• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Для щастя дитині треба сестричку і братика


Для щастя дитині треба сестричку і братика

 

Проблема сільського безробіття – досить актуальна. Люди різного віку надто хворобливо реагують, коли їм ставиш питання: «А що зробив ти для того, щоб мати роботу? Що ти зробив для того, щоб забезпечувати свою сім’ю не за батьківську пенсію? Знаючи наперед відповідь, краще промовчати. Бо відразу починається: коли будуть робочі місця? А мені повинні…

З особливою радістю розповідаю про молодих людей, які не вважають, що їм хтось щось повинен – вони не просто забезпечують свою родину матеріально, своїм ставленням до сьогоденного життя, навіть не самі не знаючи про це, роблять навколишній світ світлішим і добрішим.

34-літній Сергій Потеряйко із Талалаївки згадує своє дитинство як найкращий період життя. Хоч ріс у сім’ї одинаком і дуже його любили батьки, та не балували, привчали допомагати по дому і по господарству. Його мама Віра Олексіївна виростала сиротою, мама його тата Віктора Івановича, яка обожнювала внучка, померла від хвороби, коли Сергійко був ще малим. Отож, бабусі теж не встигли балувати дитину… Як розповідає молодий чоловік, в дитинстві для повного щастя йому не вистачало тільки брата чи сестри. Самому було сумно.

Коли зустрів свою майбутню дружину Валю із сусідньої Дмитрівки, вона вже сама виховувала дворічну Дашу. Як кажуть в народі: «Є нянька, буде і лялька…», тобто, одружившись, планували народити Даші братика. Яка то радість була для всієї родини, коли після УЗД виявилося, що буде двійня. Припущення про можливість подвійної радості вже були, адже мама Сергія також із двійні – у неї є сестра Оля. З часом вияснилося, що у Даші буде відразу дві сестрички, тобто сімейні традиції повторюються. Та мрію про сина молода сім’я не полишала. Вона також скоро здійснилася. Тому, хто не знає, чим одне дитя забавити, важко уявити сім’ю, де їх четверо. Найстарша Даша навчається у 8-му класі, двійня Крістіна і Саша – в 4-му, а Максимко – першокласник.


Сім’я Потеряйків під час святкування Дня Талалаївки — Валентина і Сергій з дітьми Дашею, Крістіною, Сашею і Максимком. Всі діти того дня не просто розважалися, а ще й від душі працювали на глядачів – танцювали у своїх колективах

Сергій і Валя із самого початку живуть окремо від батьків. Їхня допомога завжди очікувана і потрібна, та молоді люди ні на кого не звикли звалювати власну відповідальність. Спочатку жили в однокімнатній квартирі, яку залишили їм батьки Сергія, а коли народився і Максимко, купили садибу. Розуміємо, щоб зробити таке серйозне придбання, потрібні немалі кошти. Сергій шукає найменшу можливість заробити їх власною працею. Він позмінно працює на газовій заправці, а на вихідні набирається всякої роботи: він першим у селищі навчився робити натяжні стелі, «дружить» із металопластиковими вікнами, виконує інші будівельні роботи. Валя теж уміло штукатурить стіни, клеїть шпалери. Словом, багатодітне подружжя знаходить можливість заробити копійку, а не скаржитися на життя. До речі, у селищі та навколишніх селах люди навіть у чергу записуються на їхні послуги. І Сергій, і Валя удосконалюють свої навички робити ремонти, пропонують нові технології. Тепер, з роками, їхній досвід вже працює на них. Діти по можливості допомагають мамі. Одного разу так приємно мене вразило, коли дівчатка захоплено розповідали, що їхні батьки багато працюють, що тато вдома тільки спить, зате у вихідний вони поїдуть у Батурин, а в наступний вихідний – підуть із наметом до ставу. Діти вже добре усвідомлюють, що батьки стараються задля добробуту сім’ї і самі намагаються брати участь у всіх робочих процесах.

Валентина і Сергій, які свідомо вирішили створити велику родину, стараються, щоб щасливих моментів у їхніх дітей було якомога більше. Знаходять час подорожувати з дітьми рідним краєм, варити кашу на природі і смажити шашлики чи просто картоплю із салом. А ще тато старається навчити всіх дітей бачити прекрасне у буденному, знати історію свого роду, свого селища. Ось і на 75-річчя Перемоги батьки зробили цілу фотосесію дітей, а поряд розмістили фотографії прадідів, які воювали… Сім’єю прибрали території парку неподалік садиби. Навіть придумали девіз прибирання «Це не моє сміття… але це – моя Батьківщина».

Сергія знаю ще з його найменшого дитинства. Простий, щирий, відповідальний, трудолюбивий. Хоча, як він жартує, це не він любить роботу всяку, а вона його. Бо як же інакше, коли маєш таку сімейку – велику, дружну, любиму і люблячу! Всі троє дівчаток ще із садочка займаються у хореографічному колективі Талалаївської школи мистецтв під керівництвом Анни Браташ. Уже четвертий рік і Максимко – в танцюристах. Навчання у гуртках платне. За батьківські кошти і костюми, і поїздки для участі у різних конкурсах та фестивалях. Звичайно, приємно бачити із зали на сцені яскравих і щасливих діток. А за кулісами завжди заклопотана мама Валя, яка на кожен концерт готує мінімум 4 костюми, та дівчатка часто виконують і по кілька танців, отож по кілька разів перевдягаються. Та це хоч і клопіткі, але щасливі моменти.

«Коли когось із дітей немає дома, ми з дружиною так сумуємо. Здається, хочеться іноді тиші, так коли не всі малі вдома, вже і тиша не радує, – розповідає Сергій. – Не можу уявити, як батьки їдуть на заробітки за кордон на місяці, роки. Мені кілька днів без дітей, коли вони у бабусі чи в санаторії, пережити важко. Найбільша радість у нашому сімейному житті – виховувати дітей, жити ними, переживати, радіти за них. Найбільші гроші не замінять дитині виховання у повній сім’ї. Отож, за кордон на заробітки не рвуся. Діти щовечора скільки всього про те, що у них було за день, перекажуть! Як же без цього жити?! Моя найзаповітніша мрія – щоб усі наші четверо дітей знайшли себе в Україні, не роз’їхалися по світах…»

Джерело: газета "Чернігівщина", Олександра Гостра

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Талалаївка, Потеряйко, "Чернігівщина", Гостра

Добавить в:
 
 


Центр Комплект