Якір його життя, або 46 років - у колгоспі «Дружба»

Він живе у своєму світі, час від часу озираючись у минуле. Воно у Миколи Дорошенка - героїчне. Та не до спочинку на лаврах ветерану праці - нема здоров'я, мало що радує. Певно, всі б нагороди поклав, аби його повернути. Нагород у Миколи Васильовича багато, найцінніші - ордени Трудового червоного прапора та Дружби народів, срібна медаль ВДНГ.



Коли б перенестися у часі років на тридцять назад і спитати будь-кого в районі, хто такий Микола Дорошенко із Рябців, без запинки б почули у відповідь: «Тракторист із колгоспу «Дружба». Трактористом він починав працювати, коли повернувся у рідне село після строкової служби. А довелося й рільничу бригаду очолювати, і начальником відділення бути.

Гриміла слава господарства на весь Поліський край і відлунювала у столиці, з честю промовлялися імена людей, які працювали тут, поповнювали продовольчу комору держави. Й держава про них не забувала, не лише нагородами та грамотами відзначала.

- Ось я простий тракторист, а хату на зарплатню з дружиною збудували, грошей вистачало. А дітей у селі скільки було? - розмірковує Микола Васильович, проводячи паралелі з сьогоденням.

Двох доньок і сина з дружиною Валентиною Семенівною поставили на ноги. Вона теж усе життя в колгоспі пропрацювала - і дояркою, і в рільничій бригаді. Оту культуру праці, притаманну людям старшого покоління, видно в кожному куточку їхньої гостинної оселі. Усюди - зразковий порядок.

Живуть Дорошенки у Рябцях. Село зустрічає гостей тишею й спокоєм. До ошатного будинку веде асфальтівка, з вулиці видно акуратну смужку городу, за яким починається молодий березняк. Мальовнича й урочиста осінь стоїть! їхнє дворище вирізняється якорями на воротях - п'ять років прослужив господар у морському флоті, любить згадувати, як і в Китаї довелося побувати. Варто лишень уявити, яким був у молоді роки - високий, статний, чорнявий красень, в руках якого робота аж горіла.

Вельми хотілося б, щоб саме таким уявили собі й запам'ятали цю чудову людину читачі. На жаль, не міняються наші заслуги ані на молодість, ані на здоров'я. Живуть наші ветерани ностальгійними спогадами про колгоспи та на пігулках, сподіваючись, що мо' хоч діти житимуть краще.

Газета «Наш край» №93-94 (9233-9234) від 23 листопада 2013 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: