Валентина Прокопенко доставляє продукти не тільки своїм підопічним, а й їхнім домашнім улюбленцям

Сільська жінка – унікальна. Вона вміє все – і город обробити, і корову видоїти, і дітей доглянути. Валентина Прокопенко, окрім домашніх турбот, певний час очолювала Будинок побуту у Миколаївці, а коли його закрили – молоко приймала. Нині вона соціальний працівник, обслуговує 11 стареньких з Греблі, Домниці, Подина та Мощного.

Надійний помічник

Побувати ледь не щодня у чотирьох населених пунктах за будь-якої погоди – справа не з легких.
– Дали мені службовий велосипед, але він такий важкий, що краще пішки йти, аніж на такому їхати. Тому їжджу до своїх бабусь і дідусів власним скутером, а як негода яка, то чоловік машиною везе, власною, – каже Валентина Петрівна.

Обов’язків у соціального працівника достатньо – понад 20 видів послуг повинен надати кожному, хто є у нього на обслуговуванні. Допомогти на городі, у хаті, на подвір’ї, потурбуватися, щоб у стареньких було паливо на зиму, хліб і до нього на столі. Заплатити за електроенергію, оформити субсидію…

У Греблі, де є приміщення фельдшерсько-акушерського пункту, нема медпрацівника, тому ліки для своїх підопічних Валентина Петрівна купує у Березні.
– Чоловік мій, Михайло Миколайович, допомагає теж стареньким – дрова пиляє, рубає. Ось Федору Гончаренку березові колоди попиляв, а господар їх потихеньку рубає, – розповідає соцпрацівник.

У кожного, кому подає руку помочі Валентина Прокопенко, своя доля. І майже всі хочуть бачити у своєму соцпрацівнику не тільки помічницю, а ще й співрозмовницю, яка б хотіла і вміла вислухати, розрадити, втішити.
– У Домниці вже багато років живе Олена Василькова, яка родом із Санкт-Петербурга, – розповідає Валентина Петрівна. – Мешкає сама, старенька вже і немічна. Підтримують її, окрім мене, засуджені виправного центру, що в Домниці. У Олени Михайлівни живе багато котиків, а біля її скромної хатинки літньої пори гріються на сонці вужі. Бабуся годує усю цю живність молоком. Сама може і не випити, а мисочки для котів і вужів завжди наповнені.

У Подині живе Агафія Лисенко, яка 30 років тому переїхала разом із сім’єю з Криму. Так і живе – серед лісу і добрих людей. Валентина Прокопенко обслуговує і цю жінку, тільки на платній основі – п’ять відсотків від пенсії жінка перераховує за надані послуги територіальному центру. Троє дітей Агафії Лисенко навідують неньку, приїздять, допомагають.

Золота людина

Валентина Петрівна обслуговує хуторян третій рік.
– Усі мої підопічні добрі і милі люди, – каже жінка. – У кожного свій характер, свої звички. Іноді й складні бувають ситуації, адже пам’ять у стареньких уже не та, що в молодості. І сили бракує. Буває, самі беруться за якусь роботу, а натруджені за прожиті роки руки не здатні втримати ні відра, ні кошика. Я намагаюся втішити. Шкода їх дуже – відпрацьованих, відлюблених, для яких золота осінь змінюється зимною віхою життя.

Але багато хто не втрачає з роками почуття гумору.
– Федір Гончаренко, який сам господарює у своєму обій¬сті, дружить з гумором, – каже соцпрацівник. – Як щось не виходить, чи не здужає, «пригостить» перехожого анекдотом. А на самоті може і пісню заспівати.
– Я Валю чекаю як найдорожчого гостя, – каже Федір Григорович. – Вона мені і словом, і ділом допомагає. Золота людина.

Раїса Михайленко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.