
Якби хто раніше сказав, що я стільки житиму, то не повірила б! — усміхається Олександра Губар (на знімку) з Орлівки на Куликівщині. 29 грудня їй виповнилося 100 років. Із них майже 70 Олександра Федорівна прожила в парі зі своїм Андрієм Леонтійовичем.

У Коропі, мабуть, немає жодного двору, де б не було рибалки дорослого чи малого, чоловіка чи жінки. Так повелося з давніх-давен, коли ловили ще на кістяну острогу — часто просто загострену кістку. Старожили розповідають: у Десні були не тільки звичайні коропи, карасі, судаки, а й стерлядь та осетри.

Так говорить 70-річний кошовий отаман куреня імені Івана Золотаренка Війська Запорозького Віталій Добреля з Ніжина. Як у справжнього козака, у житті в нього було чимало коней, та останніх шість років вірною товаришкою отамана залишається нині 25-річна Павлинка тракененської породи.

Маргариті Олександрівні Воскобойник з Городні 78 років. Вона народилась у далекому і нині чужому та ворожому Новосибірську. Звідти родом був її батько – Олександр П’ятакович, військовий льотчик, який пройшов усю Другу світову і у 1946-ому його доля закинула в маленьке українське місто – Городню на Чернігівщині, бо тут розташовувалась військова льотна частина.

Прообраз цього зимового взуття з'явився тисячі років тому в Середній Азії, масово ж його почали виготовляти лише в XIX столітті. Це взуття вважалося справжньою розкішшю і було дуже дорогим. Дозволити його собі міг далеко не кожен. У минулому столітті воно вийшло з масового вжитку, але й досі багато хто в морози довіряє свої ноги лише йому.

3 грудня Городнянщина прощалася з 23-річним воїном Сергієм Стасюком — добровольцем, сміливим і мужнім захисником України. Він служив у складі 3-ої окремої штурмової бригади, був стрільцем штурмової роти штурмового батальйону з позивним «Маузі».

Секретарка Сухополов'янського ліцею Тетяна Міхно разом з колективом навчального закладу та учнями допомагає ЗСУ, чим може. Передає на фронт маскувальні сітки, розпалювачі, окопні свічки та багато іншого, що потрібно нашим воїнам. «Відгуки від військових дають зрозуміти, що я роблю все правильно, — розповідає Тетяна Василівна.

Подружжя Сергія Вікторовича й Ольгу Миколаївну Рубежанських у Талалаївці та окрузі знають іще з 90-х років минулого століття. Тоді вони розпочали свій тепличний бізнес. Вирощені в їхній теплиці квіти, розсада, а потім овочі вже тоді знаходили своїх покупців.

23 роки у дошкіллі, дві педагогічні освіти та хобі, що стало покликанням — ось короткі, але яскраві штрихи до портрету неймовірної жінки. Олена Бородій присвятила своє життя вихованню дітей, а її творче захоплення в’язанням іграшок народилося саме завдяки роботі у дитячому садку.

І це тільки ті випадки, які офіційно занесені до книжки донора. Перший раз Олена Іванівна здала кров ще навчаючись, у День донора. Боязні не було, тим більше, що за це студенти одержували додатковий вихідний і можна було приїхати додому вже в суботу, яка на той час не була вихідним днем.