Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Датський дог Батий - улюбленець родини Криворучків
Рекламодателям

Радио
Радио

Датський дог Батий - улюбленець родини Криворучків

 

У "районці" №35 за серпень 2020 р. під заголовком «Наш Батий» був надрукований мій допис про нашого сімейного улюбленця - собаку з кличкою Батий, про цікаві пригоди, що траплялися з ним та його другом - собакою Цезар.



Оскільки в одному газетному дописі розповісти про всі цікаві бувальщини, що траплялись з Батиєм, було неможливо, тож пропоную до уваги читачі інші пригоди нашого собачки, маю надію, цікаві.

Коротенько нагадаю про Батия. Це був чистокровний датський дог, який прожив в нашій родині понад 11 років, був улюбленцем всіх членів родини, мав особливе місце в нашому житті, був надійним охоронцем, вірним товаришем, разом з тим - грайливим і бешкетним собакою.

Коли з нами був Батий, ми ніколи не закривали на ключ двері будинку, це було зайвим, адже охорона була надійною. Батий неймовірно любив дітей, як наших, так і їх товаришів, частенько з ними бавився, інколи дуркував. В його присутності покарати дітей за надмірні пустощі було неможливо, адже він ставав на їх захист. Мав особливу прихильність до дочки Алли і в суперечках між дітьми завжди був на стороні Алли, Русланове правління закінчувалось миттєво.

Любив ходити до райвідділу міліції, за місцем роботи господаря. Йому подобалось, коли його поява змушувала присутніх розбігатись по кабінетах, а особливо, коли через щілину в дверях подавали щось смачненьке.

Батий і Мартин

Проходив час, повиростали діти, залишили батьківське гніздо, вирушили здобувати освіту, хто до Києва, хто до Чернігова.

Відсутність Руслана і Алли для Батия стало справжньою трагедією, адже бавитись та дуркувати не було з ким.

Приїзд одного із них на вихідні чи то на канікули для Батия була неймовірна радість. Він днями ходив по п'ятах, а ніч проводив на килимку біля ліжка очікуваного господаря. Діти також сумували за Батиєм, а по приїзду завжди привозили щось смачненьке.

Особливо сумними для Батия були осінні та зимові дні, коли він сам залишався в будинку на довгий час.

Влітку було значно цікавіше, адже він вільно залишав будинок, міг завітати до дворового собаки Цезаря, поніжитись в його буді, іноді подуркувати.

Якось, зимової пори, перебуваючи в гостях в с. Карпилівка, що на Срібнянщині, моя мама Вікторія ванівна запропонувала нам маленького котика.

Кошеня в ранньому віці залишилось без кішки і мама його вигодувала з піпетки. Котик був цікавий, досить прив'язаний до людей.

На пропозицію мами ми відразу погодились, адже наша кішка загинула і миші по хліву стали ходити пішки.

Приїхавши до власної оселі, котика ми забрали до будинку, адже до хліва йому було ще ранувато, та і на вулиці було зимно.

На порозі будинку, як і завжди, нас зустрічав Батий, він був радий нашій появі, і, мабуть, появі нового мешканця будинку. Але дана зустріч явно не сподобалась новому мешканцю, він нашорошився, шерсть стала дибом, такого «чудовиська» він ще не бачив.

Котик, якого ми назвали Мартином, миттєво забрався на шафу і звідти видавав звуки шиплячої змії. Батий реагував на поведінку кота досить спокійно, адже з домашніми котами мав дружні стосунки.

Минув день-другий, Мартин звик до нового будинку, господарів, менше став боятися Батия, а згодом і взагалі потоваришував. Поява в будинку кота для Батия була явно до вподоби, адже тепер в будинку він залишався не один, поряд була жива непосидюча істота.

Згодом Батий і Мартин були не розлий вода, вони відпочивали на одному дивані, харчувались з однієї миски, разом виходили на подвір'я.

Інколи Мартин і дошкуляв своїми надмірними витівками, та що не потерпиш заради друга.



Бувало, дрімає Батий на дивані, звісивши хвоста, Мартин бавиться хвостом, а коли собака перестає рухати ним, добряче вкусить, що той аж підскочить на дивані. Коли ж Мартин взагалі сходив з розуму, Батий міг за-гирчати на нього, стуснути кота носом, той відлітав, немов м'яч.

Якось, вечірньої пори, ми з дружиною дивимось телевізор, Батий відпочиває на своєму дивані, а Мартин бавиться його хвостом. Якоїсь миті Батий стрімко зривається з дивана, скоріше за все Мартин добряче вкусив його за хвіст, і випадково завдає удару лапою по коту, що той метрів зо три відлетів геть.

Не очікуючи від товариша такої люб'язності, Мартин влаштовує навколо собаки неймовірно швидкий біг.

Батий якийсь час водив головою за збісившимся котом, згодом втомився, поклав голову на лапи, лише очима спостерігав за котячими витівками.


Помітивши втому товариша, Мартин припинив бігати, підійшов до голови собаки, ніжно став мурчати, немов підкреслюючи власну вагомість.

Як Батий став Василем

Батий, як для собаки, уже мав доволі солідний вік, йому було майже десять років, не менш поважний вік мав і наш гість Григорій Миколайович Криворучко, якому було за 90 років.

Григорій Миколайович свого часу був доволі впізнаваною людиною не лише на Срібнянщині, він учасник ВВв, яку пройшов від першого до останнього дня, за героїзм і мужність, проявлені в роки війни, нагороджений трьома орденами Червоної Зірки, орденами Богдана Хмельницького і Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаллю «за відвагу» та багатьма іншими. Звільняв Курськ, Краків, Дрезден, Прагу. Про його заслуги неодноразово розповідали на сторінках районних і обласних видань.



