• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Золоті руки і небайдуже серце. Чим живе і про що згадує 80-річний менянин Віталій Волковський


Золоті руки і небайдуже серце. Чим живе і про що згадує 80-річний менянин Віталій Волковський

 

Найбільше люблю свою роботу за спілкування з такими людьми. Ідеш на зустріч, не знаючи людину, а виходиш натхненний, збагачений її мудрістю, досвідом, переймаючись життєвою історією. Зігрітий щирістю, вдячністю за увагу, гостинністю. Ніби зустрілися родичі, які давно не бачилися.

Пощастило познайомитися і з мудрою та цілеспрямованою молоддю, і з молодими душею та доволі сучасними людьми старшого покоління. Які не скаржаться на щось або когось, а мають різні захоплення, щодня дають роботу і тілу, і розуму. Знаходять для душі радість у щоденних приємних дрібничках. Саме таким є 80-річний менянин Віталій Волковський.



На всі руки майстер

На обійсті Віталія Івановича все зроблено його невтомними руками. Встає чоловік о шостій ранку – і за справи. А їх чимало. Доглядає сад, у якому і груші, і яблуньки, і черешні. Пробує на них різні способи щеплення. Багато ягідних кущів – смородина, порічки, аґрус, малина, полуниця. У кутку розрослася посаджена ще мамою калина.

На грядках – овочеві. Розсаду він вирощує сам у зробленій ним же теплиці. Навкруг овочевих укорінюються живці смородини, порічки і… троянд. Чималенька грядка зайнята нарцисами, цибулини яких привезла йому з Голландії сестра.

По подвір’ю тягнуться доріжки, плитку для них він також робить сам у спеціальних формах, а тоді викладає


Господар не перестає дивувати. Розповідає, що переробив гараж у житло. Як це можна зробити самому, без допомоги, навіть важко уявити. Вийшов гарний і зручний будиночок. Як він називає – студія. Тут він збирається жити, бо хоче зробити ремонт у хаті.

Хоча внутрішні роботи ще тривають, але тут є все необхідне, а обігрівається нове житло пічкою-комином. Хто його склав – навіть не питаю, бо знаю, що Віталій Волковський не один комин уже зробив друзям та знайомим. Мабуть, вони згадують його з вдячністю щоразу, як розпалюють вогонь.

Лірика і техніка

Зігрітися теплом живого вогню пощастило й мені. Віталій Іванович розпалив комин у своїй хаті. І під потріскування і запах багаття ми пили каву, розглядали фотокартки, розмовляли про життя.

А ще він читав свої вірші. Романтичні. Про таємне кохання. Яке несподівано зустрів у 50 років у санаторії. Відтоді й римується йому. На його сторінці у фейсбуці навіть коментарі чи привітання друзям віршовані. Отака творча особистість. Хоча за освітою – технар.

Народився у Мені. Мама виховувала його сама. Все життя пропрацювала медсестрою у дитячій консультації, була доброю матір’ю і гарною людиною. Батька ж ніколи не бачив, бо той загинув на війні у травні 1942-го.


Молодий Віталій із мамою і сестрою

Після навчання в школі імені Шевченка закінчив ветеринарно-фельдшерську школу в Новгороді-Сіверському, рік пропрацював у колгоспі та й пішов до армії. Відслужив 40 місяців у Литві. Там отримав другу спеціальність – радіомеханіка. Вступив до інституту зв’язку в Ташкенті. Вдень навчався, ввечері заробляв собі на життя. Був і гардеробником при інституті, і в кочегарці працював, і в бригаді з освітлення житлового масиву. В інституті зустрів свою майбутню дружину Любу.

На два місяці Віталія забирали до Тамбова, де був спеціалістом із РЕБ-установок (радіоелектронної боротьби).

– А після двох років навчання закінчилася «лампова ера», почалося застосування напівпровідників, електроніка стала зовсім іншою. І стали нас перевчати, перевернувши все з ніг на голову. Закінчував інститут з іншою профілізацією, – розповідає Віталій Іванович. – Тоді не було супутникового зв’язку, найпередовішим був тропосферний радіозв’язок. Триста кілометрів між станціями, а між ними сніги. І всю цю систему ми обслуговували. Цивільних туди не брали, тож вийшло у мене ще додатково два роки армії.

Між Узбекистаном і Україною

Там були непогані умови і зарплатня. Віталій забрав туди з Ташкента дружину з сином Дімою. Коли ж чекали на другу дитину, вирішили змінити місце проживання. І приїхали до Мени. Тут народився Андрійко. Справжній богатир – вага 5,400. І виріс міцним чоловіком, за 1,90 м ростом.

У той час працював Віталій у Коропі головним інженером. Та обставини знову змусили через два роки повернутися до Ташкента. Щоб влаштувати синів до дитячого садочка, чоловік працював там столяром. Яку тільки роботу не спробував Віталій Іванович, аби забезпечити родину. П’ятнадцять років – у зв’язку, потім у Міністерстві охорони здоров’я спеціалістом із ремонту медтехніки. Лагодив апаратуру і для агропромисловості, і для інших установ, лабораторій. Його знання і золоті руки мали попит скрізь.


Сини отримали гарну освіту, відслужили в армії. Тепер обидва живуть у Москві, мають родини, у Віталія Івановича четверо онуків

– Поки хлопці були малими, щороку вибиралися з ними у турпоходи. Разом шукали могилу мого батька, знайшли поховання аж під Ленінградом. Скільки до цього робив запитів до архіву Міноборони – все безрезультатно. Поки не допоміг тесть мого друга, і у 1980 році я отримав відповідь про батька, – згадує чоловік.

До цього ж друга через багато років, у 2013-му, Віталій Волковський їздив до Німеччини. На згадку у нього багато фото на телефоні. Ділиться враженнями від подорожі. Там вони ознайомилися з історичними і архітектурними місцями, рибалили на Рейні, на фестивалі вина побували в сусідній Франції.

Життєва активність

Коли не зайнятий роботою, Віталій Іванович спілкується у соцмережах із друзями та знайомими. Переймається політичною і соціальною ситуацією у світі, країні, районі і нашій громаді.

Оскільки має тверду патріотичну позицію, часто в коментарях називають його бандерівцем. А він і не проти.


Риболовля на Рейні

Шкодує, що не на все вистачає часу. І хоч у нинішньому віці сили вже не ті, що раніше, чоловік на своєму старенькому велосипеді багато їздить, перевозить будматеріали. Дає раду своєму господарству. Вважає, що завжди в усьому потрібна мотивація, вона і додає сил та бажання. Допоки людина живе, має рухатись, мають працювати і тіло, і мозок, і душа.

Поліна Назаренко, Сусіди.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Віталій Волковський, Мена, людські долі

Добавить в:
 
 


Центр Комплект