• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Життя в Нідерландах, книги і стратегія щастя Анни Біленької


Життя в Нідерландах, книги і стратегія щастя Анни Біленької

Її життя насичене неймовірними пригодами, випробуваннями і крутими повторами долі: вона пише книги, вчить дітей створювати казки, будує маркетингові стратегії для закордонних компаній. Анна Біленька з Чернігова дійсно досить унікальна особистість, адже вона наважилася і ризикнула – попри труднощі і стереотипні закиди все ж пішла за своєю мрією. Нині наша землячка проживає в Нідерландах, розвиває свій книжковий клуб і набирає обертів у власних літературних починаннях.

Давайте знайомитися ближче.



Народилась я в Чернігові. Навчалась у 31 гімназії, захоплювалась народним танцем і до 15 років була учасницею хореографічного ансамблю «Веснянка», допоки не отримала травму коліна. Пам’ятаю, як готувалися до конкурсу десь чи в Парижі, чи в Відні, а я плакала, тому що лікарі заборонили навіть багато ходити. Думаю, ця подія стала першою поворотною, бо до того планувала вчитися на хореографа та викладати дітям. Але згори були інші плани. Починаючи з десятого класу я змінила курс на іноземні мови, не можу сказати, щоб мені це легко давалося, та до нас прийшла нова класна керівничка – Бут Олена Олександрівна і сказала, що ставитиме високі оцінки тільки якщо в творах є особиста думка. Це, підозрюю, був другий поворотний момент, бо я почала писати. Згодом переїхала в Київ на навчання, закінчила Лінгвістичний та Авіаційний університети, і почала працювати в сфері маркетингу.

“А зараз вже шостий рік в Нідерландах, де так само будую контент та маркетинг стратегії, вчу дітей складати казки, веду книжковий клуб та от, випускаю книгу “Летіла в небі чорна птаха”.



Роман «Летіла в небі чорна птаха» Анни Біленької виходить від видавництва «Темпора».

В школі до класу восьмого, постійно проходили конкурси на кращий вірш, і я так не любила в них брати участь, що вірші писала мама. Навіть займала призові місця і отримувала грамоти. Думаю, її зелений зошит із віршами, який вона від нас із братом ховала, а ми, звісно, знали там кожне слово, став маячком до світу літератури.

“Щастя – це можливість у маленьких речах помічати те, що запалює, навіть у період темряви, бо саме з них і складається життя”.

Перманентного стану щастя не існує, або якщо існує, то десь в інших світах. Перебуваючи постійно у щасливому стані йде великий перекос на іншу сторону, а в природі все має бути збалансовано. Тому після дня приходить ніч, а після літа — осінь, щоб обидві сторони була повноцінними.

“Журитися через нещасливі моменти, це все одно, що журитися, бо потемніло”.

З десятого класу із задоволенням писала собі та однокласникам. Ми з кращою подругою, яка теж зараз працює зі словом, вигадували різні завдання одна одній: написати листа лівою рукою, коли обидві правші, вигадати твір на тему, що співпадає із буквою алфавіту, знайти рифму «синій зефір» (це став «м’ятний кефір»). Вже в університеті зібрала щось на кшталт книги і показала другу. Він сказав більше не писати, ті чорновики досі десь валяються. Цікаво, що цей самий друг нещодавно зробив промо-відео для «Птахи», бо, власне, повірив у написане.

Промо-відео до роману «Летіла в небі чорна птаха» виконане Гальченко Андрієм

Я зіштовхнулася із внутрішніми та зовнішніми установками: письменник — це не професія; ніхто ніколи не зможе заробити на письменстві; зараз ніхто не читає; в письменництві немає грошей і т.д. Цікаво, що ці страхи, як таргани, прибираються в роботі із терапевтом, й із проблем трансформуються у можливості: так, щоб видати книгу, треба вкластися усіма можливими ресурсами, але хіба буває так, що хотілось та трапилося? Так, за книгу я навряд чи щось зароблю, допоки вона не стане дуже популярною, але відчуття власної оцінки як професіонала виросла і дохід йде із інших джерел. Так, кажуть, що зараз ніхто не читає, але чому тоді мій книжковий клуб Womeninbooks тільки росте?

“Думаю, головне, що мені допомагає на шляху письменства: це коли на мою ідею чи пропозицію кажуть «ні», я не розвертаюсь та йду, а запитую, що можна зробити, щоб стало «так».


І цікаво, що інколи справа взагалі не в пропозиції.


З учасницями книжкового клубу Womeninbooks, на святкуванні п’ятиріччя існування, Хаарлем, Нідерланди

Книги, як і люди, трапляються у відповідні періоди життя, і ті книги, які мали якийсь вплив у, скажімо, п’ятнадцять років, зараз вже не мають ніякого. Виконують свою місію, доносять інформацію, та звільняють місце наступним. Із останнього, що вразило, це «The Midnight Library» Matt Haig, де дівчина опиняється на межі життя та смерті та має можливість прожити своє життя із будь-якого моменту, переконуючись, що всі рішення, які вона приймала — були правильними. Красива історія, дозволила по-іншому подивитися на життя й згадати, за що вдячна.

“Люблю мандрувати. Мандрівка – це як можливість перезарядитися, видихнути”.

Кожен раз навертаються сльози, коли бачу завороти Дніпра, коли ходжу босоніж по маминому городу і слухаю, як заливаються птахи у лісі, коли збираю гриби і їм потім їх, смажені, одразу із пательні. Немає красивішої країни за Україну і міста більш наповнюючого, за Київ. Можливо, я кажу це занадто ідеалістично, але тільки проживши в еміграції, зрозуміла поняття «вдома й земля лікує».

Якщо говорити про інші поїздки, то поїздка в Норвегію, коли побачила північне сяйво. Аврора висіла так низько, що було чутно її геть легкий тріск і кольори сяйва переливались над головою. Жодна камера відчуття магії природи не зафіксує.


За полюванням на північне сяйво


“Пишаюся, що ризикнула залишити офісне життя і піти по дорозі за мрією”.

Це був дуже непростий вибір, доводиться постійно доводити собі, що все не дарма. За цей же вчинок і соромно, тому що інколи він мені здається слабкістю.

Люблю сміливих, відкритих та легких людей, і сама намагаюся прагнути до таких станів. Не в плані я — смілива, зараз стрибну із парашютом, бо одна лише думка від цього скручує живіт у вузол, а в плані сміливості йти своєю дорогою, навіть коли зовнішні обставини проти цього. А не люблю токсичних людей, тих грає в закулісні ігри і плете інтриги. Нещирість завжди відчувається на інтуїтивних рівнях, навіть коли не розумієш, що відбувається. Намагаюся триматися від таких особистостей подалі.

Є фраза, яку повторює моя вчителька з йоги: a little goes a long way. Маленькі кроки до великого доведуть чи якось так. Коли немає сил зробити щось велике, зроби щось маленьке, бо із маленького складається більша картинка. Ця фраза не один раз підіймала мене на ноги у період затяжних сумнівів.


Із Сергієм Жаданом на сцені літературного фестивалю Crossing Border в Гаазі, Нідерланди


Молоді бажаю сили йти за внутрішнім компасом. Там усі відповіді: що робити, де вчитися, ким стати. Допоки живемо переконанням інших людей, проживаємо не своє життя і не станемо щасливими. Це ключова думка, яку я намагалася передати у романі «Летіла в небі чорна птаха».

Спілкувався Павло Солодовник, Чeline

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Анна Біленька, людські долі, Нідерланди, книжковий клуб, література, автор

Добавить в:
 
 


Центр Комплект