38-річна матуся з Сосниці виростила своїх трьох дітей без памперсів

Ця історія про неймовірну жінку, яка серед шаленої швидкості сьогодення, високих темпів невідкладних справ, тривоги, стресу, обирає життя, бо вірить, що життя переможе. Це найпотужніший опір для ворога. Сосничанка Юлія Поліщук мислить, говорить прості та дуже важливі речі: про любов, про країну, про історію і майбутнє, про дітей і про гармонію бути мамою. Мабуть, саме такими є справжні чарівниці: берегині роду і всієї країни.
38-річна Юлія Поліщук — щаслива мама своїх трьох маленьких чудо-діток. Бо вона сама улюблена донька, найніжніша внучка (має 90-річну бабусю), кохана дружина, вправна господиня. А ще вона талановита музикантка і вміла рукодільниця.

Я це до того, що все частіше зустрічаєш дівчат 17-ти – 25-ти років, які ствердно кажуть, що не бачать потреби народжувати. «Я не хочу дітей», – кажуть вони. Спочатку такий вислів не сприймала серйозно, думала дівочі жарти. Але дедалі частіше ця тема звучить не лише з вуст молоді. 40- і 50-річні мами підтримують своїх доньок, кажуть, що діти не на часі. Та й взагалі материнство в них асоціюється з тим, що відбирає щось особисте, до чого ти звик, в чому тобі комфортно. Молоді дівчата бояться стати мамами через те, що можуть втратити кар’єру і те, що встигли зробити за свої 20 років, не втілити свої амбіції. Насправді, коли ти молодий, ти багато чого встигаєш: і жити, і розвиватися, і мріяти.

Ось як каже Юлія Юріївна:

– Колись я 16-річною їхала у Львів, і підсіла бабуся та почала розповідати про своє життя. Не дарма кажуть, найкращий психолог — це незнайома людина. Отож вона розповіла про двох своїх синів, які загинули. Погано самій. Ми з чоловіком не поспішали. Зустрічалися, років 4 проживали разом, потім одружилися. Першу доньку я народила аж у 27 років! Моя мама у стільки вже мене народила — другу дитину. Ми із старшим братом росли і нам було добре. Я теж хотіла двох діток, бо коли дитина одна, вона ніби одинока, нема рідної душі, ні з ким порадитись.
Так плани ніби здійснилися — була донька і син. Вже діти подорослішали, і ми з чоловіком розслабилися, вже і виспатись можна було, ніхто не лягав між нами, не штовхав. Діти спали в окремій кімнаті. Та вийшло так, що ще одна дитина захотіла прийти у дружну сім’ю Поліщуків.

Для Юлії третя дитина була неочікуваною, навіть викликала шок.

– Перші два місяці я звикала з думкою, що буде третя дитина. Та коли на УЗІ почула перший раз серцебиття, а животик покруглішав — з’явилась готовність, бажання знову няньчитись. Ще й брат підтримав, каже, що у нього клієнти у 42 роки народжують першу дитину (він фітнес-тренер), – розповідає багатодітна мама.
Так з’явився Тимофійко, якому нині 9 місяців. І саме він увібрав від мами і карі очі, і мамину групу крові, бо у двох старших діток нічого маминого. Середньому Кирюші влітку буде 5 рочків. Найстарша Катюша, їй 11 і вона, як і вся родина, дуже творча. І тепер троє дітей в самий раз! Бо двоє — це заміна батьків на землі, а троє — це мінімум ідеал. Випадковостей не буває.

Колись Юлія казала, що треба брати приклад із сусідів Щукіних. Тамара Іванівна така вправна господиня: і наварить, і напече, і город до ладу упорає і як дружина розуміюча. А невістка візьми, та й додай, мовляв, ти, Юля, не забувай, що у них і троє діток! До речі, Юлія Поліщук до створення сім’ї вивчилася, побудувала кар’єру. А материнство, до якого вона прийшла свідомо і планово, тільки доповнило її творчість.

Тато, хоч і не мав професійної музичної освіти, зате грав на гітарі, баяні, фортепіано. З мамою вони співали на сцені Загребельського клубу і не тільки. Тато й донині виступає на сцені, а мама співає у Загребельській церкві.
Маленькою Юлія пальчиками грала на столі. Їй подобалося, як подружки грають на фортепіано, і вона, навчаючись у 3-му класі, пішла до Сосницької музичної школи. Юліна мама возила її у Сосницю до музичної школи, де опанувати гру на музичному інструменті Юлю навчила Пода Аліна Борисівна.

З того часу сусідам було не сумно, але вони не перечили, бо у 2-й половині будинку, за стінкою живе теж музикант Володимир Леонідович Супрун. Особливо в пам’яті Юлії — зимові вечори, коли канікули і ялинка на пів зали, а в будинку звучить і гітара, і фортепіано, і пісні. До речі, брат теж грає на гітарі, хоч музичної освіти немає. Музичну школу багато хто закінчує, та далеко не всі пов’язують свою професію із музикою. Та вибір професії здебільшого не свідомий, бо випускники не знають, ким хочуть бути. Юлія теж вагалась.