Так от, прибув до нас Григорій Миколайович проїздом з Чернігова. Близько 11.00 я його зустрів на площі в центрі Варви, провів до свого помешкання, пригостив чаєм, а сам пішов на роботу.

Григорій Миколайович Батия знав доволі добре, адже і раніше був у нас в гостях, але їх відносини з собакою якось не склалися. Як корінний сільський житель, дідусь був переконаний, що собака має жити на вулиці, його обов'язок - охороняти садибу, а не вештатись по хаті, зазирати господарю в тарілку. Тримання собаки, тим більше такої великої, в будинку, розцінював як недоречну забаганку молодого покоління. Батий, схоже, відчував те відношення, поводився насторожено, але не чіпав.

Була середина осені, на вулиці було доволі прохолодно, не більше 6 градусів тепла, тому вхідні двері ми закривали на ключ, щоб їх не відкрив Батий. Отже, в будинку залишилися Григорій Миколайович і Батий.

Повернувшись додому через дві години, помічаю, що вхідні двері відкриті, Батий лежить на порозі, а Григорій Миколайович на стільці біля гаража з накинутою на спину старою ковдрою...

Запитую, що сталося, Григорій Миколайович розчаровано повідомляє, що отой Василь, показуючи палицею в бік Батия, не впускає його в будинок. З подальшої розповіді я дізнався, що Григорій Миколайович вирішив скористатися вуличним туалетом, тож відкрив двері.

Теплого одягу не одягав, адже довго перебувати на вулиці наміру не мав, а от палицю, з якою не розставався останні два роки, прихопив. Батий також вийшов на вулицю, вмостившись на килимку біля вхідних дверей. Повернувшись до будинку, Григорій Миколайович, аби Батий звільнив прохід, став легенько підштовхувати палицею.

Прояви гостя, якого Батий також недолюблював, явно викликали незадоволення, він став гарчати, а коли штовхання продовжилось, відкусив кінець палиці. Агресивність собаки нашого гостя явно налякала, щоб не випробовувати долю, він вирішив дочекатись господарів на вулиці, а щоб зігрітись - в гаражі знайшов стару ковдру.

Моїй появі Григорій Миколайович був радий, жартома сказав, що на війні не вбили, так Василь загризе, показуючи шматок відкушеної палиці. Я став пояснювати, що він Батий, а не Василь, і штурляти його палицею не потрібно, а звернутись по імені і він відійде. На що отримав відповідь - та дідько його знає, Василь чи Батий, собака є собака і має сидіти на ланцюгу біля хліва, а не вештатись по хаті.

Батий продовжував сидіти на порозі, але вже з похиленою головою, схоже, йому було соромно за скоєний вчинок...

Батий і ветлікарка

Як і кожний породистий пес, Батий був досить вразливий до захворювань. Те, що для звичайної дворняжки не мало жодної загрози, для Батия могло стати фатальним випадком. Щоб цього не сталося, ми ретельно стежили за його станом здоров'я, регулярно проводили щеплення. Спочатку возили Батия до ветлікарні в Прилуки, та це було незручно і дещо матеріально накладно. Згодом протягом 10 років «сімейним» лікарем для Батия і для інших домашніх тварин стала наша сусідка, ветеринар за фахом, Т. С. Онищенко. Тетяна Семенівна досить фаховий спеціаліст, відповідально ставиться до своєї справи, а ще - палка прихильниця друзів наших менших.

Спочатку Батий нову знайому зустрів дружелюбно, ймовірно, відчуваючи її відношення до тварин, навіть проявив певну симпатію. Та згодом йому так набридли болючі уколи, що він шаленів від злості, загледівши Семенівну.

Недарма Тетяна Семенівна казала: «Не дай, Боже, він мене застане одну - кінець, проковтне одним махом».

Свою «кривдницю» Батий відчував за десятки метрів, щойно Семенівна наближалась до нашого двору, Батий підлітав до паркана, ставав на задні лапи і гнівно гавкав, мовляв, обходь стороною, бо будуть неприємності. Та тільки починав хворіти і ми викликали рятівницю Тетяну Семенівну, його злість зникала, певне, здогадувався, що його життя в руках цієї тендітної, доброї, чуйної жінки.

Ми і донині щиро вдячні Тетяні Семенівні за турботу і допомогу у лікуванні як Батия, так і інших тварин.

На завершення ще одна із Батиєвих пригод.

У нас вдома досить часто перебували наші друзі, знайомі, колеги по роботі, але до їх візитів Батий не звикав. Гостя він пропускав, але залишити обійстя, на думку собаки, вже не мав права. З ним пес поводився так, ніби бачив його вперше.

Якось завітав до нашої оселі наш хороший знайомий Василь, зайшовши в двір, наштовхнувся на замкнені вхідні двері, тому вирішив повернутись, щоб піти геть. Батия він добре знав, тому, поплескавши того по спині, направився до хвіртки. Та далі собака перегородив йому дорогу. Як не вмовляв, як не хитрував, не піддобрявся до собаки Василь - все марно. Батий довгенько протримав гостя «на мушці».

Нарешті тому вдалося дістатися до паркана, щоб вибратись на вулицю. Але пес не дав цього зробити. Отак я і застав товариша, котрий, ніби ворон, осідлавши паркан, відмахувався ногами.

У мене назавжди лишилися добрі спогади про свого чотирилапого друга, на жаль, уже загиблого. Прожив він, як для пса, чималеньке життя - більше 11 років, за цей час мене та членів родини немало чим порадував, вразив, здивував та навіть навчив...

Районна газета «Слово Варвинщини», №1 (11049) від 6 січня 2022, Вячеслав Гиленко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Варва, родина, Криворучків

Добавить в:
 
 


Центр Комплект