Вибули, вабили чи все ж таки., «звабили»?

Понеділок, 28 квітня 2014 15:06 | Переглядів: 2485

- Як краще назвати одним словом мешканців села Виблі, щоб не образити?

- Мешканцями села Виблі й називайте!

Що б не казали історики, а найпопулярніша в народі версія походження назви села Виблі - від слова, співзвучного з російською лайкою. Навіть на в’їзді до села ще з радянських часів міцно стоять чотири будівлі характерної форми...

- Куди б раніше у відрядження не приїжджав, - згадує Федір Павлович, житель села Виблі, - всюди перепитували: «Звідки-звідки Ви до нас приїхали?» і регочуть.

Дещо соромлячись, дядько Федір відповідав гордо: «З села Виблі». А гордитися було чим. У радянські часи Виблівський колгосп «20-річчя Жовтня», створений в 1937 році, був найбільш передовим господарством Куликівського району, колгоспом-мільйонером.

Незважаючи на мільйонні статки, керівництво колгоспу до останнього дня його існування працювало в скромній одноповерховій будівлі, зведеній ще в 50-ті. Схожу, але років на 15 молодшу будівлю займає нині Виблівська сільрада.

Чимдалі цікавіше

- На мою думку, - ділиться житель села, о 10-й ранку вже трішки «під мухою»,

- назва «Виблі» походить від російського слова «выбыли». Козаки, які служили в Пісках у полку, тут поруч, після закінчення служби переїжджали сюди доживати віку. Тобто для своїх вони «выбыли». Звідси й Виблі.

- Я дотримуюсь версії, що назва села походить від слова «вабля», яке на одній із східних мов означає кладовище, - ділиться один з місцевих трактористів. - Багато років тому, коли у селі робили дорогу, знайшли древні поховання. Де саме? На тому місці, де зараз стадіон.

Існує кілька пристойних варіантів походження назви села Виблі. Два з них навіть можна назвати взаємовиключними. А саме «Виблі» від слова «вабля». З одного боку, воно схоже на українське «приваблювати». Місцина тут нібито дуже приваблива. З іншого боку, зі східних мов це перекладається, як кладовище. Начебто тут поховані чи то татаро-монголи, чи печеніги або половці. Ті, що прийшли з мечем на нашу землю в далеких Х-ХІІІ століттях й за те отримали добрячого прочухана. У сумі «привабливе кладовище» виходить. Оригінально.

- Колись були у цих краях татари, - говорить уродженець села Виблі. - І ось одного дня вони зігнали всіх місцевих жінок до хліва і там, так би мовити, «звабили». По нашому - просто «ви*бли». Звідси й Виблі.

- Подейкують, начебто в старі часи, коли селом проїжджала імператриця, місцеві жінки пожалілися їй, що у селі кволі чоловіки, - поділився іншою версією один з чоловіків на умовах анонімності.

- Тож цариця й направила сюди полк - «поквартирувати».

Втім, ця популярна народна версія походження назви села (як Катерина II поспівчувала місцевим жінкам і дала команду своїй гвардії всю ніч їх «зваблювати») є не-обґрунтованою. По-перше, у ті часи Виблі були центром Виблівської сотні, атому навряд чи виблівські чоловіки (козаки) самі не могли добре «зваблювати» жінок. Подруге, назва села існувала вже задовго до проїзду через нього цієї російської імператриці.

Виблі читають і працюють

На території Виблівського дитсадка розташована й місцева бібліотека. Зі слів бібліотекаря Наталії Михайлівни стає зрозумілим, що читати у Виблях люблять. Принаймні, «Сучу дочку» Валентини Мастєрової прочитало майже все село.

- Активних читачів, що відвідують бібліотеку не рідше разу на місяць, у нас понад 60, - інформує Наталія Михайлівна. - Дуже багато людей, які приходять час від часу взяти щось почитати. Школярі регулярно заходять, але головна проблема в тому, що багатьох творів, запланованих новою шкільною програмою, у бібліотеці немає, їжджу за ними до райцентру. Однак і звідти часто повертаюсь ні з чим: деякі твори й там лише в одному екземплярі.

