Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Городнянські волонтери розповіли чого насправді потребують військові

Городнянські волонтери розповіли чого насправді потребують військові

 

Вже понад рік триває повномасштабне вторгнення, яке згуртувало українців. Кожен робить свій внесок в нову, криваву історію України, на благо майбутньої перемоги. Серед них – відчайдушна армія волонтерів. Чого саме зараз не вистачає військовим, а в чому вони мають потребу завжди – про це вони розповіли самі.




Олександр ХОМАЗЮК:


– 80% всієї допомоги для військових, яку мені вдається зібрати, отримують жителі нашого міста чи громади, які зараз перебувають у найгарячіших точках. Хлопці безпосередньо телефонують мені, і я вже з їхніх потреб збираю найнеобхідніше. Допомогу відправляю поштою. Найчастіше воїни просять підсумки, розгрузки – це те, що зношується і рветься. Завжди актуальними залишаються потреби в тепловізорах, мавіках, дронах, приладах нічного бачення, прицілах. Щодо харчових наборів – то потреби в них немає, хлопці кажуть, харчування в них більш-менш налагоджене. В пріоритеті залишаються засоби, які зберігають життя – наприклад, аптечки, чи те, що допомагає полегшити перебування в окопах – гумові чоботи, взуття, останнім часом хлопці просять плащі. Такі речі як окопні свічки та в’язані шкарпетки відходять на другий план, адже надворі потепліло й поки що потреби в них немає. На жаль, за вже понад рік війни, люди дещо менше донатять на армію. Та й раніше 50% усіх донатів були від самих військових або їх родичів чи близьких.


Отець Андрій РОМАНЮК:

– Я допомагаю всім хлопцям, які до мене звертаються, намагаюсь нікому не відмовити, але найбільше зараз увага зосереджена в напрямку Соледар-Бахмут Донецької області. Потреби військових змінюються в залежності від пори року, але є речі, які актуальні завжди. Найчастіше хлопці просять лопати, сокири, бензопили, навушники, приціли, тепловізори, дрони, форму, штани військові, шкарпетки, футболки та інше. З харчів завжди веземо їм цукерки, чай, каву та цигарки і безліч інших продуктів. Коли вирушаємо власним транспортом і якщо є місце, то беремо для військових і домашню їжу, яка нагадує їм про домівку. Окрім цього, хлопцям потрібні медикаменти, а саме препарати від кишкових захворювань, від головного болю та знеболюючі, протизастудні засоби. Адже після тривалого сидіння в холодних, сирих окопах назовні «вилазять» всі хвороби. Навіть ті, про які раніше вони й не знали. Через місяць-півтора актуальними будуть засоби від комарів, які ми теж купуватимемо в великій кількості, щоб забезпечити військових. Але хлопці задоволені будь-якій допомозі. До прикладу історія, як ми одного разу привезли хлопцям допомогу, і в одному з ящиків були «весела» спідня білизна, тобто з малюнками котиків, зайчиків, оленів, яку їм передали жіночки поважного віку. Цей подарунок настільки підняв їм бойовий дух, що хлопці розділили його в першу чергу з усього, що було. На цьому ми не зупиняємося, продовжуємо працювати всіма наявними засобами, наближаючи нашу перемогу.



Павло ЄРМОЛЕНКО:

– Одразу після деокупації значна частина допомоги припадала на прикордонників та військових з ЗСУ, які служать у нас на кордоні. Зараз вони обжилися, тому намагаємося більше допомагати воїнам з напрямку Бахмута, бо там потрібніше. Зараз іде зміна сезонів із зими на літо, тому хлопці і ті що тут, і ті що в Бахмуті, просять легке взуття типу кросівок. Також просять форму, яка зношується протягом місяця-двох. Хлопці всі в один голос говорять, що їм потрібні нічники та тепловізори. Що стосується прикордонників – зараз знову з’явилась потреба в мішках, чорній плівці, цвяхах та дроті для ремонту укріплень. Нікуди не поділась потреба в маскувальних сітках, зараз звісно, зеленого кольору, бо білий вже не актуальний. По харчах хлопці забезпечені, єдине, що просять – це сало копчене чи солоне, соняшникове насіння й щось солоденьке. Зараз, на жаль, люди трошки призабули, що в нас війна, і все менше допомагають армії. Але ті, хто з перших днів донатив та допомагав, продовжують це робити. І помітив тенденцію, що найбільше допомагають ті, чиї родичі служать. До мене приходять бабусі, які приносять кошти для потреб ЗСУ. І я знаю, що в них пенсія 2200 і вони ще виділяють гривень 400 на армію. Мені ніяково і я пояснюю, що залиште на власні потреби, але у відповідь чую: «Це від мене та діда». З такими людьми ми й надалі підтримуватимемо армію доти, доки це буде необхідно.


Джерело: «Новини Городнянщини», Тетяна РОМАНЮК

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: волонтери, Єрмоленко, Романюк, Хомазюк, Городня

Добавить в: