• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Кандидат наук із лавандовим ароматом


Талион

Кандидат наук із лавандовим ароматом

 

Ми зустрілися випадково, коли я приїхала до неї за лавандою. Не помітити, що крім ароматної красуні у неї ще росте чимало чого цікавого і яскравого було неможливо - квіти були скрізь. Господиня відразу ж влаштувала екскурсію лабіринтами своїх клумб, розповідаючи про кожну, найменшу рослинку: яка як цвіте, пахне, що любить, з ким «товаришує» і якого догляду потребує... Нашу розмову на кілька хвилин перервав дрібний весняний дощ, але вже за запашним м’ятним чаєм, щойно з грядки, мені відкрився новий сюрприз: переді мною сиділа не просто квітникарка-любителька, а цілий... кандидат біологічних наук!



Трохи агроном...

Після 9 класу борзнянка Анна Савоськіна продовжила навчання у нашому сільськогосподарському технікумі. І вона б, напевне, стала чудовим агрономом (робота на землі для неї - найкраща), якби на 4 курсі не прослухала додатковий курс «Майстер-озеленювач». Так він припав до душі дівчині, що поцікавилася: а чи можна цьому десь далі вчитися?

«Купила товстелезну книжку «Вищі навчальні заклади», розшукуючи потрібний факультет, - згадує Анна. - Іх було не так багато, адже на початку 2000-х ця галузь лише почала розвиватися. Мама мене підтримала, хоча й попередила: «Вступай, куди хочеш, але грошей у нас немає».

Ще до закінчення технікуму (а отримала Анна «червоний» диплом) дівчину вже зарахували на безоплатне навчання до столичного університету, на факультет лісового та садово-паркового господарства.

«Ніколи не забуду свого здивування, коли в перший день заселення до гуртожитку моя сусідка по кімнаті, дівчина з Хмельницького, спитала: «Можете мені розповісти, чим ми будемо займатися, коли закінчимо універ?», - посміхається моя співрозмовниця. - Думаю, навіщо ти взагалі сюди приїхала, якщо навіть не знаєш, ким будеш? Бо я вся аж «горіла», так хотілося нарешті вчити якомога більше нового.

Таких, кого «тато влаштував» і не хотів навчатися, було небагато. Більшість моїх однокурсників зараз працюють за спеціальністю, у лісових господарствах чи власних фірмах із озеленення. Хтось пішов у флористику, хтось - у ландшафтні архітектори. Я теж, поки навчалася, паралельно підробляла на приватних ділянках заможних киян.

Майже весь наш курс, студентів 100, захотіли піти на магістратуру. На безкоштовне навчання за екзаменаційними результатами відібрали 50 чоловік. Я (треба ж таке!) була у списку 51 чи 52. Довелося йти на заочне відділення, продовжуючи працювати. Якось викликав мене до себе наш професор, Сергій Юрійович Попов: «Аню, ти така активна, в тебе все в руках горить! Може, дисертацію будеш писати?». «Та без проблем!», - відповіла я. Так все і почалося».

Трохи науковець.

Сьогодні у доробку Анни - чотири книги у співавторстві та монографія, прив'язана до кандидатської дисертації, «Заповідні дендросозоекзоти Українського Полісся». Це - дослідження раритетних рослин, завезених на територію України, які охороняються міжнародним Червоним списком, а ростуть у мережі парків-пам'яток садовопаркового мистецтва.

«Найбільше часу пішло на збирання матеріалу. Адже потрібної інформації у інтер-неті взагалі не було, а у книжках вона могла бути дуже застарілою, - розповідає далі жінка. - Справа у тому, що всі ці пам’ятки садово-паркового мистецтва створювалися панами у XV-XVI, деякі - навіть у ХІІ, століттях. Тоді це були величезні парки, наприклад, з окремим дубовим гаєм і березняком. Майже у кожному було штучне або природне озеро. Сьогодні ж до багатьох парків навіть дороги немає, майже всі озера пересохли, повсихали й столітні дерева. Що залишилося, а що втрачене, ніхто раніше не досліджував. Потрібно було самій наймати машину, їздити, шукати потрібні рослини, щоб визначити їхній вік і стан.

Бувало, зайдеш до парку, а там бур’яни - по пояс, хащі, дерева старі повалені лежать. Поки обходиш, вибираєшся весь у колючках та сухих насінинах. Мене колись зустріли, кажуть: «Ви б туди не ходили, там і гадюки можуть бути!» «Так я щойно звідти, - сміюся, - мене зміями не злякати!».

Сьогодні всі ці парки практично ніхто не фінансує. Деякі тримаються виключно на ентузіастах. Наприклад, парк «Дубечне» у Волинській області. Там є жінка, яка виросла в цьому селі, тож була окрилена мрією, щоб все це не занепало. Вона домоглася від сільради створення ще одного робочого місця - обкошувача, який би слідкував за парком. А ще знайшла внука чи правнука того пана, який заклав парк, запросила його на малу батьківщину, разом вони зробили красиві буклети, провели прекрасну просвітницьку роботу.

...Були моменти, коли я вже думала, захищатися чи ні, адже дисертація вимагала не лише багато часу, а й фінансів. Проте один викладач сказав: «Треба! Поважною людиною станеш, у село приїдеш, то перед тобою шапку зніматимуть!» Це все, звісно, жарти. Але така робота й справді потрібна, адже фіксує в історії якісь нюанси, результати. До того ж, приємно усвідомлювати, що у досліджуваній темі ти - один такий спеціаліст. Є схожі, але ти - унікальний. Тому, коли мені офіційно сказали: «Анно Михайлівно, вітаємо, Ви - кандидат біологічних наук», у мене 31-річної, в голові лунало одне питання: «Що, правда?»

Навіть трішки - педагог.

Працювати Анна завжди намагалася за спеціальністю, з квітами чи зеленими насадженнями. Довгий час трудилася майстром дільниці у столичному комунальному підприємстві «Зеленбуд», керувала роботою своєї бригади. «Гуляючи парками, ніхто не думає, скільки праці ховається за красивими квітниками й доглянутими скверами, - говорить моя співрозмовниця.

- Насправді це дуже виснажлива, практично цілодобова і всесезонна робота: весною - підготовка і прополювання квітників, протягом літа - обрізування троянд, створення нових клумб, прополювання, підживлення поливання усіх рослин, догляд за газоном, прибирання сміття, взимку - чищення снігу. Молодь у нас довго не затримувалася - не витримували навантаження.

Був період, коли я працювала й в оранжерейно-парковому господарстві. А ще спробувала себе навіть у викладанні: в Чернігівському технологічному університеті відкрили факультет за моєю спеціальністю і шукали викладачів. Я була молодим спеціалістом, але отримала 12 різних дисциплін, які читалися перший рік, а відповідно ніякої бази не мали. Доводилося ретельно готуватися до семінарів, інколи на все не вистачало ні сил, ні часу. Але найбільше вибивало з колії те, що студенти не були такими ж зацікавленими, як я свого часу. Тож мого педагогічного запалу вистачило на півтора роки».

.і закохана у квіти -на всі 100%

Останні роки Анна працювала вже у приватній структурі, чимало їздила з відрядженнями по всій Україні. Коли почалася пандемія, осіла вдома.

«Тепер я вся - у своїй ділянці, - посміхається вона. - З дитинства любила у клумбах порпатися. Зараз на 5 сотках землі маю більше 300 видів квітів. Я - фанат різних ароматичних рослин: лаванда, м’ята, розмарин, котяча лапка, валеріана, ісоп, полини. Вони всі такі ароматні, такі різні. Здавалося б, звичайний деревій. Але сортовий він буває білий, фіолетовий, рожевий, такий, що стелиться...

Моя улюблениця - лаванда, її аромат я обожнюю. Рослина ніколи не втрачає своєї декоративності, якщо вчасно обрізати, то цвістиме двічі на рік. А як сировину лаванду можна використовувати в косметології, кулінарії, флористиці. У мене вже є фіолетова й біла, була ще рожева та французька, але вони, на жаль, не перезимували. А взагалі-то я давно мрію і врешті з часом зроблю лавандове поле, облаштую гарні фотозони, додавши різні скульптурки.

Хочеться свою ділянку зробити повноцінно колекційною, додати більше кущів та дерев. Тут і стають у нагоді професійні знання. Адже, щоб усе цвіло чи плодоносило, треба знати, кого на яке місце висадити, хто між собою «дружитиме», а хто ні. Наприклад, хвойні не вживаються з плодовими: ялівці переносять іржу, яка відразу оселяється на грушах і яблунях».

Клумби Анни починають квітнути ще з-під снігу і продовжують буяти кольорами до наступних перших снігів. Єдине, чого тут не зустріти - це гладіолуси та жоржини, бо викопаними на зиму немає де їх зберігати.

«Зараз кожен мій ранок починається з ревізії: хто новий нарешті зацвів, - посміхається Аня. - А тоді продовжую ходити біля них, дивитися, що кожному «пацієнтові» порібно. Так проходять весна, літо та осінь. Взимку залишається лише фото квітуючих красунь переглядати. А ще - обирати щось новеньке. Мама, коли я поспішаю на пошту за черговою посилкою, жартує: «Невже в нас ще чогось немає?» А мені ще стільки всього хочеться мати у власній колекції...

Джерело: газета «Вісті Борзнянщини» №26 (9948) від 26 червня 2021, Марина Гриненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Борзна, Савоськіна, Гриненко

Добавить в:
 
 


Центр Комплект