Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Що просять жителі Чернігова у влади. Один день у відділі звернень громадян

Що просять жителі Чернігова у влади. Один день у відділі звернень громадян

Є думка, що більшість людей в Україні владі не вірять і на її допомогу у вирішенні своїх питань не розраховують. Втім, як нещодавно розповідала у інтерв’ю радниця нашого мера Олександра Соколова Ірина Синельник, зі зверненнями до міської влади громадяни все одно ідуть, і навіть сам відділ звернень іноді заледве справляється із навантаженням.

З якими ж питаннями та проблемами приходять чернігівці, чим просять допомогти, і на що скаржаться? Та ж Ірина Синельник не відмовилася посприяти у організації одноденного перебування журналіста у службових кабінетах наших чиновників, і от я прямую до Відділу звернень громадян та соціальних питань Чернігівської міської ради (така його повна назва), що на вулиці Шевченка, 9. Попереду - день у службових кабінетах і спостереження за тим, з чим жителі міста приходять до нашої влади.
   
Ранок, близько 8.30. Я заходжу до приміщення між продуктовим магазином та книгарнею "Інтермеццо". У коридорі стільці для відвідувачів та напівпустий стенд із графіком прийому громадян першими особами міськради та зразками. В кабінетах тиша, співробітниці відділу займаються роботою з паперами. Мене зустрічає заступниця керівника Ірина Михайлівна Бурсиця - молода охайно одягнена і доглянута жінка. Крім неї у двох кабінетах працює ще три спеціалісти. Начальника відділу Сергія Івановича Кухаренка ще немає на місці, він попереджав, що буде після десятої ранку, так як зранку має нараду.



Питаю, а де ж всі ті відвідувачі, про черги від ранку і до вечора яких мені розказували у міськраді. "Мабуть, у понеділок зранку ще сплять, - жартома відповідає Ірина Михайлівна. - Повірте, людей у нас вистачає. Не знаю, чому це сьогодні так пусто".

Користуючись спокоєм, прошу показати мені коротко про відділ та розповісти трохи про його роботу. Мене запрошують до кабінету заступниці, який вона ділить ще з однією працівницею. Він невеличкий, може, навіть, затісний. Зате має холодильника і микрохвильову піч. Що ж, невеликий комфорт зайвим не буває. Тут, крім заступника керівника, працює ще спеціаліст по соціальним питанням Вікторія Юріївна. Вона відповідає виключно за питання виділення громадянам матеріальної допомоги.



Вікторія Юріївна
   
- До мене люди приходять з проханнями про виділення матеріальної допомоги. Ми маємо спеціально розроблену форму, яку люди заповняють. На основі цієї інформації я складаю акт, він передається до фінансового управління міськради. І на засіданні виконкому приймається рішення про надання чи відмову у наданні допомоги та її сума.

В місяць звертається в середньому п’ятдесят чоловік. І кожен, хто приходить, вважає, що саме у нього вкрай важка ситуація, і гірше не буває. Хтось скаржиться, що йому пенсії не вистачає за комунальні послуги платити. А комусь на лікування треба зібрати 50 чи 100 тисяч гривень. Є такі люди, що в свій час дізналися, що раз на рік можна подавати заяву на таку допомогу. От вони швиденько, на початку року, і йдуть її подають.

Розміри допомоги невеликі. Можуть виділити 100, 200, 300 грн. Про це зразу людям говоримо, щоб не давати даремну надію, і потім вони не розчаровувалися маленькою сумою. Якщо операція якась онкологічна, чи, наприклад, пожежа у квартирі - 500 грн. виділяли. Максимально 1000 грн. давали дітям із важкою формою онкології.

9.39 Нарешті бачу відвідувачку із заявою. Її швиденько реєструють і громадянку відпускають. Помічаю, що у коридорі на стільці сидить молода жінка. Каже, що хоче почекати саме Сергія Івановича.



Місця для очікування

А поки ситуація дозволяє, Ірина Михайлівна продовжує розповідати про роботу відділу.
- Коли я три роки тому сюди прийшла, якраз була у розпалі безкоштовна приватизація. Ми тоді голову не могли підняти, а люди все йшли і йшли, у приймальні вільного місця не було. І по 500 заяв на день, траплялося, приймали. Перед виборами у минулому році теж всі чернігівці подумали, що от тепер їхні проблеми повирішуються, і пішли до нас таким потоком, що ми не встигали інформацію переробляти, постійно після роботи доводилося затримуватися. Зараз такого немає. Але роботи вистачає завжди. А ще особисті прийоми ведуться у нас і міським головою, і заступниками, і секретарем міськради. І, скажу я Вам, після особистого прийому часто буває, що питання вирішується трохи швидше.

