«Мінус 17 кілограмів». Полковника Олексія Висоцького з Чернігова в зал відправила дружина

Олексій Висоцький до схуднення

За три місяці 45-річний Олексій Висоцький, чернігівець, схуд на 17 кілограмів.

Він полковник Збройних сил України у відставці, колишній командир 119-ї окремої бригади територіальної оборони (ТРО) у 2022 році. Почесний громадянин Чернігова.

«Я, як людина військова, виконую все, що мені кажуть»

— Моя кохана дружина Наталія пішла на відомий чернігівський проєкт зі схуднення «Заміс тренерів», на 14-й сезон. Три місяці він триває. Вона потрапила до Влада Литвина, фітнес-тренера, який працює в Чернігові та онлайн.

За словами Висоцького, зміни були помітні не одразу.

— Коли людину бачиш кожен день, не так помітно: скинула — не скинула. А після трьох місяців, коли я подивився «до» і «після» на екрані, результат вразив. Саме тоді дружина запитала: «Підеш?» Подумав, записався. Бо, справді, уже був перебір щодо ваги. Я, як людина військова, звичайно, виконую все, що мені кажуть, — жартує Висоцький.

Коштує така програма 8500 гривень за три місяці. Сюди входить план занять, план харчування та особистий тренер.

— Головне — активне життя і правильне харчування, — розповідає Олексій.

Перші тижні були найважчими.

— Потім втягнувся. На третьому вже пішло в задоволення, коли бачиш кожен день зміну на вагах.

Результат, каже Висоцький, відчутний не тільки зовні.

— Один з плюсів — здоров’я. У мене був цукровий діабет з 2016 року. Я переміг цукровий діабет, цукор став у нормі. Єдиний мінус — треба оновити гардероб.



Олесій Висоцький: до і після схуднення

«Жодної краплі алкоголю»

— Упродовж трьох місяців — жодної краплі алкоголю, жодного бокала пива, жодної газованої води, жодної кока-коли — з чорною кришечкою чи з червоною, немає різниці, — перераховує. — Вода з лимончиком, просто вода, чай, кава — не лате, не капучино. Американо (без молока і цукру). Кожного дня зважував у грамах: білки, жири, вода. Під кінець уже знав, скільки там чого в сухому і вареному вигляді.

Меню — просте.

— Каші, курка, риба, телятина. Овочі, зокрема капуста — калорій мінімум, а наїдаєшся нормально.

Найбільше, зізнається, хотілося солодкого.

— Торта. Хоча я ніколи не був любителем випічки. Після фінального зважування поїхали з дружиною, взяли два шматки «Наполеона», відвели душу.

Підсумок: мінус 17 кілограмів, мінус 17 сантиметрів на талії і мінус 10 на стегнах.

— Я рекомендую всім зайнятися спортом. З мінусів — тільки цифри на вагах, — підсумовує Олексій Висоцький.

«Працюю у відділі кадрової роботи та державної служби Чернігівської обласної прокуратури»

Потім розмова сама собою перейшла до того, звідки взялася зайва вага.

— Офіційно, як військовослужбовцю, коли вам сказали, що почалася війна?

— У мене дружина теж військовослужбовиця. Подзвонили спочатку їй з роботи. Сказали: «Наташо, тривога, але не навчальна тривога». Я тоді був командиром 119-ї бригади ТРО. За своїми, скажімо так, каналами дізнався, що почали обстрілювати погранців, 105-й прикордонний загін. Я передзвонив офіцерам, заступнику начальника прикордонного загону. Він мені каже: «Почалося».

Через свого оперативного чергового підняв весь особовий склад, який у мене був кадровий. І 24 лютого ми вийшли з дому о п’ятій ранку. І додому нескоро повернулися.

Дислокувалися спочатку в «Зеленому Гаю» (санаторій на Старій Подусівці). Не вистачало зброї, бронежилетів, шоломів, техніки. Але прийшло достатньо охочих захищати місто. Хоча багато й виїхало з Чернігова.

Генерал-майор Віктор Ніколюк, командував ОК «Північ», вивів тоді підрозділ танкової бригади ближче до кордону. Перша танкова — це залізний кулак, танки, БМП. Комбригом був Леонід Хода. Без них прийшлося б дуже важко.

Коли наш офіцер потрапив у полон, росіяни в нього запитали: «Чому Чернігів став на дибки». Вони не очікували. Думали, що підуть «зеленим коридором» до Києва.

А тут у кожному дворі вийшли. Пам’ятаєте, буквально в кожному дворі була якась самооборона, крім нашої територіальної оборони, що входить до складу Збройних сил України. Були коктейлі Молотова. Якби дійшло до вуличних боїв, я думаю, тут би й цивільні дали опір.

— Коли ситуація виглядала критичною, як це вдалося побороти?

— Місто бурлило, розумієте, от воно так. Атрошенко кожного дня з нами був, від місцевої влади тоді виступав і пан Чаус. Не розбіглася верхушка. Зараз ніхто не хоче цього слухати, призначили військову адміністрацію.

Дмитро Брижинський — мій друг. Ми з ним понад 20 років знайомі, служили разом, навчалися разом. Але скажу прямо — військову адміністрацію призначили після того, як російські війська від нас відійшли, коли вже спокійно стало.

Під час облоги міста комунальники були на своїх місцях, розумієте? Усі, хто залишився в Чернігові, бачили, що мусор вивозився, епідемії не допустили. Електрики, водоканал працювали. А потім раз — і все. Владислава Анатолійовича усунули спочатку на рік, потім давайте взагалі його звільнимо. Ну як так?

До речі, Владислав Анатолійович мені подзвонив 24 лютого. Уже пішли розмови, уже до мене мої офіцери підходять: «А ви знаєте, що мер поїхав?» Я не здивувався, поїхав і поїхав. Я б на його місці, може, теж би виїхав. Тільки ми переговорили — це десь була, може, 19.00 — буквально через годину дзвонить Владислав Анатолійович. Каже: «Я під’їду». Приїхав до нас у курточці, джинсах, без зброї. Але ми побачили, що мер на місці, усе нормально. Воюємо. З ним питання вирішувалися дуже швидко. Були потрібні продукти, паливо, він дзвонив і привозили. Або ми їхали самі.

— Чим зараз займаєтесь? Після військової служби?

— Я звільнився 16 лютого 2024 року. Скоро два роки, як це сталося. Змінився в нас командувач військ територіальної оборони. Усіх комбригів змінили. Мене призначили в штаб начальником відділу. У підпорядкуванні чотири офіцери, кабінет. Стало нудно, написав рапорт.

З 2018 року маю групу інвалідності. Мені замінили кульшові суглоби. Травму отримав ще в 2014 році, у донецькому аеропорту. Підірвався в танку. Я в Першій танковій від солдата до командира батальйону, до підполковника прослужив.

Маю право на звільнення. Я вперше за 25 років не працював, займався собою. Їздив Україною.

Побував на заході країни у друзів, які звільнилися і які ще діючі. За кордон не виїжджав. Зараз працюю у відділі кадрової роботи та державної служби Чернігівської обласної прокуратури. Мене там дівчата запитують: «Як після того, що в тебе було майже 4,5 тисячі людей, сидіти в кадрах, документи перевіряти?» Якось так. Зарплату отримую по-різному, від робочих днів залежить. Я не дуже розбираюся. Платять, і добре.

— А пенсія?

— За 25 років служби отримую хорошу пенсію.

— Багато спілкуєтеся з людьми?

— Так, спілкуюся. Ближче, звичайно, 119-та. На похоронах військових з нашої бригади, то зрозуміло, на всіх присутній.

Ну, і так у місті зустрічаюся. Приємно, пам’ятають ще.

Джерело: сайт газети "Вість", Наталія Медведева

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: