«Ти моя мамочка!» - тулиться Маркуша до Владика

Середа, 19 листопада 2014 10:19 | Переглядів: 2426

Маркові чотири рочки, а Владику у грудні буде шість. Вони рідні брати, живуть в Ічні з татом Олегом Чаленком. Мати ж хлопчиків Вікторія Сікорська десь бродить. Кажуть, у Києві. Дітей кинула два роки тому. Цю вражаючу історію розповів телеканал СТБ у програмі «Один за всіх» у жовтні. На запису її відбулася й зустріч синів з матір'ю. Хлопчики, щоправда, сторонилися вже підзабутої жінки. Їм затишніше з татом, який про них дбає, годує, доглядає, пестить, робить усе, аби діти не почували себе сиротами. На запитання, де їхня мама, хлопчики відповідають: «Нема. Вона в Києві».

Обоє служили в міліції. Він — старшина, вона — офіцер

В Ічні ми Олега не застали. Знайшов роботу в Києві, був якраз на чергуванні. Дітей у такому разі залишає на свою матір Валентину Германівну чи сестру Ірину. В їхньому домі ми й знайшли хлопчиків. Ірина живе в Києві, нині в декретній відпустці по догляду за третім сином. З чоловіком Вадимом і меншими дітьми Денисом та Марком саме приїхали в Ічню, аби допомогти матері.

Іра того дня заходилася прати, Вадим — ремонтувати призьбу, а четверо хлопчиків — від двох років до дев'яти — ходили на головах, як і годиться в такій веселій компанії.
— Оце мої, а оце — Олегові, — знайомить нас Ірина. — Денис, Марк, Влад і ще один Марк.
— Кого це з рідні ви з братом вшанували, давши синам однакове ім'я — Марк? — цікавимося.
— Був у нас такий добрий дідусь. Оце його хата. Спочатку Олег назвав молодшого сина Марком, а далі і я. Хороше ім'я:

Від брата я молодша на шість років. Для мене він завжди був авторитетом. Старший брат! Він у нас добрий, м'який. Хороша людина. Закінчив будівельне профтехучилище, армію відслужив. На роботу влаштувався в Києві в міліцію. Там і зустрівся з Вікою. Вона закінчила академію МВС. Киянка, вже була офіцером. Брат мій закохався. Нам, правда, не казав. У мене на той час уже було двоє дітей від першого шлюбу — Валерій і Денис. І ось одного разу Олег дзвонить і каже: «Ти ж там Денискову коляску і ліжечко не викидай. Пригодяться!» Я цим словам тоді не придала ніякого значення. А коли через місяць він знову заговорив про ліжечко та візок, зрозуміла, що це не випадково. Почала розпитувати. Олег признався, що в нього є жінка, молодша на десять літ. Нині вони чекають дитину.

У Києві квартири дорогі, тому Олег з Вікою зняли житло в Переяславі-Хмельницькому. Туди я й поїхала у перших числах грудня 2008 року. Віка мене зачарувала. Молода, красива. В домі — чистота й порядок, їсти наварено. Брат похвалився, що збирається одружитися, вже й обручки купили. Ще сказав, що у Віки є дочка Аліна. Живе дівчинка з її батьками у Києві.

З такими новинами я повернулася до Ічні, розповіла мамі, що Олег скоро стане батьком. Владик народився 20 грудня, у День міліції. І це теж здалося невипадковим. V День міліції в сім'ї міліціонерів народився син! Олега і Віку вітало все Солом'янсь'ке відділення.

«Віка запила. Зникала на три дні, на тиждень»

— Познайомитися з онуком їздила до Переяслава і наша мама Валентина Германівна. А коли Владику минуло півроку, Олег з Вікою і дитиною приїхали жити в Ічню. Поселилися в батька Олександра Васильовича. Батьки наші давно розлучилися, у кожного своє житло. Олег уже звідси їздив на чергування до Києва. Здавалося б, усе добре. І раптом помічаємо, що невістка наша п'є. На четвертий день після приїзду пішла з дому, а повернулася тільки о третій годині ночі. П'яна і брудна. Господи, що це?
Такі загули Вікторії стали регулярними. Як не п'яна — золота людина. Усе вміє, усе робить, дитину глядить. Та це доки немає грошей. Тільки з'явилися гроші — знову запій. Був момент, коли Олегу треба було їхати на чергування, а Віки нема. Пішла вранці по хліб, а повернулася тільки через тиждень.

Брат залишав Владика у нас. Гриша, мій чоловік, царство йому небесне, уже хворів, але з хлопчиком грався залюбки, казав: «Давай його усиновимо».
Я довго жаліла невістку. Казала брату: «Вона ж молода та ще міська. А тут хазяйство, городи... їй важко». Але якби ж не пила! Доглядав онука і наш батько Олександр Васильович. Годував, міняв памперси.

Віка деградувала на очах. Дитину вже не гляділа, не купала. Було, каже: «Боюся купать». З Олегом лаялися постійно. Та зупинити її вже не могло ніщо. А тут ще виявилося, що вона завагітніла вдруге. Марк народився 5 липня 2010 року. Владику тільки минуло півтора. Двоє крихіток, обоє вимагають догляду. Та це горе-матір не хвилювало. Як тільки одержить дитячі гроші, так і пішла в загул, по два тижні її немає. Олег не знав, що робити. Мама ж наша сказала твердо: «Ні про яке розлучення не смій і думать. Доки діти не підростуть, ти за них відповідаєш. Хоча б років до п'ятнадцяти дорости».
— Так, це мої слова. Я так і сказала сину, — вступає в розмову Валентина Германівна, що саме повернулася додому. — За дітей хтось же має відповідати. Раз мати непутяща, значить, батько повинен виховувати. Я й свата, батька Віки, викликала. Він полковник міліції у відставці. Ну, побув, побачив, а вплинути на дочку не може. Матюкнувся і поїхав. І дочка невістчина Алінка приїздила. Тепер їй уже десять. Віка народила її зовсім молодою. Дуже красива дівчинка. Живе з дідом і бабою. Віка й до неї байдужа. На телепередачі казали, що батьки не допускають дочку-зозулю до дитини, так вона їм допекла.

Що вагітна від сусіда, призналася свекрусі

— Сашка Сікорського Віка покликала на поміч, коли затіяла робити ремонт хати. 20-річний хлопець з багатодітної віруючої сім'ї жив по сусідству. Як там у них усе сталося, не знаю, але через якийсь час Віка призналася мені, що вагітна від Саші уже п'ять місяців, — продовжує розповідь Валентина Германівна. — Я навіть розгубилася. Стривай, кажу, а що ж далі? Як тепер бути Олегові? «Ми з Сашком одружимося, — відповідає. — Знайдемо житло, заберу дітей».

У мого другого чоловіка в селі Андріївці нашого ж району залишилася хата його батьків. Хороша хата, цілком придатна для життя. Я найняла машину і відправила Вікторію з Сашком і дітками в Андріївку. З Олегом вони жили на віру, а з Сашею розписалися. Народився Костик. Сьогодні йому 2 роки і З місяці.

Коли дитині був тільки місяць, Віка знову пішла в запій. Нам телефонують із села: діти самі, вона десь бродить. Олег поїхав, забрав синів до себе. Нагулялася, повернулася, а через два місяці знову. Зрештою у Сашка лопнуло терпіння і він вигнав Вікторію. Повернулася вона, звісно, до Олега. Плакала, скаржилася, що Саша її ображає, б'є.
Так вони розбіглися. Костика забрав Саша, а наші діти знову жили у нас. Два роки тому на Івана Купала Віка з Олегом, Владиком та Марком поїхали в Київ до її батьків. Наступного дня Олег з синами повернувся в Ічню, а Віка залишилася в Києві. Відтоді ми її не бачили.