Ділилась Наталія Михайлівна своїми проблемами і з кандидатом у президенти Олегом Ляшком, коли особисто спілкувалася з ним. Обіцяв допомогти. Виблі чекають.

- Загалом люди у нас хороші, працьовиті, - каже Наталія Михайлівна. - По два гектари картоплею засаджують, по 2-3 корови тримають. Питущих немає. Можливо, 2 чи 3 на село. Ніколи пити - працюють люди.

Про працьовитість жителів села свідчить і той факт, що в особистому володінні селян, за словами одного із них, перебувають 120 великих і малих тракторів. Причому всі не у якогось одного виблівського куркуля, а у багатьох мешканців. Найбільше - по три одиниці у кількох селян.

"Сухий закон"

- У мене сьогодні таке свято, - звертаюся до продавців виблівського магазину ДП «Лаванда», на дверях якого висить оголошення в стилі «До 18...». - Мені сьогодні 17. Дайте пляшку горілки, будь ласка.

- Не можна, - кажуть співробітники «Лаванди». - До 18-ти не продаємо.

- А де взяти? Дуже треба, - продовжую випрошувати. - Може, на точці? Там паспорт не питають?

- Немає у Виблях точок, - відрізала продавець. В цьому ж запевнила й бабуся біля магазину. Каже, що чоловіки стали вимирати, тож люди разом із міліцією викорінили усі точки.

- Може, для себе хто й гонить, - припускає бабуся. - Але не продає.

- Давно це трапилося чи в останні роки? Чи не Янукович позакривав виблівські точки?

- Може і Янукович, - каже пенсіонерка.

- Не знаю, хто накази давав.

Троє за всіх

Чи не в останні дні «життя» радянської влади, про кінець якої тоді мало хто здогадувався, правління колгоспу та сільрада планували переїхати у нову двоповерхову будівлю, яка була вже майже збудована. Серпень 91 -го зірвав плани: двоповерхівка простоює й нині. її вікна прогнили, а дах починає сипатися. За словами селян, стіни не роздерті на цеглу лише тому, що будували тоді якісно й розібрати не просто.

«Ого, як п’ють оті двоє-троє, про яких казала бібліотекар!» - перехоплює подих, коли потрапляю в цю незаселену «нову» будівлю. На підлозі обох поверхів - безліч цементного каміння та купи пакетів з-під вина. Сотні їх розкидані по закутках. Є навіть з-під «Перлини Криму»: напевно, у Виблях теж вважають Крим українським та продовжують підтримувати вітчизняного виробника. Горілчані пляшки тут - у вигляді битого скла.

Ці «2-3» питущих ще й англійською володіють. Щоправда, нецензурною її частиною відправляють кудись місцевого Льоху.

«Українську чи російську на чужу не проміняю»

Школа у Виблях теж двоповерхова, хоча й неповна середня. Чиста, охайна, але прохолодна. За словами завуча Анатолія Миколайовича, наказ відключити опалення прийшов 1 квітня. Чи не тому учні вибігають на вулицю пограти на сонечку чи покататися на велосипедах.

На другому поверсі є навіть тенісний стіл. Тут теж можна зігрітися на перерві. А в шкільному музеї - ознайомитися з історією села та з його відомими уродженцями й жителями.

Серед них - Петро Іванович Ревко, найвідоміший голова Виблівського колгоспу. Якому, за словами селян, Виблі зобов’язані усім. І настоятель Свято-Озе-рянського храму міста Харкова ігумен Никодим. Дехто у Виблях навіть приписує йому нагородження харківського мера Генадія Кернеса за особові заслуги перед церквою - плутають земляка з митрополитом Харківським і Богодухівським, теж Никодимом. А відомий у Виблях поет -Г ригорій Легейда.

«Щиру пісню материнську,
Ту, що жить допомагає,
Українську чи російську
На чужу не проміняю»

Ці рядки Легейда написаву 1984 році, а неначе про сьогодення. Класика актуальна завжди. Не виключення й виблівська.