10.00 Моя міні-екскурсія продовжується. У сусідньому кабінеті працюють головні спеціалісти Євдокія Олексіївна та Олеся Сергііївна. На столах та підвіконні - безліч вазонів з квітами. Біля одного із столів - масляний електрообігрівач. Видно, незважаючи на металопластикові вікна, взимку у приміщенні буває прохолодно. До кабінету заходить ще пара чоловік із заявами. Їх за хвилину реєструють і відпускають.



Євдокія Олексіївна



Олеся Сергііївна
   
- Я тут працюю із 1987-го року, - розповідає Євдокія Олексіївна. - І скільки я працюю, стільки деякі люди сюди і ходять до нас. Для них писати скарги та заяви є сенсом життя. Мафію у країні все ніяк не переможуть. Зараз от пишуть про те, куди треба посадити Юлю, куди - Януковича. А ми ж згідно закону відмовити у прийнятті звернення не можемо. Головне - прикинутися, що ти точно такий же. І контакт іде "Во!" (Євдокія Олексіївна весело підіймає великого пальця). А якщо хтось із таких отримує відмову у задоволенні своєї скарги - тут же ми стаємо ворогами. Така людська психологія.

Звертаються з усім: лікування, путівки, приватизація землі та житла, відносини між сусідами, ремонти покрівель та благоустрій території, робота закладів громадського харчування. Недавно навіть із Франції писали нам. Шукають дитину, яка відпочивала колись давно у них у сім’ї. А тій дитині вже 30 років. Направили до паспортних столів запити, шукаємо. У мене у класифікаторі 240 пунктів. А раніше було 33. Питання вирішуються. По тим же магазинам "Союз" громадяни скаржилися, і тепер вони цілодобово не працюють. Кафе режим роботи змінюють. Головне - добиватися і бути настирливими.



Класифікатор звернень громадян

10.11 Олеся Сергіївна витягує із старенького Canon’а біля свого столу картридж і вставляє його у ще старіший принтер на столі колеги. Та ловить мій допитливий погляд і пояснює: "Мій картридж віддали на фірму для заправки. Але грошей оплатити її немає. Тому чекаємо лютого, коли зможемо здійснити оплату і забрати його".

Ідемо до дверей із написом "Приймальня". Ірина Михайлівна відчиняє їх ключем та показує кабінет, де і здійснюється прийом громадян Олександром Соколовим та його заступниками. У вічі зразу кидаються обдерті стільці для відвідувачів під стіною, що дисонують із охайним лаконічним убранством приміщення. "Так, бачите, меблі нові у нас. А от стільці ці такі старі поки. Люди, які приходять зі своїми проблемами, на стільці увагу не сильно звертають".



Приймальня
   
10.15 Кілька чоловіків виносять сейф із кабінету заступниці начальника відділу. Фотографую цей момент. Один із них через хвилину повертається і питає, чи добре він вийшов на фотографії. Кажу, що не знаю ще. "А яке Ви мали право мене фотографувати", - агресивно допитується далі. Відповідаю, що журналіст. "А, журналісти...", - у голосі чоловіка неприкрите роздратування.  Він повертається і йде: "Друга найдревніша професія", - долинає із коридору.
Дивуюся,  що ж за людина так не любить нашого брата. Кажуть, це попередній заступник керівника відділу, і взагалі-то він - чоловік хороший. Ну й добре. Не будемо звертати уваги.

На годиннику уже половина одинадцятої, в коридорі терпляче чекає Сергія Івановича та ж жіночка, ще пара чоловік заносять заяви. Один з них напівжартома скаржиться, що нарешті потрапив сюди, а то у п’ятницю це було неможливо. Питаю у Ірини Михайлівни, що ж там було такого у п’ятницю. Каже, що здавали макулатуру, тому не могли приймати відвідувачів. Показує високі шафи, у яких зберігаються стоси справ. Так як вся документація, яку веде відділ, зберігається саме тут у кабінеті, вони просто переповнені паперами. Після закінчення терміну зберігання справ, який складає 5 років, їх здають на макулатуру заготівельній фірмі. 2007-2008 роки, які здавали цієї п’ятниці, склали більше 14 тисяч справ.