Чотиримісячного Костика забрала до себе Маша Половко, хрещена мати хлопчика, сестра Оксани Сікорської, Сашкової матері. У неї він і досі. Син Марії Михайлівни вже дорослий, вчиться в Чернігові в технологічному університеті, а Костик росте оточений любов'ю хрещеної і її батьків — прабабусі і прадідуся. Ті сказали: «Доглянули шістьох онуків, виняньчимо й правнука». Рідної матері Костик не знає. Мамою зве Машу. На телепередачі Віка спробувала взяти сина на руки. Дитя злякалося. Хто вона йому? Чужа тітка. Нещасний хлопчик так плакав, що Маша швиденько забрала його, пригорнула. Вона бачила його перші кроки, чула перші слова. Вона, а не мати.

Ну, а наші хлопчики ростуть з батьком. Олег піклується про них, варить їсти, годує, доглядає синочків. Я не можу стримати сліз, коли бачу, як він штопає їм шкарпетки, колготки, пришиває ґудзики, пере трусики і маечки, робить іншу роботу, яку мала б робити мати. Та вже більше двох років минуло відтоді, як вона кинула дітей. Якщо ви дивилися телепередачу, то, гадаю, помітили, яка Вікторія гарна зовні. Красуня справжня. Кричала з екрана, що забере дітей, без них не піде зі студії, що дім купить (цікаво, за які гроші?) і буде в ньому жити з дітьми. Ці слова та Богу б у вуха. Не знаю, чи опам'ятається вона. Запевняла, що вже чотири місяці не п'є. Може, й так, але до дітей в Ічню жодного разу не приїздила, гостинців чи грошей якихось не передавала. Вона вже капітан міліції. Ще в декретній відпустці по догляду за Костиком, хоч не доглядає його фактично від народження. Похвалилася, що торгує якимись тряпками, з цього й живе. Експерти резонно зауважили, що державний службовець, яким вона є, не має права займатись комерцією.

Діти вже забули, яка вона, мама

— Отакі у нас справи. Владик та Марк ростуть з батьком. Допомагаю Олегові, чим можу. У сина слабе здоров'я. Саме через це його звільнили з міліції. Був без роботи. Працював трохи в Ічні. Переніс важку операцію. Тепер їздить у Київ.
Навесні йому прийшла повістка про мобілізацію. Обов'язок перед Батьківщиною — святе, але куди подіти дітей? Спасибі Богу, чи то власті вникли в ситуацію, чи з іншої причини, але Олега залишили в спокої. Поки що. Як буде далі, не знаємо.

Коли син вдома, діти з ним. Коли їде на роботу, онуки в мене. Помічники ростуть. Оце збирала картоплю на городі. Ідуть до мене:
— Бабусю Валю, дай нам по маленькому відеречку, будемо тобі допомагати.
І вибирали картоплю! Носили в купу.
Малий слухається старшого в усьому. Чути, як зве його мамою, не можна без сліз.
— Ти ж моя мамочка! — тулиться Маркуша до Владика.
— Яка я тобі мамочка? — сердиться той.
— Ти моя мамочка! — заглядає малий братові у вічі.
— Це ми так граємося, — почувши бабусині слова, каже Владик.
— Марк, ти за мамою скучив? — запитує малого Валентина Германівна.
— Так.
— А де ж твоя мама?
— У Києві. Не приїжджає, — зітхає хлопчик.
— Ну от що робити? На аліменти подати? А тоді щоб у старості потребувала вона ті аліменти з дітей? — змахує сльозу Валентина Германівна.
— Трудно сину, дуже трудно... Нізвідки ж ні копійки. Може б, якби позбавили Віку батьківських прав, інший статус був би у дітей. Що Олег ніколи їх не залишить, це я впевнена. А от звідки чекати допомоги, не знаю.

Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №46 (1488), відео телеканалу "СТБ"