• Брухт ДальнобойСервис


Той, хто пірнає з небес…

 

Лише кілька кроків, ось останній і… позаду залишилося все. Потік повітря підхоплює тіло чоловіка, своїм могутнім струменем намагаючись керувати його рухами. Десь під ним миготять різнобарвні прямокутники полів, Чернігів – як на долоні, але зараз він цього не помічає. В голові – лише чіткий контроль кожного свого помаху. Адже небо не пробачає помилок і неуважності. Перед тим, як відкрити парашут, він пролетить трохи більше хвилини у вільному падінні. І кожна така хвилина – як окреме життя…

У боротьбі зі страхом

Усе почалося чотири роки тому з банального бажання здійснити дитячу мрію, а ще – вприснути адреналіну у кров, стрибнувши з парашутом у тандемі з інструктором. Але вже після першого польоту Олег Брязкало з Борзни зрозумів: він небом «захворів». Єдине, про що тоді подумалося: «Чи не запізно (у 35 років. – Авт.) починати займатися парашутизмом?» Але познайомився з Олексієм, колишнім хокеїстом, за плечима якого вже більше 300 стрибків, перший із яких він зробив… у 53 роки, упевнився: у нього точно ще все попереду.

Сьогодні Олег уже не початківець, а спортсменскайдайвер (скайдайвінг, у перекладі з англійської – пірнання з небес), який може виконувати у небі різні фігури, керуючи парашутом типу «крило».

Починав тренуватися на військовому круглому парашуті. Звісно, після вивчення теорії, дій у особливих випадках та детального інструктажу. Стрибав не так часто, як зараз, 5-6 разів за сезон (весняно-літній період), кожного разу додаючи висоти.

– У перших стрибках зовсім не було вільного падіння: спочатку й висота невелика, і маленький стабілізаційний парашут відкривається, щойно вистрибуєш із літака, – розповідає Олег Іванович. – Цей парашут не дає тілу крутитися у повітрі. Адже там така аеродинаміка, що важко й руку до грудей дотягнути, щоб самому смикнути за кільце. Та й початківець ще не вміє керувати повітряним потоком, що в парашутизмі життєво важливо. Він може втратити орієнтування, почне безладне падіння, яке в повітрі лише прогресуватиме: якщо вже почне крутити – завертить так, що ти зі своїм тілом нічого зробити не зможеш.

Але не думайте, що коли немає падіння, то й страху не буде. Неправда й те, що страшно лише вперше. Перші 20-30 стрибків – це справжній тваринний страх. Словами навіть важко пояснити свої відчуття. Адже ти потрапляєш у середовище, в якому раніше ніколи не був. Ти лякаєшся, тебе затискає, ніби паралізує всього, перехоплює подих.

Звісно, ніяких пейзажів під собою тоді не бачиш, а думаєш, як вижити. Лише з досвідом, коли стрибнеш разів 60, починаєш відчувати себе у небі більш розслаблено.

Після 25-го стрибка Олег здав екзамен, щоб перейти з десантного парашуту на «крило»: на висоті 3,2 км у вільному падінні, утримуючи тіло стабільним, виконав кілька розворотів на 180 градусів, сальто. Чоловік отримав сертифікат скайдайвера і веде книгу обліку стрибків. Сьогодні їх уже – 120. Для участі у якихось конкурсах та рекордах цього, зізнається, ще замало. Проте бажання досягти високого рівня у спортсмена лише міцніє.



Олег Брязкало (по центру) – у вільному падінні

Все вище, і вище, і вище…

Останні два роки Олег Іванович парашутизмом займається дуже наполегливо. Після переходу на «крило» почав освоювати нову дисципліну – пілотування. Адже цей вид парашуту має не лише вертикальну, а й горизонтальну швидкість, тож керують та саджають його, неначе літак.


Ретельніше почав слідкувати й за власним здоров’ям та фізичною формою. Адже чим більшу вагу має спортсмен, тим важче й незграбніше він керує своїм тілом у повітрі – там відразу відчувається все зайве.

