Герої та антигерої Борка
Марія Миколаївна із правнуками /Фото автора
А було все так. Взимку поперемітало дороги. І дехто із школярів віддалених сіл у понеділок не зміг потрапити до школи. Може десь, але тільки не в Борку – маленькому, ні – малесенькому (12 дворів, 21 душа) селі Козилівської сільської ради. Бо мешкає тут „дядечко” Cергій, у якого є кінь. І коли дорогу між малим і великим селами взимку не прочистить техніка, впрягає він свого коника у сани і, насадивши школярів, вирушає у незвичайний рейс „БорокКозилівка”. Зупинка за бажанням. Під час таких „НП” Сергій Остапенко і продукти селянам доставляв, і поштарку до села підвозив. Про нього нам розповів козилівський сільський голова. І ми поспішили на зустріч із місцевим героєм. Сліди саней вели до невеличкої хати, у якій нас привітно зустріла маленька бабусенька – Марія Миколаївна Остапенко. У свої 84 роки вона намагається тримати деяке господарство та порає городину. Зараз доглядає маленьких правнучків Маринку, Полінку і Максима. Старший правнук у школі. Про свого сина Сергія вона розповіла таке:
Усиновили його з чоловіком, бо своїх діток Бог так і не подарував. Збудували власний дім, виростили Сергія. І про окреме житло для нього подбали. Тут же, у Борку, за кілька десятків кроків від батьківського будинку. Хлопець працював у колгоспі. Путящий, роботящий. Потім – одружився. Спочатку все добре було, а далі – не заладилося. Пішли дітки. Колгосп розпався. Сергій собі конячку взяв на виховання. „Видресирував” слухнянуслухняну. Робота – сезонна. А у вільний час, „товаришкою” ставала оковита. Дружина ж втекла, кинувши дітей на батька і свекруху. Всіх чотирьох внучат і ростила. Чоловіка поховала. За буденними клопотами роки й пролетіли. Але жити треба, онде правнуки на печі сидять».
Старість хилить Марію Миколаївну до землі, а в очах ніжність і любов. Напевно, на віку серце не одна болюча стріла ранила, а від неї добром віє.
„Онде ваша газета написала, що батько я нікудишній”, вороже зустрів нас на порозі власного будинку Сергій Остапенко. Заходився шукати номер „Маяка”, у якому на весь білий світ розписано горе сім`ї Остапенків. „Спеціально залишив! каже чоловік. – Мене позбавили батьківських прав, а діти зі мною росли. Їй вони не потрібні, відмахує рукою кудись убік, напевно, на честь колишньої дружини, Вона їх кинула і подалася у свою Авдіївку. Яка ж вона мати? А мене батьківства позбавили? Діти ж зі мною виросли, розумієте, зі мною, з батьком, який не має батьківства. Де ж у світі правда?..”
Отож, розмова у нас не відбулася. Розповідати чоловік нічого про свої гарні вчинки не схотів, про фото і слухати не став. Болить. Гасить той біль «вогнем» сорокаградусної.
Покидаючи оселю Остапенків, де колись, мабуть, молодому подружжю мріялося про гарне сімейне життя, думалося про чотирьох дітей – двох дівчаток і двох хлопців. Які вони зараз, дорослі, і чи можна їхні дії у самостійному житті критикувати через таке дитинство?..
Р. S. Сергія Остапенка позбавили батьківських прав за пиятику і за бійку. Його дружину ніхто у селі з тих пір не бачив, а діти „тулилися” під бабусиним крилом. Сьогодні тепло під ним Марійці і Полінці, Максимку і Артемку.
Вікторія Савченко, Корюківська районна газета «МАЯК»
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: людські долі, «МАЯК», Вікторія Савченко




