Мої дитинство та юність припали на 70-80 роки, цебто «розквіт епохи застою». Досі є люди навіть в Україні, які ледь не ідеалізують цей етап (за сусідню державу й годі говорити).
І це навіть не пенсіонери. Бо приблизно з моменту появи супермаркетів я фактично не зустрічав літніх людей , які хотіли б повернутися «туди». Бо бабулькам більше подобається зайти до магазину й спокійно все купити, аніж годинами вистоювати черги за промерзлою картоплею (і я пам’ятаю все це, бо й сам стояв вечорами опісля другої зміни у школі до магазину «Врожай»!).
Хто на ту епоху молиться – неважко здогадатися.
А тепер – факти. Безумовні.
В архівах матусі знайшов щоденник, які мої батьки вели поміж собою. Бо мати працювала в юридичній сфері за звичай
...