Також чоловік уже обзавівся власною парашутною системою, тож більше нічого не бере на прокат. Це звісно, вилилось в копієчку, проте весь парашутний спорт вимагає великих фінансових вкладень. Тому Олег Іванович наполегливо веде власний бізнес, аби мати гроші на улюблене захоплення.

– Щоб розвивати навички, ми тренуємося в аеродинамічній трубі, – розповідає скайдайвер.

– До карантину їздили до Польщі – величезна труба є у Варшаві, кілька тижнів тому були у Києві. Без труби навчитися літати практично неможливо. Там ти не відволікаєшся ні на які страхи, а просто відточуєш техніку. Поступово виробляється м’язова пам’ять, яка спрацьовує, коли «виходиш» із літака. Без цього автоматизму ніяк, адже у небі немає часу думати, як і що робити. Щоб було зрозуміліше, додам: півтори години занять в аеродинамічній трубі дають можливість так відпрацювати техніку, як у повітрі вдалося б стрибків за 200!

Стрибає Олег Іванович теж на виїзді. Перші тренування проходили на аеродромі «Прогрес», поблизу села Кіпті. Тепер піднімаються над Черніговом – там, на аеродромі «Півці» відкрили дропзону (місце, де виконуються стрибки) європейського рівня. Тут за останній сезон наш скайдайвер «вийшов» із літака 60 разів, бувало, й по 5 разів за день!

– Коли ми збираємося на дропзоні, а приїздить, буває, й до півсотні спортсменів, то ділимося на групи по 5-6 чоловік, працюємо у небі командою, – продовжує співрозмовник. – Зараз ми «виходимо» на висоті 4,5 км.

У кожного є висотомір на руці та «пищалка» в усі, яка нагадує, коли нам досить робити фігури і час «розходитися», готуватися до розкриття парашуту і приземлення. Три з половиною тисячі метрів ми летимо у вільному падінні… Цілих 70 секунд…

Допоки будуть сили

Родина спочатку не дуже поділяла захоплення нашого героя. І не лише через те, що воно забирало гроші і час, які могли б витрачатися на сім’ю. Приміром, дружина Наталія чудово розуміє: скайдайвінг – захоплення ефектне й видовищне, проте надзвичайно екстремальне та небезпечне для життя.

– Насправді, у мене вже було своєрідне бойове хрещення, – зізнається Олег Брязкало. – Десь на 70 стрибку мене «зірвало», я пішов у безладне падіння, а поки відновився, то пропустив висоту, на якій треба було відкривати парашут. Замість основного на тисячі метрів я викинув запасний, бо той швидко відкривається, на 500 метрах.

Чи хвилювався тоді? Мабуть, більше переживали ті, хто стояв унизу. Адже вони бачили й розуміли, що щось іде не так. А у мене на це часу не було. Я просто рятував себе. Але ця надзвичайна пригода мене не зупинила. Звісно, спокійніше було б з’їздити на риболовлю, як я колись і робив. Проте тепер, обираючи між спінінгом і небом, я, звісно, виберу останнє.

Моя 14-річна донька Олександра вже спробувала літати в аеротрубі. Тепер теж мріє у майбутньому стрибнути з парашутом у тандемі. Я ж літатиму доти, доки дозволятимуть фінанси і здоров’я. Адже вікових обмежень парашутизм практично не має: починати можна з 16 років і допоки є можливість. У нашій групі є спортсмени, яким під 60 років, а вони й досі підкорюють небо! А одна жінка, чемпіонка України, за плечима якої – майже 70 років і більше 10 тисяч стрибків, продовжує інструктувати інших скайдайверів. Бо небо неможливо просто взяти й покинути. Це, як наркотик: один раз спробував – і більше воно тебе не відпускає.

Джерело: газета "Вісті Борзнянщини", №19 (9941), від 08.05.2021, Марина Гриненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Брязкало, парашут, Гриненко

Добавить в:
 
 


Центр Комплект