Тим часом вирішую дізнатися, з якою ж проблемою прийшла жінка, що так довго очікує у коридорі саме Сергія Івановича. Представляється Ларисою, каже, що хоче дізнатися щодо новобудови по вул. Зеленій, 8.

- Інвестори, які будували будинок, два під’їзди вже побудували. Третій обіцяють. Але через фінансові проблеми будинок далі не будується. Людей, що жили у приватних будинках на цій території, виселяють, і мають надавати кошти на придбання нового житла. От я і прийшла дізнатися, чи буде далі будуватися далі будинок, і що там із компенсацією тим жителям, які втрачають своє житло. Тому що я прописана в одному з тих будинків, і хочу вияснити це питання. Бажаю потрапити на прийом до мера.

Після мене Ірина Михайлівна ще раз підходить до відвідувачки і уточняє. може, все-таки вона теж може допомогти. Виявляється, що жінка хоче записатися на зустріч із мером. Для цього присутність начальника відділу необов’язкова.

10.44 З’являється Сергій Іванович Кухаренко. Кремезний, одягнений в темний костюм і неяскраву краватку, волосся з сивиною. Втім, вигляд він має зовсім не строгий, скоріше - дружній.




Сергій Іванович Кухаренко




Журнал реєстрації звернень

Керівник навіть не встигає перевдягнутися, як до відділу заходять двоє чоловіків і бабуся у старій червоній шапці і такому ж бувалому зеленому пальто. Люди скаржаться на те, що у будинку на вул. Просвіти, 4а, де вони живуть, вони не можуть приватизувати свої квартири, і що ніхто не займається обслуговуванням будинку, тому що він не переданий до комунальної власності. Будувався він з 1993 року "Ремпобутбудом", робітникам установи мали бути видані у квартири в цьому будинку, тому працювали вони майже без зарплати. А зараз керівництво утискає їх і погрожує викинути на вулицю. 



Жителі будинку по вул Просвіти, 4а

- Працювали ми безкоштовно з восьми ранку і до першої ночі, щоб отримати ці квартири. Отримували копійки (чоловік показує довідку про зарплату, в якій стоять суми в кілька десятків гривень за місяць). А тепер мені  не дозволено приватизувати мою ж квартиру. Коли ж пан Демшевський дізнався про це, спочатку подав у суд, щоб я платив за  неї оренду. Півтора роки судилися, але оренду я не плачу. Зараз присилає документи з погрозами, що виселить нас на вулицю, погрожує судами. Ліфт не працює у під’їзді три роки. Ми вже раз скидувалися всім під’їздом по 600 грн. На його ремонт. Зараз він знову поламався, і що - знову платити? Нас таких 14 квартир, які живуть у одному під’їзді, і які не можуть приватизувати своє житло і терплять постійні погрози, судові позови, утиски від Демшевського.
   
Люди знервовані і розмова проходить на емоціях. Сергій Іванович пробує заспокоїти відвідувачів. Посилається на те, що проблема відома, місто не може прийняти їх квартири до комунальної власності, поки не буде заяви від керівника підприємства із таким бажанням, а наше недосконале законодавство не дає міській владі можливості просто взяти і забрати ці квартири собі. Їх можна лише викупити у власника за рахунок бюджету. Радить звертатися до народних депутатів, розповідає про те, що таких будинків по всій Україні більше тисячі, що в бюджеті на 2013 рік закладено 600 млн. грн. на вирішення цього питання. Люди потроху заспокоюються і виходять. Сергій Іванович витирає піт і йде на перекур.

11.10 Відвідувачі ідуть один за одним. Керівник приймає їх особисто.  Проблемних питань більше немає, тому діалоги відбуваються спокійно. Сергій Іванович консультує, диктує заяву, розказує, куди звертатися, до кого, в які дні. Навіть видає папір для написання заяв, що для зазвичай бідних бюджетників було для мене дивним.



Столик для написання заяв
   
11.14 У сусідньому кабінеті починається прибирання, і всі виходять, що теж мене дивує. А як же робота і люди? Чому б не організувати прибирання так, щоб воно відбувалося перед початком робочого дня чи у обідню перерву? Хіба велика проблема? Прибирання іде нешвидко, після його закінчення підлога ще деякий час сохне. Співробітниці повертаються на робочі місця лише десь через півгодини.

12.00 Потік людей не вщухає. Люди приходять із питаннями приватизації житла і землі. Чоловік за 40 у шкіряній куртці хоче записатися до мера по питанню житла. Жінка у леопардовій шубі і такому ж шарфі пише заяву і направляється до відділу земельних ресурсів. Чергова відвідувачка скаржиться на абсурдну ситуацію, в яку вона потрапила. Для приватизації дачної ділянки з неї вимагають адресу ділянки. Але ж у дачних кооперативах адрес немає. Сергій Іванович диктує хитре формулювання заяви, яке дозволить вирішити цю бюрократичну казуїстику.

Із дідуганом у шапці із штучного хутра виникає невеличка словесна дискусія на підвищених тонах. Сергій Іванович кілька разів пояснює, що питання, з яким той хоче звернутися, не належить до їхньої компетенції, і допомогти у його вирішення може лише суд. Старенький вперто не погоджується, але врешті-решт іде.
Перекур.

В 12.50
виходить останній відвідувач. Він заплатив гроші за приватизацію землі до БТІ у грудні. А зараз ця структура уже не займається даними питаннями, і її база закрита. Всю процедуру треба починати спочатку. Та ще і гроші невідомо як повернути, хіба що через суд. Тут йому навряд чи допоможуть. Відвідувач іде зовсім заплутаний і заклопотаний. Сергій Іванович нарізає із зіпсованих аркушів паперу бейджики, на яких він записує номери телефонів та адреси для відвідувачів. Питаю, чи можна, скориставшись паузою, взяти у нього невелике інтерв’ю, а то, боюся, що після 14.00 не буде часу вставити слова.

- Законодавство змінилося, і цих питань дуже багато. Олександр Володимирович поставив мені питання вивчити всю проблематику і шукати шляхи її вирішення. Зараз така ситуація, що людина має приносити довідку про те, що у неї є довідка. Комунальна земля, грубо кажучи, тепер лише під кладовищами. Як вирішувати земельні питання – поки ніхто не розуміє. Я думаю, будуть зміни у законодавчому полі.

- Я завжди говорив: звертайтеся раніше, чого чекати останнього моменту. У нас у місті у приватному секторі всього 10% землі приватизовано із близько 50 тисяч ділянок. Шматок роботи залишається величезний, та ще і у нинішньому недосконалому законодавчому полі. Раніше ця процедура коштувала 50 грн., а зараз уже 1 200.

- Те, що зараз змінили законодавство щодо приватизації, звісно добре. Але механізму реалізації всіх цих гарних намірів не існує. Землевпорядних фірм немає. Обсяги роботи величезні. Щоб зрозуміти проблематику, треба спуститися до самого низу, і подивитися, що тут і як. І тоді вже створювати законодавчу базу. А у нас так: о, давайте це приймемо, хороша ж ідея. Прийняли, а далі? А далі - ніяк. Закони треба не спускати згори, а приймати, вивчивши ситуацію знизу. 

- Зараз от свята пройшли, до нас підуть з ремонтами покрівель. Це потроху, звісно, вирішується. Але у дуже невеликих розмірах, грошей у бюджеті немає.

- Анонімні звернення ми теж зобов’язані приймати і розглядати. Перед новим роком було багато таких звернень з приводу того, що у бюджетних установах затримували зарплату.

- Коли телефонують на урядову гарячу лінію, дуже часто буває, що дзвонять не від свого імені, називають вигадану адресу. Ми даємо відповіді, а виявляється, що чи адреси такої немає, чи людина там не проживає. А що робити? Є заява, прізвище, адреса, телефон. Це все ставиться на контроль, і ми зобов’язані надати відповідь.

- За рік у нас було близько 12 тисяч письмових звернень. Більше 7 тисяч написаних заяв. Крім цього, люди ж часто приходять просто на консультацію, записуються на прийом до мера, заступників (це окреме питання). І це, крім всього іншого, величезна паперова робота. Закон про звернення громадян треба змінювати. Переводити все у електронний вигляд. І було б добре роботу, пов’язану із зверненнями громадян, концентрувати у одних руках. Я колись готував аналіз один і знайшов таку інформацію: у нас у області 24 організації надає соціальні послуги! Суми коштів на утримання апаратів тратяться, функції дублюються. Багато з цих організацій взагалі нічого не можуть зробити і нічим людям допомогти. Той же вибух будинку на 50 років ВЛКСМ. Рік вирішувалися питання, поки пройшли Кабмін, бюджет, гроші виділилися. А місто зі свого бюджету їх виділити не могло, бо бюджетний кодекс забороняє. Чому ж все це не сконцентрувати в одному місці із одним керівним органом? 
   