Тоді Аліна Борисівна, бачачи в учениці потенціал, наштовхнула її продовжувати музичне навчання. Батьки теж раділи, коли донька вступила до Чернігівського музичного коледжу ім. Л. Ревуцького. Після місяця навчання Юлія теж раділа і дякувала батькам, вона не помилилася, бо музика — це її. Ще вона закінчила факультет «Етика, естетика і музичне мистецтво» Ніжинського університету ім. М. Гоголя. І повернулась у Сосницьку музичну школу вже викладачем. А ще по сумісництву працює у будинку школяра у групі «Пізнайко».

Материнство не полишило Юлію музичної кар’єри, а навпаки доповнило, додало гармонії. З двома вона поєднувала і домашні справи, і роботу. А діти швидко ростуть, і Юлія Юріївна підтримує тих мам, які вважають, що завдання батьків — виховати розумну, здорову, незалежну дитину. І було б неправильно розчинитись у дітях і присвятити їм своє життя цілком. У всьому має бути баланс. Про високу кар’єру Юлія не мріє, каже, що любить свою роботу. А ще іноді приходить думка відкрити клас, типу «Пізнайко», але з музичним нахилом і для зовсім маленьких діток. Такий у Чернігові є і себе виправдовує.

Будучи у декретній відпустці, вона не припиняє грати на фортепіано. Коли не було світла, всі любили слухати, як грає мама. Навіть малий Тимофійко лежав тихесенько і слухав. А серед його іграшок — сопілка, яка вмить заспокоює. Можливо, теж росте музикант. Старша Катюша вже показує свої таланти. Вона учасниця Менського циркового колективу «Фієста» вже 6 років. Танці, пластичність і ритміка — це в неї від тата. Колись Андрій Іванович хотів танцювати, та хлопці насміхались і він залишив танцювальний гурток. Зате Юлія Юріївна полюбила його за те, що він красиво танцював, як і вона.

Як і мама, Катюша навчається у Сосницькій музичній школі по класу домра, а також вивчає французьку мову. А Кирюша любить футбол. У сім’ї все для дітей. Кожний день Юлії минає у клопотах: сніданок, посуд, прання. Катя вчиться онлайн з дому. 3–4 рази на тиждень батьки мають її доставити до Мени на репетиції. У Сосниці шість дівчаток, які є учасниками Менської «Фієсти», тому їхні батьки об’єднуються і по черзі возять своїх дітей. Дякуючи «Фієсті», Катя побувала на болгарській сцені, була у Франції, виступала у Трускавці. Крім музичної школи, вона відвідує гурток чирлідингу у будинку школяра і виступає перед футбольними та волейбольними змаганнями, а також танцювальний гурток «Мрія» при будинку культури.

Кирилка тато відвозить у дитсадок, а о 12-й Юля забирає і вдома він відпочиває. Як піде до школи, тоді він хоче займатися футболом і батьки обов’язково його підтримають. Вдома він голосно співає, але сцени соромиться.
Юлія Поліщук — унікальна мама ще й тим, що трьох діток вона виростила без памперсів.

– Спочатку це робила принципово. І ніяких незручностей. Рік-півтора проходить швидко, і дитина звикає до горщика. А коли ще прочитала, що від ста до тисячі років розкладається памперс, то була шокована. Це можна памперсами завалити планету! – ділиться своїм методом досвідчена мама.

Хто ж допомагає їй? Поцікавились.

– Всі в міру своїх можливостей, – каже вона. – Але в більшості вона сама справляється. Я хотіла стати мамою і я сама хочу ростити і виховувати своїх дітей. Я насолоджуюсь їхніми успіхами. Кожний день у нас щось нове. І навіть коли ріжуться зубки — це теж в радість. Ми можемо сім’єю відпочивати на природі. Ще з двома я їздила у санаторій, як підросте Тимофійко, то будемо їздити разом.

А коли всі полягають спати, Юлія береться за вишивання і захопитися може до першої ночі. А вдень вона не має звички лягати відпочивати. А ось весна покликала на город — буде не тільки своя картопелька, цибуля, морква і капуста, а й полуниця, малина і квіткова клумба. А вишуканій елегантності мами трьох діток варто повчитися. Коли б не зустріла Юлію, на ній завжди вишукане пальто, спідниця чи розкішна сукня. Навіть на зустріч вона одягнула спідницю, а не спортивні штани нашвидкоруч, бо ж у декреті. Бути мамою — це дуже почесно. А мамою трьох обдарованих дітей — це вже героїзм. Та ще й не загубити своєї індивідуальності, поєднуючи все разом — це унікально.

«Коли мене не стане, я буду співати голосами своїх дітей». Юлія говорить словами із пісні, в якій влучно сказано про сенс нашого життя. Ми залишаємося у наших дітях, онуках. Низький уклін всім матерям України за їхню безмежну любов, за молитви-обереги, за мужність, недоспані ночі, турботу і витримку! 

Джерело: "Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: