміла, що це саме те, чим би хотіла займатися. Свої прикраси з бісеру коропська майстриня пропонує придбати всім поціновувачам українських автентичних аксесуарів

У дитинстві дівчатка зазвичай грають у ляльки, а хлопчики - у олов’яних солдатиків. Всі ми пам’ятаємо казку відомого датського казкаря Ганса Християна Андерсена про стійкого олов’яного солдатика. Кожен з малюків сподівався отримати в подарунок набір маленьких фігурок військових і влаштовувати за їх допомогою на столі справжні битви.

Ользі Тюканько 41 рік, вона разом зі своєю 70-річною мамою та 12-річною донькою мешкає в невеликому прикордонному місті Семенівка, від якого до державного кордону з росією приблизно І2 кілометрів. Її 20-річний син живе в Чернігові. «Я народилась та виросла в Семенівці. Тут все моє життя. Я не можу говорити про те, що відбувається зараз у моєму місті без сліз», - тремтячим від сліз голосом розповідає Ольга.

Тетяна Супрун може годинами розповідати про збір лікарських рослин, про красу нашої природи. А чого варті її фотографії і відеозйомки з берегів зачарованої Десни, ранкових луків, незвичайних озер, усіяних білим лататтям. Вона не пошкодує декілька хвилин продовження ранкового сну заради того, щоб побачити видовище, яке мало хто може спостерігати, наприклад, як піднімається літнє сонце, а саме той момент, коли воно справді виштовхується. Їй не складе

- Пане Олександре, ви родом із Тростянця? - Із Харківщини, як і мій тато. Згодом батьки переїхали на Ічнянщину, й до школи я пішов у Іржавці тодішнього Ічнянського району. Відучився вісім класів і вступив на фельдшерський факультет до Ніжинського медичного коледжу - так він називається зараз. Раніше це було Ніжинське медичне училище. Закінчив навчання 1992 року.

Олена Скалацька родом із Дорогинки на Ічнянщині. Вона - педагог-організатор і вчитель мистецтва. А ще точно вчитель від Бога. Навчає учнів творчо відкривати світ, його барви, простір, цілу планету. Недарма пані Олена двічі брала участь в обласному конкурсі «Учитель року». Спочатку була учасницею, а вдруге стала лауреаткою. Має премію імені Софії Русової. Чотириразова переможниця українсько-канадського конкурсу

Ірина та Павло познайомились майже 40 років тому. Але тоді їх дороги розійшлися. Хоча кожний пам'ятав своє перше кохання. Особливо Павло, щораз повертав голову і зупиняв авто на трасі, коли проїжджав село, де жила його кохана. Але заїхати не смів - у кожного була своя сім'я. А після 33 років, коли зупинилась автівка біля її двору і вийшов чоловік... Упізнала. Вони зустрілися і з того часу разом 6 років.