- То Вам здалося, що я тут один працюю. Хоч ми всі тут взаємозамінні, але у кожного із нас є свої функції. Обов’язок спілкуватися із громадянами я взяв на себе. Вважаю, що як керівник маю бути в курсі всіх проблем, з якими звертаються люди до нас. Це і організовувати роботу відділу допомагає. І коли Олександр Володимирович спитає, що там у нас відбувається і які проблеми, я зразу зможу розповісти.

- Так, є думка, що наш відділ просто є прокладкою між населенням і владою. З одного боку, ми не вирішуємо питань безпосередньо, а лише приймаємо звернення і розподіляємо їх між органами влади. З іншого - міська влада, до якої можуть виникнути претензії, сама не спілкується із громадянами, а через нас. Але це неправда. По-перше, я особисто відповідаю за організацію прийому громадян Олександром Соколовим та іншими представниками міської влади. По-друге, ми реально допомагаємо людям, які не знають, куди іти і до кого звертатися, із вирішенням їх проблем. А якийсь процент незадоволених буде завжди, такі люди. Ну і грошей у бюджеті вирішити всі проблеми у нас не вистачить. Я чесно кажу, не обманюю, коли скаржаться на ту ж покрівлю, що протікає - цього року на капремонт Вашого даху немає коштів. Міська рада не затвердила. Чекайте наступного року.

- Літературу трохи підчитую по психології, газети, статті у інтернет, щоб із людьми спілкуватися.  Ні з ким стараюся не конфліктувати.

- Я колись не вірив, а зараз почав вірити. Коли наступає повний місяць, оці всі люди із психічними захворюваннями, я їх уже за ці роки напам’ять знаю, приходять. Щось у них загострюється. Кричать, стільці ламають. Було, що і міліцію доводилося викликати.

- Цей період, цей важкий час треба перечекати. Був у мене колись грамотний командир, так казав:  ти хочеш зупинити поїзд, уперся, але поїзд тебе все-одно переїде. А ти зроби так: відійди вбік, поїзд проїде, а ти слідом за ним іди і роби свою роботу.
   
Обідня перерва закінчується, до приміщення заходить чергова відвідувачка із земельним питанням, і все починається знову: консультація, написання заяви, вказівки, куди і коли звертатися для подальшого контролю за питанням.

15.00 У потоці людей виникає пауза, принагідно питаю, чому у працівників відділу стоять відносно сучасні комп’ютери із рідкокристалічними моніторами, а у керівника - старезний монітор на електронній трубці.
- А я, якщо чесно, і не вмикаю його зовсім. Мені поставили комп’ютера, та до мережі не підключили. То чого його вмикати? Хай он пообіцяли, що поставлять щось більш сучасне, підключать - тоді і користуватимуся.
   
15.40 Заходить відвідувач, сивий огрядний чоловік. Скаржиться на зливну трубу у будинку по вул. Червоногвардійській. Пізнаю в ньому свого викладача із інституту. Принагідно повідомляю йому про це, говоримо трохи про життя. Сергій Іванович оформлює скаргу.

16.00 Знову пауза. Мабуть, після ближче до вечора потік людей спадає. Бесідуємо із Сергієм Івановичем про освіту, військову службу (він - у минулому льотчик, із армії звільнився у званні полковника), дивимося фотографії.

16.15 Заходить ще кілька людей, які пишуть заяви з приводу земельних питань. Одній із відвідувачок на її прохання заяву диктує російською мовою.

16.50 Схоже, більше людей не буде, можна вийти на перекур.

17:00 Співробітниці прощаються і залишають робочі місця. Ми теж починаємося збиратися. У кабінеті напроти залишається лише одна працівниця, яка каже Сергію Івановичу, що збирається затриматися на півгодинки і повносити до комп’ютера дані, які не встигла занести за день.        

Матеріали по темі:

Як працюють відділи чернігівської міської ради? Відділ звернення громадян та соціальних питань


Про роботу відділу звернень громадян та соціальних питань
     
Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: відділ звернень громадян, Богдан Гуляй

Добавить в: