Мобильная версия сайта Главная страница » Блоги » Tomorrow never knows » Карпати або Перша поїздка майже за кордон (цебто, за межі м. Чернігів) з початку війни.

Карпати або Перша поїздка майже за кордон (цебто, за межі м. Чернігів) з початку війни.

29 Июня 2023 15:36   Просмотров: 1387
Метки: карпати, ворохта, яремче, татарів, краса
Нравится Рейтинг поста: + 45
1.
 
Тре мені було по справах до Львову. А там як карта ляже, проїхатися Карпатами  головою хоч трохи перепочити.
Якраз в ніч проти виїзду Тернопіль бомбардували. Аби я, холеро, не розслаблявся.
 
Як я є село немите, то вперше в житті прямував потягом "Інтерсіті".
Виявилося, колгоспна електричка. Кондиціонер зламався, у вагоні + 26. Зрозуміло, ніякого обіцяного Wi-Fi. Навіть на рідке мило у WC не розродилися.
 
Добре, що з собою узяв вдосталь води, най офіціянти вдавляться на мої грошики.
 
 
Я людина чемна і чесна.
Тож  щиро побажав усім хто  сидів поруч й безперервно триндів по телефону (а дехто навіть відеозв'язком) вмерти легкою, а не наглою смертю.
 
Нагадаю, що "провідники" в Інтерсіті - юнаки та дівчата, тому вони називаються "стюарди" (і шо - "стюардеси"? У потязі?) . 
Бо западло у 18 років йменуватися "провідником". 
Ту ж саму роботу, навіть більшу у традиційних вагонах виконують люди, яким ментально десь 300 років. Вони не змінюються, навіть з бейджиками. Якраз "традиційним" потягом я вже їхав до Львову. 
 
В них є те, що не дано "стюардам". 
Бо провідники "носять справжній вагонний чай". 
А це... 
В мене була навіть стаття" як пити та сьорбати чай у вагоні", тож повторюватися не стану. 
Та ви й самі знаєте. 
Бо смак води, що багато разів перекипіла у чавунному баку перевершити неможливо! 
 
На вибір: чорний, зелений, фруктовий, трав'яний. 
І вафелько "Артек". 
За все - 35 гривень. 
Мішлен кінчається від заздрощів. 
 
Поїзд прибуває о шостій ранку. 
Підійшов до провідника. Він мого віку. Лисий. Відразу зрозуміло - гарна людина. 
Питаю - "Ви мене розбудите? “. 
У відповідь: "Я за вас нізащо у світі не забуду". 
Лайфхак - купуйте чай у провідника. 
 
 
2.
 
Внаслідок бомбардування інфраструктури на Хмельниччині усі потяги в мій бік затримувалися. Когось пересаджували, якісь состави пускали в інший шлях. Затримка мого составу - три години. 
Війна... 
 
У Львові порішав справи і вирішив поїхати до Яремче. Забронював на Блаблакар. 
Телефонує водій - і називає ціну майже у два рази більше. На питання чому, відповідає "У нас у всіх так". 
Тут треба розуміти, що за новими правилами BlaBlaCar клієнт платить сервісний збір (в моєму випадку 50 грн.). Тож я мушу або погоджуватися з  неочікуваним тарифом водія, або втрачати цей збір якщо відміняю поїздку!
 
Лайфхак - або попередньо напишіть водію на підтвердження ціни, або шукайте поїздки без сервісного збору (є й такі). Бо вуйки своє не упустять.
 
 
До речі, про вуйків (поняття умовне!!!). Хтось скаже -  упереджене ставлення. 
Але що я бачу вдруге (думав, за сім років будуть зміни...) :
- сервісу як не було, так і немає. Ніде і ні в чому. Рівень просто не змінюється. 
Чому в Чернігові, де по декілька разів на день тривоги, кордони обстрілюються, блокпости та ін. - відкриваються нові кав'ярні, ресторани, відбуваються заходи тощо і людей в результаті там повно. 
 
А в Яремчі - одному з колись кращих осередків карпатського туризму, де ніяких бойових дій не було й близько, нічого цього немає? Близько 9-ї вечора вулиці вимирають. Ніщо не працює. Кругом темрява. Той, хто приїхав відпочити і залишити гроші, цього зробити не може. 
 
 
Особисто я ніколи туди більше не поїду та іншим не раджу. 
 
Красиві пам'ятки природи забудували так, що ту ж стелю "Слон" вже не видно. На березі джерел, річок - сміття. І за межами участків приватних будинків так само. "То вже не моє" - думає "вуйко" і "нема чого прибиратися". 
 
На автостанції - ніякого розкладу. І це не крихітне село. 
Таксі - 500 грн. за 10 км. 
Ну і так далі.
 
 
Все тут тримається тільки на красі Карпат...
 
 
3.
 
Переїхав до іншого місця. 
Находив за день з 20 км, разом з гірськими дорогами. 
 
 
 
Красиво, що й казати. При тому що "картинка" в цілому не змінюється. 
Як не крути, Карпати в принципі однакові візуально. Якихось див тут немає. Чи навряд є щось надзвичайне  в скелях Довбуша чи водоспаді Пробій. Такого дуже багато по світу. 
 
Але ж це - наше... 
І воно майже безкінечне в своїй природній правді. 
Це така краса, що вдихаєш її та не видихаєш... 
 
 
Стабільність і в тому, що вуйки уникають сплати податків у будь-який засіб, як і завжди. 
Скрізь - only cash. Або кидати на картку. 
Не дають квітанції навіть у камері схову на вокзалі Укрзалізниці. Все йде до карману. 
 
Хоча якийсь рух відбувся - знайшлося два магазини з терміналом! Безумовно, це прорив рівня космосу для вуйків. 
 
Приємно, що в селищах розвивається бажання спілкуватися українською мовою. Воно так і на постерах в генделиках вказано, мовляв, тут повинна звучати виключно солов'їна. 
Але (як і сім років тому) власне українська мова у тому ж Татарові лунала сьогодні лише з вуст студентів, що приїхали з київського університету та моїх)). 
А так... навіть зрусіфікований Чернігів дасть фору в якості нашої мови. 
 
 
Скрізь - обмаль туристів. Галузь практично "на дні". Так, ще не сезон. Але щоб взагалі на вулиці ходило з десяток людей поруч з Буковелем... 
 
По житлу - пропозиції на кожному кроці. На одного туриста припадає десь п'ять мікрорайонів)). Ну й нагадую, що падіння цін при цьому не відбувається. Найнижча ціна за номер (радянського типу), що я знайшов - 350 грн. Це просто койка. 
Та й нехай. 
 
"І втретє кажу вам: Карпати - то є краса Божа!". 
 
 
 
 
 
4.
 
Там, де гори, полонини... 
 
Ніякі фото не передадуть того, що бачиш у горах наочі. 
Тут все на пару тижнів пізніше, аніж в Чернігові - й розквітання тюльпанів, магнолій, і садів. А головне - в той час як вдома всі потерпають від комах, тут вони ще не з'явилися. Можна спокійно гуляти навіть лісом. 
 
І людей - НЕМА! 
Взагалі - НЕМА! 
Навіть на "розкручених" маршрутах. 
Тільки ти та природа. 
 
 
Я б ото ще х'тів аби посеред полонини мене зустрічала компанія розвеселих гуцулів з трембітами.
Такі собі туру-ру-ру на усі Карпати. А десь там софіяротару, ще молода і незаймана біжить назустріч щастю (цебто мені), а я увесь такий Володимир Івасюк, червону руту собі шукаю. По забутих стежках. 
 
Але ні. 
 
Гуцули, лемки та вуйки тепер  у руках тримають приладдя для ремонтів будинків за кордоном. 
А цимбали - хіба що по святах в оплачуваних філармонійських колективах. Хоча, кажуть, інколи ще з'являються наслідки троїстих музик і на весіллях. 
 
Взагалі не побачив аніякої аутентики будь-якого формату, окрім товарів на ринку. 
 
Господарства багаті. Багато будинків закинутих й забутих (у тому числі - практично усі санаторії епохи СРСР, спортивні бази, лижні школи та трампліни - все закинуте). 
Але там, де живуть люди, все зроблено добряче, "на віки". Відчувається, що вкладені гроші й неабияка майстерність. На Чернігівщині все куди простіше виглядає з точки зору будівельного дизайну. 
 
 
Городами, садами і таким майже ніхто не переймається, хіба що мінімально. Культу "посадити картоплю й засадити кожен клаптик землі" тут точно нема. 
Все - заради побудови власного будинку. Ось це - культ. 
 
Важкувато вже підійматися в горах  на великі дистанції. 
Не переоцінюйте свої можливості в певному віці!
Це не на лісапеті кататися або на тренажері бігти. Це підйом у гору, та ще й з грузом за спиною. 
Але допомогає природа - капав дощ і це було кльово. По сонцю точно б не дійшов нікуди. 
 
Лайфхак - усі маршрути з корисною інформацією прописано в програмі Trekking Carpatians. 
 
 
5.
 
Файно у Ворохті. 
Маршрутів достатньо, погода чудова - інколи дощить. Але це гори, усе перманентно і за півгодини вже жарко навіть у футболці. 
Сьогодні рекорд по кількості побачених мною туристів - аж четверо! Таким чином, загальна їх кількість за три дні виросла до 6 чоловік. Мабуть, таки сезон). 
 
Види місцями майже швейцарські, навіть на коровах з'являються дзвіночки)). Відмінність в тому, що ті ж Альпи все таки вище, зверху сніг  скрізь (а тут Говерла та ще пару пиків) і будиночки туляться в долині. 
Натомість у Карпатах гори - в деревах і вуйки/гуцули/лемки безтрембітні будують житло ледь не на хмарах. Цікаво, як вони туди дістаються і ходять по сірники до АТБ. 
 
 
Як типовий турист пішов на рибалку за фореллю. Ну як на рибалку... Видали тобі вудочку, сказали закидати до пруду. Десь за вісім секунд все закінчується, бо риба вже на гачку. Ще й смажать відразу. І ти такий чисто герой - видобувач.
Проте смачно і все свіженьке. 
 
Сьогодні - День вишиванки. 
Знаю, що в Чернігові півміста сяє красою на це свято. А бюджетні організації протягом робочого дня роблять неперевершені в своїй креативності фотосесії "ми усім відділом". 
А тут тільки школярики. І все. 
Ніяких заходів. 
Ну, і аби два рази не ходити - зачинено усі музеї. 
 
Не стану казати за решту поселень, але що в Яремчі, що у Ворохті, Татарові відчувається повна ледачість влади. Всі шляхи побиті, нічого (окрім приватного сектору) не ремонтується,   мізер соціокультурної діяльності.
 
Інформація остаточня: туристу в Карпатах може сподобатися тільки природа. Більше тут зайнятися нічим. Ну, чани... таке... квадроцикли))) 
 
Усі - до гір та полонин! 
 
А ще - до віадуків. У Ворохті вони кращі з усіх  на Україні. Фотографувати їх зі зрозумілих причин зараз не можна, але підійти, роздивлятися - без питань. Ось старе фото з інтернету:
 
 
Лайфхак - у Ворохті аж три віадуки. І третій, маленький - вузькоколійний, давно не працюючий і тому без охорони - найбільш атмосферний, наче з казки.
 
 
І наостанок ще  декілька фото:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Добавить в: