Юрій Борщ з Ічні, який був льотчиком першого класу намалював за життя понад 1500 картин

Юрій Борщ

До Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав у Краєзнавчому музеї Ічнянської міської ради відкрилася виставка робіт відомого ічнянського художника Юрія Борща. Юрій Борщ – постать унікальна: український художник, чиє світосприйняття назавжди змінила війна в Афганістані. Його творчість – це не просто живопис, а спроба приборкати важкі спогади та перетворити біль на мистецтво. Роботи Борща вирізняються особливим психологізмом і колористикою, що змушує глядача зупинитися й замислитися над крихкістю людського життя. Це мистецтво, яке не намагається подобатися, але прагне бути почутим.

Юрій Олексійович Борщ – військовий льотчик, художник, скульптор

Льотчик першого класу Юрій Олексійович Борщ – полковник у відставці, який відвоював два терміни в Афганістані, місяць відлітав над реактором у Чорнобилі, рятував поранених та обпечених людей під час трагедії під Уфою. Усе, що він робив – це праця. Тяжка. Небезпечна. Але вона не має жодного стосунку до подвигу. Так вважав сам художник.

Дитячі роки митця

Народився Юрій Олексійович 7 листопада 1955 року в Ічні, де й минули його дитячі та юнацькі роки. Навчався спочатку в школі №4, 10 клас закінчував у школі №5 (нині ЗОШ І-ІІІ ступенів №1). Він жив неподалік від Василя Пилиповича Швидченка, відомого ічнянського художника й скульптора, бігав до нього, спостерігав за нелегкою працею майстра. А згодом і сам узяв олівця та фарби й під керівництвом Василя Пилиповича почав малювати. Інколи досвідчений митець проганяв хлопця, щоб не заважав. Юрій Олексійович згадував, як Василь Пилипович відсилав його на город, щоб приніс овочі для майбутнього натюрморту, а тоді дозволяв подивитися, як він працює. Для хлопця це були найприємніші миті. Про свого вчителя та наставника Юрій Олексійович завжди згадував із повагою та щирою вдячністю.

У 5 класі Юрій намалював купюру номіналом три карбованці й показав її своєму однокласнику Володимиру Кузьменку. А вже той у шкільній їдальні купив за неї пиріжків (пиріжок тоді коштував 5 коп.) на всю школу й пригощав ними школярів. Згодом Юркові стало соромно, і він зізнався в такому вчинку, але першу роботу малого «фальшивомонетника» повісили в рамці на стіні в учительській.

Найбільш оціненою стала робота – олень, якого він побачив на килимку в своєї бабусі. Але то було двовимірне зображення, а хлопець відтворив його в дерев’яній скульптурі. А ще Юрій Борщ згадував, що його похвалили за портрет Шевченка, який він намалював на першому уроці малювання.

Після закінчення школи Юрій мав дві мрії – стати художником і льотчиком. Обидві здійснилися. Закінчивши 8 клас, майбутній художник вступив до Одеського художнього училища ім. Грекова (училище не закінчив через матеріальну скруту в сім’ї). Провчившись усього рік, залишив навчання. І хоча Юрій Олексійович не закінчив спеціальних художніх вишів, його працездатність і бажання осягнути світ мистецтва привели його до вершин творчості.

Армія та військова служба

У 1975 році після півторарічної служби в армії юнак вступає до Саратовського вищого військового авіаційного училища льотчиків за спеціальністю льотчик-інженер з експлуатації літальних апаратів. В училищі курсанти здобували не лише фах: під час вступу проходили спеціальний психологічний відбір, де майбутніх льотчиків перевіряли на неординарність і швидкість мислення. Не всім удавалося пройти таке випробування.

Найважчим був державний іспит. Тоді, у 1979 році, в колишньому СРСР у льотних училищах запровадили практику складання іспитів у польових умовах. Льотчик мав піднятися в небо, здійснити політ за вказаним маршрутом, знизитися в зоні полігону й уразити ціль. Іспит був важкий, але Юрій Олексійович склав його на відмінно.

Після закінчення училища Юрій Борщ продовжив службу в Телаві (Грузія), де служив в ескадрильї підполковника Коптєва (знімався в епізоді фільму «Міміно»).

