Йде війна. Гинуть тисячі кращих людей – українців.
Але все одно неможливо звикнути до смерті, особливо якщо йде у засвіти ті, кого знав особисто.
Цей пост лише краплина в морі теплих згадок, які наповнили мережу опісля того, як від нас пішов Іван Матвєєв.

Якщо хтось щось зможе додати до цього матеріалу – буде добре. А я лише поділюся своїми спогадами.
З Іваном (ніколи не називав його Ваня) познайомився, коли викладав в педагогічному університеті. А він був моїм студентом. Невелика різниця у віці. Майже однакове розуміння гумору й підходу до організації різних заходів завжди об’єднували нас.
Ми ніколи не були друзями, хоча Іван і вдома
...