Афганістан: випробування війною

Через рік після закінчення училища, 7 березня 1980 року, він у званні лейтенанта був направлений до Афганістану, де проходив службу в вертолітному полку. Він обрав професію, в якій небезпека й ризик були нормою. Юрій Олексійович згадував, що спочатку тримався добре – молода кров «звала на подвиги». Але коли почав хоронити побратимів, стало страшно.

Кабул – Кундуз – Файзабад – Джелалабад – Гардез – Газні – ось лише мала частина міст, де доводилося воювати. За 3 роки і 6 місяців (з 7 березня 1980-го по 24 серпня 1983-го) Юрій Борщ здійснив 1778 бойових вильотів на вертольотах Мі-8 і Мі-24. Чи не щодня літав у пекло, а в години відпочинку малював: українські хати, дружні шаржі, плакати. Нічого з того не зберіглося – усе залишилося в Джелалабаді, Баграмі, Кабулі…

Його збивали двічі. Перший раз – через 47 хвилин після того, як уперше перетнув кордон Афганістану, перед Гератом, коли вони переганяли вертольоти й зброю «дружньому» народу сусідньої країни. Йшла весна 1980-го. Вони летіли на низькій висоті, прикриваючи групу. Хмарність змусила піднятися вгору. Ледве визирнули з-за хмар, як почули позивний із сусіднього борту: «Відмовив лівий двигун». Не встигли відповісти, як із другого борту – знову позивний: «Відмовив правий двигун». Уже потім дізналися, що ці два екіпажі розбилися. А згодом і на їхній машині спрацювала протипожежна система – стало зрозуміло, що «нарвалися» на вогонь противника.

Підбитий вертоліт падав схилом льодовика вниз. Так Юрій Олексійович зі своїм екіпажем – утрьох – опинилися в горах. На трьох – 16 сірників, пачка галетного печива, автомат з одним ріжком і три пістолети. Хмари так укрили гори, що два дні вони нікуди не рухалися. Лише на третю добу розгледіли стежку, якою почали спускатися. На блокпост біля кишлака Даб вийшли лише через 12 діб.

Удруге їх збили в районі високогірної Бадахшанської провінції. Юрій пролежав на камінні чотири години, доки його не помітив вертоліт. Військового доправили до шпиталю.

Коли Юрія Борща запитували, що було найтяжчим на війні, він згадував день, коли намагалися взяти плацдарм у районі Мармоля. Висадку десанту доводилося проводити в надзвичайно складних умовах – під вогнем ворога, просто на мінні поля. Спочатку висаджували 2-3 бійців, які здійснювали розмінування, потім – решту.

Душмани оборонялися люто. Вони захищали свою землю, де їм був знайомий кожен клаптик, а наші бійці почувалися не у своїй тарілці. Та військам була потрібна вогнева підтримка, необхідно було вивозити поранених. Того дня Юрій Борщ здійснив 17 бойових вильотів – 17 разів висаджував десант і забирав поранених.

«Воювати на чужій батьківщині – не позаздриш нікому, – говорив Юрій Олексійович, – а щоб воювати в Афганістані, там треба народитися».

Своїм життям Юрію Борщу завдячує й Іван Майдан – колишній надзвичайний і повноважний посол в Ірані, родом із Заудайки. Сталося це 1982 року. Під час бойового вильоту Юрій випадково помітив скупчення духів біля дачі радників. Разом із викликаною підмогою дипломатів урятували. А вже пізніше, під час зустрічі на рідній землі, коли Іван Григорович почав розповідати, як дивом уцілів в Афганістані, обидва зрозуміли, хто був його рятівником.

Відлуння Афганістану: коли пам’ять стає мистецтвом

Можливо, саме тому, що війна пройшла крізь нього, Юрій Олексійович – єдиний художник, який створив цілісну експозицію на афганську тему – близько 100 полотен. У 1990 році він, тоді ще не професійний художник, здобув перемогу на Міжнародному фестивалі за проєкт меморіалу загиблим воїнам-інтернаціоналістам у місті Уфа. Проте реалізувати цей проєкт так і не вдалося.

Вертикаль мужності: від Чорнобиля до операцій особливого ризику

Життя Юрія Борща – суцільне випробування на мужність, стійкість, відвагу й самопожертву. Після служби в Афганістані довелося знову рятувати людей – уже в мирний час – у Чорнобилі навесні 1986 року. Під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи доводилося працювати безпосередньо над реактором, перевозити техніку, військовослужбовців, вимірювати рівень радіації.

У ніч з 3 на 4 червня 1989 року сталася страшна аварія на залізниці під Уфою. На залізничному перегоні Аша – Улу-Теляк відбувся вибух газу. У цей момент із місцем аварії зрівнялися два пасажирські потяги – «Новосибірськ – Адлер» і «Адлер – Новосибірськ». Від вибуху 11 вагонів потягів розлетілися, мов сірникові коробки; сім із них разом із пасажирами згоріли вщент. Зарево від вогню було видно за десятки кілометрів, люди перебували в шоковому стані. Тоді загинуло понад 500 осіб, не менше було й поранених.

Саме Юрій Олексійович на вертольоті Мі-8 привіз із Уфи першу групу медичного персоналу на місце трагедії, адже мав бойовий клас підготовки й досвід здійснення нічних посадок у гірській місцевості. До опікового центру Уфи Юрій Борщ перевіз понад 200 людей, урятувавши їм життя.

Також льотчику довелося рятувати потерпілих під час паводку в Башкирії, коли прорвало дамбу на річці Білій, а рівень води піднявся на 9,5 метра. У 1989–1990 роках у тій самій Башкирії брав участь у ліквідації аварії на заводі «Хімпром». Тоді один із резервуарів, у яких зберігали фенол і діоксин, дав тріщину й лопнув. Отрута потрапила в ґрунтові води та річку, територія району була заражена. Тож Юрій Олексійович займався евакуацією людей та підвозом персоналу до місця аварії. У 1990 році він звільнився в запас у званні полковника.

Відлуння Афганістану: коли полотно говорить більше за слова

Юрій Борщ – людина, без перебільшення, героїчної долі. На його рахунку – сотні врятованих людських життів. Далеко не кожному в житті випадає стільки трагічних подій. Попри всі випробування він не полишав свого захоплення – живопису, дерев’яної та льодяної скульптури.

Після Уфи переїхав до Донецька, у Калінінському райвиконкомі на даху облаштував майстерню, де й працював. Після 2000 року почав професійно займатися мистецтвом. Саме тоді загорівся ідеєю створити цикл картин на афганську тематику. Юрій Борщ востаннє був в Афганістані 1983 року, тому картини довелося створювати, спираючись на власні спогади, спогади бойових побратимів, фотографії. Саме там, в Афганістані, він утратив свій екіпаж і заради загиблих побратимів «народив» цю тему. Водночас не хотів зображувати кров.

Полотна цього циклу – сувора природа перевалів далекої азійської країни, архітектурні споруди, бойова техніка й наші бійці, які, воюючи на чужій землі, не зламалися, залишивши там своє здоров’я, юнацькі мрії та сподівання. Кожна картина має власну історію – це точне відтворення без художньої вигадки реальних місць, де точилися запеклі бої.

Творчий доробок митця

Він залишив понад 1500 робіт у різних містах та країнах. Понад 120 дерев’яних скульптур подарував Донецьку, а також створив цілі дитячі містечка з дерев’яних скульптур малих форм в Уфі, Пружанах. Усього в активі художника понад 300 персональних пересувних виставок в Україні та за кордоном. У творчому доробку митця – понад три тисячі живописних полотен і більш як тисяча робіт із дерева. З 2007 року художник проживав в Ічні. Тут Юрій Борщ очолював громадську організацію ветеранів Афганістану. Помер художник 14 грудня 2023 року. Похований у місті Ічня.

Між небом і полотном: гармонія життя Юрія Борща

Юрій Олексійович – професійний військовий, скульптор і художник. До військових нагород (нагороджений орденом Червоної Зірки, має два ордени «За відвагу», 38 медалей) додалися й мистецькі відзнаки. Наш земляк – двічі лауреат премії імені видатного художника-пейзажиста Архипа Куїнджі, лауреат Міжнародного фестивалю «Золотий скіф», лауреат фестивалю різьбярів, фестивалів «Древляндія» та «Кришталь».

Та найбільше художника тішило визнання його творчості бойовими побратимами, земляками, молодим поколінням. Творчість Юрія Борща – це не просто хроніка афганської війни чи Чорнобильської трагедії. Це маніфест того, що навіть там, де панують смерть і руйнація, людська душа шукає світло. Його пензель став сильнішим за зброю, адже зброя здатна лише зупинити мить, а мистецтво – зробити її вічною.

Джерело: газета "Трудова слава"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: